WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Людині - про людину (Із спостережень над сучасною акторською майстерністю в Україні) - Реферат

Людині - про людину (Із спостережень над сучасною акторською майстерністю в Україні) - Реферат

програмування моральної чистоти і взаємостосунків у сім'ї. Така й Віка із "Острова Афродіти" А. Парніса, Ольга з "Лаврового вінка" Л. Дмитерка, Ніла Сніжко з "Барабанщиці" А. Салинського, Гонерілья з "Короля Ліра" Уільяма Шекспіра та Олександра з "Єгора Буличова та інших" М. Горького - це були абсолютно протилежні сценічні характери за своєю суттю та мистецькою наснаженістю. Можна дискутувати про те, наскільки плодотворними стали тут мистецькі шукання актриси в інтерпретації цих постатей, як вони тоді вписувалися в загальний театральний процес України різних політичних періодів, проте ніхто не відмовить Ю. Ткаченко в талановитому індивідуальному підході до розкриття особливостей натури кожної жінки, багатства їх думок і мислення, пошуки їх неповторності, несхожості за зовнішнім та внутрішнім душевним контуром. Це було неповторно.
Так само десьзагубилася й залишилася поза увагою критики та дослідників історії сценічного мистецтва 90-х рр. ХХ ст. Мати, вона ж Хліборізка із "Санаторійної зони", за М. Хвильовим. Гіркоту розчарувань довелося відчути Матері, коли Син, захопившись псевдореволюційними ідеями, жертвував усім своїм єством заради їх здійснень. Порожнеча й жорстокість привели його до того, що він випускає із нагана кулю в серце цієї найріднішої людини. Ситуаційна незвичність дозволила актрисі передати цей момент надзвичайно вмотивовано з психологічного боку, переконливо, без будь-яких надривів.
Твір М. Хвильового був незвичним в театрі не тільки для акторів, але й для багатьох трударів, бо він замовчувався більше півстоліття. І лише тоді, коли Україна одержала незалежність, став доступним. Тому й актриса, незважаючи на цю епізодичну роль, звернулася й до біографії самого письменника, його спадщини, особливо вражаючих за змістом "Синіх етюдів" - новел, де з жахливою правдою відтворювалися жахливі події 20-х рр. ХХ ст. в Україні. Так вибудувалася детальна біографія старої трудівниці, була врахована кожна незначна риса її вдачі, і це зробило образ не суховато-академічним, а реально існуючим, бо це збіглося з її мистецькою стилістикою, таємницею акторського ремесла.
Дослідники театрального мистецтва нерідко забували саме про високий трагедійний талант Ю. Ткаченко, переводили його до ознак характерності, іноді драматичності. Навіть тонкий знавець акторського мистецтва Р. Коломієць засвідчив, що Ю. Ткаченко "актриса високої культури, за режисерським баченням давала вражаючий зразок сценічної монументальності, романтичної піднесеності", забувши підкреслити, що в основі всіх ролей лежить трагедійність. Тим часом видатний польський знавець культури, критик, мистецтвознавець Е.-С. Бури, побачивши Ю. Ткаченко в ролі Степаниди у виставі "Правда і кривда" (за драмою М. Стельмаха) в жовтні 1965 р., сказав: "Вперше бачу актрису такої трагедійної напруги, у нас, в Польщі, нині таких немає. Це ж треба, щоб голос, статура, хода, порух тіла відповідали усім параметрам такої ролі". Сказано це було при режисерові-постановникові В.Скляренку, художнику М. Онищенку, композиторові П. Майбороді. Е.-С. Бури після повернення з України переклав Стельмахову драму польською і вона зазвучала в ефірі Польського радіотеатру, була надрукована в журналі "Діалог", редактором якого був славетний Ярослав Івашкевич.
Однією з характерних ознак Ю. Ткаченко завжди стає ще й підкреслений інтерес до виняткових, неординарних і нетипових жіночих характерів. Навіть граючи комісарш (а в радянські часи без цього аж ніяк не обходилося), вона вела їх розкриття психологічно виправдано, реалістично, насичувала їх ультрареволюційні фрази підспудними, глибоко емоційними нюансами. І це приносило успіх у драмах Ю. Яновського, В. Вишневського, М. Зарудного, О.Корнійчука, образи набували довершеності, повноти, динаміки, цільності в єдності індивідуального та життєвого. Правда, у різних сюжетних перипетіях вони отримували різне змістове наповнення, трактування без політики чи соціальної заангажованості. І це особливо важливо. Тобто актриса відходила від схеми-плакату політичної діячки до соціально контрастного окреслення їх душевних секретів.
Саме такими різкими, контрастними сценічними фарбами створювалися й дуже непрості у своїй основі сценічні образи, а саме такі, як Доля у "Лісовій пісні" Лесі Українки, Олена Квітка в "Талані" М. Старицького, Оксана ("Де тирса шуміла" А. Шияна), Брінкель ("Гра без правил" Л. Шейніна), навіть Цариця Катерина у "Майській ночі" (за М. Гоголем) з чудесною музикою І. Поклада. Стилістика цих ролей дещо суховата і навіть аскетична, але в них завжди пульсувала напруга драматизму, щось все-таки земне, реальне, і актриса віднайшла в них ніби своє друге (а це дуже рідко трапляється в сучасному європейському театральному мистецтві) художнє дихання - власне, показала їх існування як жінок на землі, чарівність у найменшому зробленому вчинкові. Це особливо видно на образах із трагедій У. Шекспіра.
Юлія Ткаченко належить зараз до першої десятки високо талановитих і мудрих діячів сучасної української сцени, її натхненна праця щільно вписується в загальноєвропейський культурний процес ХХІ ст., вона досконало володіє сучасним могутнім арсеналом усіх засобів сценічного перевтілення, її слово, виголошене навіть пошепки, постійно модифікується в якусь певну якісну конкретність і завжди вражає. Більше того, в когорті франківців вона, по суті справи, чи не єдина поза сценою послуговується лише своєю рідною національною мовою, а кожне вимовлене речення і в житті, і на сцені філігранно обточене, літературно виважене. Це робить їй просто як людині завжди велику честь. А сюди долучається ще й порядність, інтелігентність, щирість у всіх своїх виявах. У наш час це рідкість, а водночас і досягнення всього вітчизняного театру.
Ю. Ткаченко постійно полюбляє ролі з української драматургії і врятовує нерідко цілі п'єси й вистави за ними, найперший зразок - Катерина з "Пам'яті серця" О. Корнійчука, де вона утримала на своїх плечах весь спектакль, який тільки завдяки актрисі мав непересічність і художню завершеність і, ймовірно, завдяки їй одержав Національну премію ім. Т. Г. Шевченка. Бо й тут доброта української жінки стала
Loading...

 
 

Цікаве