WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Людині - про людину (Із спостережень над сучасною акторською майстерністю в Україні) - Реферат

Людині - про людину (Із спостережень над сучасною акторською майстерністю в Україні) - Реферат

епіцентром вистави, саме доброта заради всіх людей у світі.
Зразком високої професіональної досконалості стала й провідна участь актриси у трагікомедії "Бал злодіїв" Жана Ануйя в ролі Леді Хеф. У репертуарі Національного театру ця вистава тримається більше п'яти років, а здійснив її постановку один з найвидатніших українських режисерів двадцятого століття Сергій Данченко, а чудовий переклад з французької зробив Ярослав Стельмах. І хоч у "Балі злодіїв" поруч з танцями, музикою звучить і гумор, тонка іронія, та вони просякнуті трагікомедійними нотами, а в діалогах леді Хеф, яку виключно грає Ю. Ткаченко, він надзвичайно органічний. Це дуже точно примітив критик Ю. Шлапак5. Взагалі драматругія Жана Ануйя в Україні рідкісне явище, але тут вона одержала високе мистецьке звучання і викликала позитивну реакцію у французьких дослідників сучасної сцени.
А в травневі дні 2003 року актриса порадувала ще й дуже високоякісною грою в п'єсі Джона Кромелінка "Прем'єра". І знову ж таки в обох цих образах возвеличується порядність і картається зло на землі, яке постійно прикривається фольговою облаткою. Як завжди у високоталановитій грі, спрацювало філігранне обточування всіх граней сценічного характеру, наповнення його конкретно-індивідуально зримими рисами.
Ще десь у 20-х рр. ХХ ст. французький письменник та й драматург Ромен Роллан непогано сказав, що перемогти раз і назавжди неможливо - перемагати потрібно щодня. Звичайно, що цю думку до усіх видів людської діяльності застосовувати не варто, але в мистецтві сцени вона діє як основний невідворотний закон, ключ до неповторності. Глядач, який вчора схвально сприймав актора в певній ролі, нині може повністю відвернутися і не схвалити нову. І це першийвісник справедливої та непідкупної оцінки взагалі акторської майстерності. Тому для Ю. Ткаченко сюжетно-тематична лінія в ролі завжди йде другим планом, вона віддає перевагу в ньому як привід для проникнення в діалектику людських думок, почуттів і вчинків, психологію характеру взагалі, а звідси в усіх її сценічних образах органічно поєднується вся складна система засобів виразності.
Та й підсилюючим стимулом в її повсякденній праці виступає почуття необхідності поділитися з людьми вистражданими істинами, зробити їх достойними широких мас. І коли вона захищає новаторські пошуки сучасних молодих українських драматургів, бо п'єса - основа успіху будь-якої вистави, то ніколи не забуває про традиції старших, корифеїв вітчизняної сцени, бо це завжди надає впевненості у власних силах. Видатна сучасна актриса Болгарії Димитрина Гюрова ще в 70-х рр. ХХ ст. дуже справедливо відзначала, що мистецтво актора, яке "втілює на сцені долю свого покоління чи власного народу в цілому, завжди відображає й пульс історії та постійно залишається вірним своїм максимальним вимогам - пробуджувати суспільну та громадську совість, завжди проповідувати найбільш прогресивні ідеї своєї епохи"6. Звичайно, що форми такої передачі різні, а ступінь їх відлуння - також. І коли спостерігаєш за грою Юлії Ткаченко, то завжди відчуваєш у собі потребу ставати кращим і добрішим, щось зробити не тільки для себе, але й для людей.
Тому актуальними залишаються і судження про акторське мистецтво самої Юлії Ткаченко: "Я відчуваю себе особливо близькою глядачу, - твердить вона, - коли граю сучасних жінок. В той же час саме вони приносять мені найбільше професійних труднощів. Сучасна драма чи комедія вимагає від актора дуже активного відношення до себе. Я як актриса мушу вносити в образ тільки щось своє, взяте саме з мого життєвого чи творчого досвіду, із своїх спостережень, із своєї власної душі, бо така героїня у світлі рампи складає невіддільну частку нашої повсякденності, сучасного реального існування. Та й сучасність - це процес, вона теж не є щось раз і назавжди нам віддане, завершене. Всі ми разом створюємо цю сучасність, водночас думаючи про майбутнє". Підтвердженням усіх цих думок стали образи Насті з "Чужого дому" М. Зарудного, Варки з "Думи про Британку" Ю. Яновського, Надії Гордіюк з "Вибачайте, коли ласка" А. Макайонка, Марти з "Комендант Берліна" В.Собка, Вероніки Край із "Сторінки щоденника" О. Корнійчука тощо.
І ще одна з великих мистецьких складових ознак її саме українського акторського мистецтва - це гуманізм. А він, як відомо, включає в себе й милосердя. Милосердя навіть до тих, хто впав у ницість, втратив подобу, а таких тепер теж багато. Неголосно, без бравади та позування, несе в кожній ролі Юлія Ткаченко саме те милосердя, без якого ніхто й ніде у світі не може обійтися. Ця риса і нині, у наші нелегкі часи, постійно розвивається нею по якісно висхідній лінії, а саме "лінії поглибленого людинознавства". Тут бо й весь секрет великого акторського успіху її ролей, плідної натхненної праці на сцені Національного академічного українського театру ім. І. Франка в Києві.
Юлія Ткаченко, всупереч деяким сучасним твердженням про невисоку якість сучасної драматургії, нині якнайбільше вболіває саме за неї, за те, щоб діалогічне слово ставало якнайбільше мистецьким, бо драма і театр у кожній країні репрезентують духовне здоров'я нації. Це аксіома, що не потребує доведення. Проте молода драматургія України тільки спинається на власні ноги.
Мистецтво актора - вічно живе, творчо обновлюване і постійно вимагає розвитку. Воно залежить не тільки від майстерності самого виконавця, його виражальних засобів, але й від стану драматургії, режисури. На превеликий жаль, нині в Україні бракує високоякісної високої режисури й драми. А сучасний етап розвитку акторської майстерності вимагає якраз саме великої режисерської культури. Юлія Ткаченко чи не єдина намагається проникнути в духовний світ своїх героїнь, втілити в їхніх характерах поєднання епічно-узагальненого і конкретно-неповторного, а це у свою чергу надає її сценічним образам особливої неповторності, психологічної довершеності і неповторності. Зрештою, Ю. Ткаченко в перших роках ХХІ ст. репрезентує в Україні найвищу якість акторської майстерності, високу відповідальність митця у суспільстві, вона, як вірно написав критик Христофф Груша, - "актриса на всі часи".
Loading...

 
 

Цікаве