WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Доля містобудівної та архітектурної спадщини доби Гетьманщини в розвиткові архітектури України ХІХ–ХХ століть - Реферат

Доля містобудівної та архітектурної спадщини доби Гетьманщини в розвиткові архітектури України ХІХ–ХХ століть - Реферат

Чернігові, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Полтаві, Лубнах, Ромнах, Сумах, Харкові - застосовували кілька розпланувальних прийомів з прив'язкою до існуючих трас головних вулиць. Вулиці були прямолінійними й орієнтувалися на архітектурні домінанти у вигляді строго вісьових перспектив. Головні міські площі розплановувалися поблизу берегів річок, а на місці знесених фортечних валів прокладалися бульвари (Чернігів, Полтава, Ромни, Переяслав).
До кінця XVIII ст. було затверджено нові плани Чернігова (1786 р.), Харкова та більшості повітових міст. На початку ХІХ ст. вони були частково реалізовані, проте виявилися їх суттєві недоліки, головним чином, внаслідок ігнорування проектувальниками конкретних ландшафтних особливостей. Тому в 1803-1805 рр., після організації губернських креслярень (1802 р.), була розроблена друга серія проектів перепланування міст на основі попередньої. 1802 р. затверджено план Глухова, 1803 р. - Ніжина, 1805 р. - Чернігова, Новгорода-Сіверського, Остра, Коропа, Лубен, Миргорода, Хорола, інших повітових міст Полтавської губернії. 1810 р. затверджено новий план Переяслава. Проекти розроблялися в губернських креслярнях за участю архітекторів М. Амвросимова, Ф. Плотникова та А. Карташевського; затверджував ці проекти імператор Олександр І. Прийоми розпланування стали дещо різноманітнішими: створювалися анфілади площ (Чернігів), з'явилося чимало замкнутих перспектив, чим завершився перехід від давньоруської ландшафтної системи орієнтації, заснованої на об'ємних орієнтирах, яка була панівною за доби Гетьманщини, до лінійно-вісьової системи "вулиці-коридору". Уніфікувалося згідно з типовими проектами все - від фасадів будинків до малих архітектурних форм і навіть парканів. Ця друга серія проектів перепланування була реалізована частково - з огляду на слабкий економічний стан більшості міст.
Найповніше нові містобудівні засади були реалізовані в проектах перепланування Полтави й Ромен 1803 р. На складну топографічну підоснову накладалася абстрактна вулична мережа, але робилося це не механічно, а з деяким урахуванням трасування давніх ліній укріплень, вулиць і шляхів, розташування храмів і монастирів доби Гетьманщини. Забудова в перші десятиріччя ХІХ ст. велася за проектами тих же архітекторів, котрі опрацьовували проекти розпланування міст з використанням "зразкових фасадів", що регулярно надсилалися з Петербурга. Так були споруджені в стилістиці російського класицизму губернські й повітові остроги, губернські й повітові "присутствені" місця, будинки губернаторів, гімназії та училища, лікарні тощо.
1836 р. почалося розроблення третьої серії проектів перепланування міст. На цьому етапі більше уваги надавалося вивченню інженерно-геологічних умов території, повніше й ощадливіше враховувалася наявна забудова, точніше намагалися визначити перспективи розвитку поселень. При цьому за зразок правили проекти, розроблені для Київської губернії архітектором В. Гесте. Саме за його проектом колишній гетьманський Чигирин, Черкаси, інші міста Наддніпрянщини отримали однакове прямокутно-прямолінійне розпланування.
Загалом мистецький рівень цих розпланувань був невисоким. А у зв'язку з передачею цієї роботи повітовим землемірам рівень реалізованих планів іще знизився. Але, внаслідок здійснення цих заходів до середини ХІХ ст., центри більшості українських міст було так чи інакше переплановано. Це нове розпланування призвело до радикальної зміни об'ємно-просторової композиції міст, зокрема, і внаслідок розкриття в довкілля панорам ансамблів середмість Полтави, Чернігова, Переяслава, Прилук, Ніжина, Новгорода-Сіверського, Харкова та багатьох інших міст після знесення фортечних земляних валів. А околиці міст, колишні слободи й передмістя (форштадти) в багатьох випадках перепланувати не вдалося, тож їхні старі вулиці механічно підключалися до регулярного розпланування центрів. Виняток становлять тільки деякі повітові й позаштатні міста, які не зазнали реконструкції, а тому зберегли розпланування XVII ст. (Батурин, частково - Лебедин).
Розглянуті нами вище містобудівні заходи йшли в загальноєвропейському річищі й мали певне прогресивне значення, достатньо відображене у фаховій літературі6. Проте одержавленість цієї сфери і явний імперський диктат викликали несприйняття не тільки в Т. Шевченка. Ось як поціновували ці класицистичні перепланування в порівнянні з містобудівним мистецтвом доби Гетьманщини інші сучасники, зокрема правнук останнього гетьмана К.Розумовського, видатний російський поет граф О. Толстой:
"Ревенный цвет и линия прямая -
Вот идеал изящества для нас.
Наследники Батыя и Мамая,
Командовать мы приучили глаз
И, площади за степи принимая,
Хотим глядеть из Тулы в Арзамас.
Прекрасное искать мы любим в пошлом -
Не так о том судили в веке прошлом".
У цьому радикальному несприйнятті казенного російського класицизму нащадка К. Розумовського підтримав нащадок ще одного українського наказного гетьмана - Євстафія (Остапа) Гоголя. У знаменитій статті М. Гоголя "Об архитектуре нынешнего времени" зроблено присуд імперським тенденціям містобудівної уніфікації: "…новые города не имеют никакого вида. Они так правильны, так гладки, так монотонны, что, прошедши одну улицу, уже чувствуешь скуку и отказываешься от желания заглянуть в другую. Это ряд стен, и больше ничего (…) Прочь этот схоластицизм, предписывающий строения ранжировать под одну мерку и строить по одному вкусу! Город должен состоять из разнообразных масс, если хотим, чтобы он доставлял удовольствое взорам".
Доба стилізаторства (з середини ХІХ ст.), на відміну від раціоналістичності класицизму, привнесла багато нового, романтичного у сприйняття архітектурно-містобудівної спадщини доби Гетьманщини. Звернемося знову до Т. Шевченка: "Посетите (...) полуразрушенный монастырь Густыню, по ту сторону реки Удая, верстах в трех от г. Прилуки. Могу вас уверить, что раскаиваться не будете. Это настоящее Сен-Клерское аббатство. Тут все есть. И канал, глубокий и широкий, когда-то наполнявшийся водою из тихого Удая. И вал, и на валу высокая каменная зубчатая стена со внутренними ходами и бойницами. И бесконечные склепы, или подземелья, и надгробные плиты, вросшие в землю, между огромными суховерхими дубами, быть может, самим ктитором насажденными. Словом, все есть, что нужно для самой полной романтической картины, разумеется, под пером какого-нибудь Скотта Вальтера (…)"9. Так Т. Шевченко описав свої враження від Густинського монастиря в повісті "Музыкант". Дослідниками давно відзначена документальна точність Т. Шевченка - і в словесних описах, і в малюнках. Його рисунки та акварелі з зображеннями архітектурних ансамблів - Густинського, Почаївського, Межигірського, переяславських Вознесенського йМихайлівського монастирів, полтавського Успенського собору започаткували історико-мистецьке студіювання цих пам'яток. І зараз ці малюнки є незамінними й неоціненними джерелами інформації для українських реставраторів.
Містобудівна ситуація, що створилася в результаті перепланувань міст протягом першої половини ХІХ ст., реконструкції ансамблів доби Гетьманщини та капітальної забудови ХІХ - поч. ХХ ст., послужила основою розвитку українських міст за радянської доби. Цей розвиток був вельми специфічним.
Loading...

 
 

Цікаве