WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → До проблеми вивчення українського кіномистецтва останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст. (1896-1920 рр.) - Реферат

До проблеми вивчення українського кіномистецтва останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст. (1896-1920 рр.) - Реферат

мистецтва початку ХХ століття. Це дозволить розкрити роль молодої української кінематографії дореволюційних і перших пореволюційних літ, її намагань протидіяти, звертаючись до досвіду національної культури, низькопробним мелодрамам і кінобойовикам, які заполонили тодішній прокат. Також час викрити поширену донедавна серед наших кінознавців концепцію, внаслідок якої справді національні й реалістичні твори "з'явились" тільки після Жовтневого перевороту.
Ще 1957 року в Будинку кіно в Москві відбулася наукова сесія, присвячена російському дореволюційному кінематографу. Її учасники виступили проти однобічного підходу до цього самобутнього, творчо багатогранного явища тільки як до розважального видовища, реакційного за духом і змістом. Московські дослідники зробили відтоді кілька суттєвих кроків у напрямку корекції й поглиблення уявлень про дореволюційне кіно, але погляди на українське кіномистецтво не змінилися.
Намагаючись всіляко возвеличити тоталітарний режим, радянські кінознавці зазвичай викривлено трактували виникнення української кінематографії. Спрацьовували хибні теорії, покликані розвінчувати український буржуазний націоналізм, використовуючи для цього будь-який привід для дискредитації нашої культури, мови й національної свідомості.
Як і в образотворчому мистецтві, підносився ленінський план монументальної пропаганди, що в реальності поклав початок знищенню багатьох пам'ятників минулого, кінознавці пов'язували зародження вітчизняної кінематографії включно із створенням технічної бази тільки з більшовицьким переворотом 1917 року, хоч у цей період митці використовували весь арсенал дореволюційного кіно: техніку, плівку, павільйони, аголовне, його досвід, кадри.
"Лише Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила можливості для широкої організації і розгортання кінематографічної справи на Україні", - стверджував І. Корнієнко. Кінознавець обстоював цю думку в усіх своїх численних роботах. Він не був поодиноким у такому підході.
"Як чужинецькі, так і українські мистецтвознавці до цього часу починали історію українського кіна від 1917 року. На жаль, ця глибоко хибна теорія знайшла своїх послідовників навіть в еміграції, - визнає Б. Коваль-Берест.
У світлі аналогічних заяв важливо дати оцінку тенденційній антихудожній політиці в галузі кіномистецтва, яка знайшла вияв у пропагандистській діяльності агітпароплавів і агітпоходів, в усій ідеологічній спрямованості радянського кіно.
Особливої актуальності набуває сьогодні один важливий момент - питання про те, кого вважати причетним до творення українського кіно в колишній імперській Росії, що, як відомо, асимілювала культуру малоросів, білорусів та інших залежних від неї народів. Адже перша російська кіностудія почала функціонувати саме в Одесі, перші кінозйомки й кіносеанси проведені в Харкові, перша кінозірка народилась у Полтаві, а померла в Одесі.
Згаданий уже Б. Коваль-Берест виявив кінематографістів українського походження, які працювали в Голлівуді (Джон Годяк, Майк Мазуркі та ін.). Такий підхід не вирішує справи. Важливо не те, де митець народився, а його внесок в українську кінематографію.
Кінознавці С. Гінзбург, М. Лебедєв, Г. Журов та ін., які розподілили твори дореволюційного кіно на російські й українські, не враховували однієї прикметної обставини: ринкові відносини, що одразу ж склались у виробництві й прокаті фільмів, постійно порушували географічні межі. Велика група кінематографістів знімала свої фільми у студії на Сирці, орендованій у швейцара готелю "Континенталь", що побудував свій особняк на чайові, або в одеському павільйоні "Мірограф". Вони нерідко звертались до акторів-українців, широко використовували місцеву масовку, технічний персонал. За таких умов не варто обмежувати українське кіновиробництво початку минулого століття лише стрічками, створеними трупою М. Садовського, Д. Сахненка й О.Олексієнка. В Україні працювали й такі непересічні особистості, як А.Лундін, П. Чардинін, В. Гардін, Ч. Сабинський та багато інших, що згодом активно співробітничали в нашому пореволюційному кіно, зумовивши його перші творчі здобутки. Ідеться, таким чином, про внесок українських тогочасних кінодіячів у загальнонародне інтелектуальне господарство. Цей аспект, який поки що не був досліджений, повинен стати об'єктом уваги. Потрібен вдумливий підхід до мистецьких цінностей, створених завдяки історичним умовам під одним загальнодержавним дахом.
Давно настала потреба порушити питання про вітчизняне кіновиробництво й кінопрокат, що відіграли неабияку роль у становленні національного фільмотворення. Його необхідно вирішувати з урахуванням географічних кордонів України. Адже до цього часу кінознавці обминали кіномережу на Галичині, Волині, Закарпатті та Буковині.
І останнє. Оскільки майже не збереглися стрічки, які давали б уявлення про кінопродукцію 1896-1920-х років, особливу увагу варто приділити фільмографії, її доробці й уточненню, що допоможе осягнути тематичне й жанрове розмаїття тодішніх кінокартин. Велику роль при цьому мають відіграти матеріали бесід з Й. Гарбером, В. Демуцьким, О. Долею, І.Кавалерідзе, А. Кордюмом, І. Мар'яненком, П. Нечесою, Л. Нікуліним, М.Перегудою, М. Таут-Корсо, С. Уейтін-Радзинським та іншими кінодіячами, які й досі лежать недоторканими в архівах.
Loading...

 
 

Цікаве