WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Доля містобудівної та архітектурної спадщини доби Гетьманщини в розвиткові архітектури України ХІХ–ХХ століть - Реферат

Доля містобудівної та архітектурної спадщини доби Гетьманщини в розвиткові архітектури України ХІХ–ХХ століть - Реферат

форма ничуть не принимала живости от маленьких правильных окон. И этою архитектурою мы еще недавно тщеславились, как совершенством вкуса, и настроили целые города в ее духе! (…) В публичных огромных зданиях мы показываем такую архитектуру, которую вряд ли можно назвать особенным родом: в ней столько безмыслия, такое негармоническое соединение частей, такое отсутствие всякого воображения, что недостает сил назвать ее имеющею свой характер архитектурою".
Зрозуміло, що в ХІХ ст. архітектурні об'єкти доби Гетьманщини сприймалися цілком чужорідними класицистичному архітектурному середовищу. Але проникливі, небайдужі та ще й національно налаштовані спо-стерігачі, до яких можемо залічити передусім Тараса Шевченка й Пантелеймона Куліша, сприймали й оцінювали архітектурні пам'ятки доби Гетьманщини як свідчення не тільки принципово іншого архітектурного напрямку, а й зовсім іншої культури, більше того - протилежної політичної традиції. Звернімося знову до Т. Шевченка, для якого храми доби Гетьманщини були живими представниками козаччини:
"А онде, онде за Дніпром,
На пригорі, ніби капличка,
Козацька церква невеличка
Стоїть з похиленим хрестом.
Давно стоїть, виглядає
Запорожця з Лугу...
З Дніпром своїм розмовляє,
Розважає тугу.
Оболонками старими,
Мов мертвець очима
Зеленими, позирає
На світ з домовини,
Може, чаєш оновлення?
Не жди тії слави!
Твої люде окрадені,
А панам лукавим...
Нащо здалась козацькая
Великая слава?!
І Трахтемиров геть горою
Нечепурні свої хатки
Розкидав з долею лихою,
Мов п'яний старець торбинки.
А он старе Монастирище,
Колись козацькеє село,
Чи те воно тойді було?..
Та все пішло царям на грище:
І Запорожжя, і село...
І монастир святий, скарбниця, -
Все, все неситі рознесли!.."
Цей вірш-спогад про колишнє називається "Сон" ("Гори мої високії"). Написаний він 1847 р. на засланні, в Орській кріпості. Якщо згадана в ньому церковця є ніби узагальненим, типологічним образом козацького храму, то суботівська Іллінська церква-усипальниця Богдана Хмельницького у вірші, написаному на два роки раніше, виступає конкретніше - уособленням політичної програми засновника гетьманської держави (як розумів ту програму сам поет) та результатів її реалізації:
"Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився".
Т. Шевченко підмітив одну дуже характерну особливість: технічний стан пам'яток архітектури доби Гетьманщини (добрий, незадовільний чи аварійний) завжди, в усі епохи і за всіх політичних режимів, найадекватніше відображав реальний, а не декларований чи удаваний стан України та її державності:
"Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!"
Поетову увагу привертали й пам'ятки останнього періоду Гетьманщини, пов'язані з родиною Розумовських. Показово, що Т. Шевченко не любив згадувати про гетьманство К. Розумовського. Для нього Розумовський - передовсім граф Російської імперії. Тим-то маємо тільки глуху й недоброзичливу згадку, "як Кирило з старшиною пудром обсипались". А ближче до нашої теми, у повісті "Княгиня" знаходимо текст про храм у Козельці й будинок у Лемешах, навіть зі спробою атрибуції: "Город Козелец не отличается своею физиономиею от прочих своих собратий, поветовых малороссийских городов (…). Словом, городок ничем не примечательный; но проезжий, если он только не спит во время перемены лошадей или не закусывает у пана Тихоновича, то непременно полюбуется величественным храмом грациозной архитектуры растреллиевской, воздвигнутым Наталией Розумихою, родоначальницею дома графов Разумовских.
У шести верстах от г. Козельца, в селе Лемешах, в бедной хатке на сволоке, или балке, читаешь: "Сей дом соорудила раба Божия Наталия Розумиха 1710 року Божого". А в г. Козельце в величественном храме читаешь на мраморной доске: "Сей храм соорудила графиня Наталия Разумовская в 1742 году". Странные два памятника одной и той же строительницы!"
У добу стилізаторства (з середини ХІХ ст.) в Україні з'являється зацікавленість своєю історичною архітектурою. Це засвідчує такий хрестоматійно відомий об'єкт як вирішений у старосвітських формах "будинок для гостей" у садибі Г. ґалаґана в с. Лебединцях на Прилуччині (1854-1856 рр., архітектор Є.Червінський). Це починання дістало схвалення Т. Шевченка, який залишив лаконічий запис у своєму "Журнале": "Барская, но хорошая и достойная подражания затея".
Архітектурно-конструктивні особливості храмів доби Гетьманщини знайшли розвиток у формах церков так званого єпархіального стилю другої половини ХІХ ст. Особливо наочно це в дерев'яних храмах, де, попри наявність "знакових" московських елементів (декоративних кокошників, цибулястих бань, на-скрізного різьблення причілкових дощок тощо), структури храмів здебільшого традиційні - хрещаті й тридільні. Єпархіальною новацією були тільки повсюдно влаштовувані на західних фасадах церков дзвіниці, увінчані наметовим дахом чи, точніше, російським "шатром". Цікаво, що у всіх цих храмах перехід від четверика основного зрубу до восьмерика верху здійснювався за допомогою конструктивного прийому, генетично пов'язаного з традиційним українським заломом, з уживанням плоских трикутних пандативів та зрізаних пірамід. Такі храми трапляються по всій Україні. Зводилися вони аж до часів більшовицького перевороту (церква Різдва Богородиці 1906 р. у с. Дептівка поблизу Конотопа, Троїцька церква 1895 р. у с. Грабові на Чернігівщині). Нам під час дослідницьких експедицій вдалося встановити ще один дуже важливий і промовистий факт: після падіння Російської імперії і скасування синодальних обмежень в Україні, навіть за більшовицького правління, сільські громади почали зводити дерев'яні храми в дещо модернізованих архітектурних формах доби Гетьманщини. Деякі з таких храмів збереглися донині, як-от церква Параскеви П'ятниці 1922 р. у с. Макарівка Бобровицького району Чернігівської області.
Не менш промовистим прикладомпритягальності архітектурних форм храмового зодчества доби Гетьманщини є історія спору-дження Покровської церкви у с. Плішивці на Полтавщині. 1902 р. архітектор І. Кузнецов запроектував цю споруду в неокласицистичних формах. Згодом, під впливом смаків замовника - єпископа Парфенія (Левицького) і за порадою історика козацтва Д. Яворницького, архітектор звернувся до структури і форм дерев'яного Троїцького собору в Новомосковську, трансформувавши їх для спорудження мурованого храму. Проект було радикально перероблено, внаслідок чого 1906 р. по-стала визначна пам'ятка українського національного стилю ХХ ст., взорована на спадщину доби Гетьманщини.
У перших десятиріччях ХХ ст. найбільшим пропагандистом архітектури Гетьманщини під назвою "український барокко" був Г. Лукомський, котрий цю стилістику як елітарну й аристократичну протиставляв мистецьким пошукам В. Кричевського, К. Жукова, П. Фетисова та інших майстрів українського модерну початку ХХ ст. Г. Лукомський сам опрацював кілька проектів будинків у пропагованій ним стилістиці (будинок
Loading...

 
 

Цікаве