WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Між історією та географією (до питання періодизації українського мистецтва ХХ століття) - Реферат

Між історією та географією (до питання періодизації українського мистецтва ХХ століття) - Реферат

українських майстрів в Україні; 2) творчість українських майстрів, що з тих або інших причин працювали за межами України; 3) творчість чужих майстрів в Україні; 4) окремі художні твори, що сюжетно пов'язані з Україною", а також розуміти під українськими всі національності, що проживають на території етнічної України3. Ця пропозиція варта обговорення, адже відображає реальний розвиток мистецтва у великій багатонаціональній країні, де кожен митець додає свою творчість до загального доробку, насичуючи, ускладнюючи і збагачуючи національний простір. І справді, в контексті української культури органічно співіснують Врубель і Богаєвський, Бойчукі Штільман, Волошин і Нікрітін, Коппельман, Толкачов, Малевич, Архипенко, Пальмов, Бурлюк, М'ясоєдов, Єрмілов, Татлін, Синякова, Жук, Кричевський, Мурашко, Новаківський, Ерделі, Сельський, Манайло, Трохименко, Касьян, Труш та багато інших. Варта уваги висловлена ще Є. Маланюком думка про первинну українську "геокультурність", де фактор місця зіграв чи не найвизначальнішу роль у свідомості, перетворивши "українськість" на певну модель світобачення, яка об'єднала складний конгломерат народів, що її склали.
І тут знову важливим стає визначити, в якому контексті ми розглядаємо сьогодні українське мистецтво. Адже радянське мистецтвознавство загалом інтерпретувало його лише як частину російського, залишаючи для проявів самобутності ту чи іншу "національну форму" чи "національний колорит", механічно переносячи всі явища та тенденції російського мистецтва на український ґрунт та підправляючи його власні інтенції в загальноімперському дусі. Безперечно, найтісніші зв'язки з російським мистецтвом та культурою не підлягають сумніву. Саме в Москві та Петербурзі-Ленінграді отримували освіту багато митців з України, саме в Москві відбувалися протягом століття головні художні події, що вплинули на вітчизняне мистецтво, тут часто знаходили можливість для показу своїх творів ті, кого не приймало українське керівництво. Проте сьогодні актуальним стає аналіз художнього процесу в іншому, більш широкому - європейському контексті, зв'язки з яким то активізувалися на початку століття, то переривалися через ідеологічні утиски радянських часів, то набували, як на початку 1990-х, та продовжують набувати сьогодні все більшої необхідності. Складність цього завдання очевидна. Адже особливості української історії суттєво позначилися на її мистецькому розвиткові, в якому, з одного боку, знайшли прояв загальноєвропейські художні тенденції, з другого, кожна з них отримала свою, іншу інтерпретацію, насичуючись реґіональним змістом, впливом власних традицій, національних уподобань та естетичних і світоглядних пріоритетів. Перед дослідником постає завдання "переказати" своєрідність українського художнього поступу, протиріччя та парадокси його мистецтва в загальноприйнятих категоріях, виявивши не тільки відповідність та подібність, але й відмінність та контроверсійність його досвіду.
У цьому зв'язку важливим є окреслити межі ХХ ст. в українському мистецтві. Адже, як відомо, календарні дати часто не збігаються із кроком історичних подій, а вони у свою чергу - із художнім поступом... Історики вважають, що ХХ ст. почалося в 1914 році з Першою світовою війною, яка стала справжнім рубежем у суспільно-цивілізаційному розвиткові. За її межами залишається прекрасний "срібний вік", belle epoche культури, з її розквітом мистецтва, культом індивідуальності, особистих творчих позицій та пошуками естетичної гармонізації суспільства. Проте існує й інша думка, що виникла вже в середині століття. Початком ХХ-го тут виступає Друга світова війна, що не тільки зламала усталені кордони старих держав, а й глибоко вплинула на суспільну свідомість, уявлення про людську природу та хиткість моральних цінностей. Як писав К. Ясперс, "з цього моменту починається світова історія як єдина історія єдиного цілого. З цієї точки зору всі попередні історії представляються низкою розкиданих, не залежних одна від одної спроб, безліччю різноманітних джерел людських можливостей. Тепер проблемою і завданням став світ у цілому. Тим самим відбувається повне переосмислення історії. Визначальним стає таке: немає нічого, яке знаходилося б поза сферою подій, що відбуваються. Світ замкнувся. Земна куля стала єдиною. Відкриваються нові небезпеки і можливості. Усі головні проблеми стали світовими проблемами, ситуація - ситуацією всього людства". Не випадково, що саме з цього часу, кінця 1950-х - початку 1960-х, складається феномен сучасного мистецтва - програмно інтернаціонального за своїми інтенціями, чиї лідери і зараз значною мірою окреслюють художні спрямування.
На ХХ ст. припадають дві головні культурно-мистецькі епохи - модернізм та постмодернізм, що мали свої ознаки та особливості, спричинили суттєві зміни в художній свідомості, позначилися новими мистецькими явищами та творчими моделями. Однак початок епохи модернізму не збігається з календарними межами століття. Він відкривається імпресіонізмом - 1860-ми роками - і завершується 1970-ми, обіймаючи всі художні явища, що виникли в цей час6, порубіжними в цьому плані виступають поп-арт та концептуалізм, які відкривають іншу, тепер уже постмодерністську епоху. У радянському мистецтвознавстві модернізм пов'язували з першою половиною ХХ ст.: від початку діяльності фовістів (1905 рік) до появи концептуалізму в кінці 1960-х - початку 1970-х років.
Поступ українського мистецтва в цьому зв'язку мав свої особливості. З одного боку, активне залучення до європейських художніх ідей розпочинається тут на рубежі ХХ ст., коли, як пише В. Мазепа, модернізм фіксує зміну головної мистецької парадигми: "...на місце народу як єдиного й нероздільного носія національного естетичного ідеалу та адресата, до якого звертаються митці, постає "людська одиниця" (І. Франко), самодостатня й самодіяльна індивідуальність, спільнота яких утворює культурну еліту українства". З другого, одним з головних протиріч часу став конфлікт між тяжінням до новизни (головної світоглядної категорії новітнього часу) та загальною поширеною ретроспективністю художніх орієнтацій, який загалом простягся на сторіччя в цілому. Тому можна зазначити, що процес ствердження модерністських ідей в Україні так і не завершився, як писала С. Павличко, "не в сенсі створення окремих шедеврів, а в сенсі визнання всією художньою культурою як самого потягу до
Loading...

 
 

Цікаве