WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → До проблеми вивчення українського кіномистецтва останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст. (1896-1920 рр.) - Реферат

До проблеми вивчення українського кіномистецтва останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст. (1896-1920 рр.) - Реферат


Реферат на тему:
До проблеми вивчення українського кіномистецтва останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст. (1896-1920 рр.)
Найскладніше питання, що виникає при здійсненні будь-якої історичної розробки, яка охоплює не одне десятиліття, - проблема періодизації. Не є винятком і кіномистецтво. Доцільно, однак, відмовитися від дрібного розподілу історії української кінематографії на маленькі періоди, бо це обмежує і схематизує висвітлення явищ кіно, що аж ніяк не вкладаються в тісні, жорсткі межі штучно визначених часових відрізків.
Періодизація історії української кінематографії має відображати закономірності саме її розвитку як самостійного предмета й об'єкта вивчення. Тому в основу періодизації мають бути покладені не зовнішні події, а внутрішня логіка й специфіка історичного розвитку кіномистецтва, обумовлені як його власними потребами, так і суспільно-політичними умовами часу, всією історико-культурною атмосферою.
Вітчизняні видання починали зазвичай історію українського кіно з 1917 року, обмежуючи ранній період його розвитку 1929-м або 1930-ми роками. Дореволюційні фільми взагалі відсікали від національного кінопроцесу.
Було б неправильно гіперболізувати здобутки дореволюційного кіно в Україні. Та не можна погоджуватися з московським кінознавцем М. Лебедєвим, який вважав, що 1917 тут створювали тільки "малоросійські фільми", де поверхово втілювалися сюжети з "малоросійського життя".
Вітчизняне кіно викристалізувалось із засвоєння й плідної абсорбації саме національних видів мистецтва, демонструючи згодом власні закони, техніку й способи вислову.
Найвдумливіше підійшов до періодизації початкового етапу розвитку нашого кіно американський дослідник українського походження Борис Коваль-Берест, який виділив такі три цикли: Початок українського кіно (1896-1907); Зародження національної кінопродукції (1907-1917); Перша українська кінопродукція (1917-1921).
Важко погодитися, проте, з тим, що зародження національного кіно відбулося вже 1907 року, коли фактично лише з'явився перший ігровий фільм. Водночас кінопродукція 1917-1923 рр. - доби визвольних змагань - не становила одного цілого. Це були стрічки, зняті часом людьми, які опинилися на різних політичних полюсах. Доцільніше сприймати цей період як єдиний етап розвитку українського кіномистецтва, де в різні роки виявилися спільні тенденції. Між цими кінозйомками так чи інакше простежується взаємозв'язок, бо за всіх складних обставин їх часто здійснювали одні й ті ж митці, що використовували не тільки набутий уже в кіно досвід, але й ту ж апаратуру й кіноательє.
Приблизно такої періодизації дотримується певною мірою й французький дослідник українського походження Любомир Госейко в книзі "Історія українського кіно 1896-1995", де фахово й об'єктивно, без соціологічних ярликів викладено дані про фільми й діячів українського екрана. Щоправда, саме період 1891-1921 рр. в нього найстисліший, позбавлений якихось цікавих спостережень.
Нам видається доцільним завершити перший етап розвитку вітчизняного кіно громадянською війною, кінець якої створив нові умови для зйомок і прокату фільмів. Адже увесь зміст, соціальні й виробничо-організаційні засади нашого кіномистецтва 1896-1920 років збігаються в часі зі складним процесом його народження й становлення, що триває до кінця братовбивчої війни в Україні, коли з'явились нові вимоги до кіновиробнитцва завдяки споживацькій ленінській політиці в галузі кіно.
Це найменш досліджена галузь нашої культурної історіографії. У вирі тотальної розрухи, що стала наслідком Жовтневого перевороту, а згодом "чистки" кінодокументів у 30-ті роки, не збереглися ані більшість творів дореволюційного кіно, ані копії перших агітфільмів, де часом фігурували "вороги народу".
Існують поодинокі розвідки, що торкаються цієї теми (Журов Г. В. З минулого кіно на Україні. К., 1950; Корнієнко І. С. Українське радянське кіномистецтво 1917-1929. - К., 1959; Шимон О. О. Сторінки історії кіно на Україні. - К., 1964 та ін.). Фактично тільки С. Безклубенко зробив спробу у збірнику лекцій "Українське кіно: Начерк історії (К., 2001) осмислити з нових позицій деякі моменти раннього періоду розвитку українського кіно, хоча запропонована ним періодизація далеко не бездоганна.
Виходячи із сучасних наукових знань, доцільно ширше окреслити й виявити хоча б у загальних рисах найважливіші проблеми, що й досі замовчуються або залишаються спотвореними в ряді досліджень. При цьому бажано уникнути безсторонньої емпіричної описовості та довільних суб'єктивних оцінок, які суперечать суспільно-політичним умовам доби, тодішньому історико-культурному середовищу.
Без урахування цих моментів неможливо уявити своєрідність української кінематографії в період її виникнення, розвиток кінопроцесу в цілому, розкрити роль перших здобутків вітчизняного кіно, спроби митців різних напрямків та ідейних орієнтирів художньо осмислити дійсність та пов'язані з нею перетворення. Настала потреба ґрунтовно осмислити значення піонерів екрана у формуванні естетики десятої музи, що знайшло вияв у вагомих своєю тематикою, авторськими й операторськими здобутками, увагою до літературної класики творах. Такі явища доцільно аналізувати не відокремлено, а в контексті кращих надбань вітчизняного письменства, театрального та образотворчого
Loading...

 
 

Цікаве