WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Доля містобудівної та архітектурної спадщини доби Гетьманщини в розвиткові архітектури України ХІХ–ХХ століть - Реферат

Доля містобудівної та архітектурної спадщини доби Гетьманщини в розвиткові архітектури України ХІХ–ХХ століть - Реферат


Реферат на тему:
Доля містобудівної та архітектурної спадщини доби Гетьманщини в розвиткові архітектури України ХІХ-ХХ століть
В історії української архітектури останнього тисячоліття виділяється доба з 1648 р. по 1781 р., яку нами прийнято називати Гетьманщиною. Вона визначена часом існування Української держави у формі Гетьманату - своєрідного державно-автономного утворення, пов'язаного з Московським царством та Російською імперією. Архітектурний процес 1648-1780-х рр. став завершенням семивікового розвитку середньовічної української архітектури. Саме ця доба дала архітектурні й містобудівні витвори, в яких найяскравіше відбилася своєрідність архітектурної творчості українського народу. Засвоєння світової архітектурної спадщини (класичні архітектурні ордери, хрестово-купольні структури) й розвиток автохтонних об'ємно-просторових композицій дозволили синтезувати неповторний національний архітектурний стиль доби Гетьманщини, який став чи не найвагомішим внеском України до скарбниці світового зодчества.
Результатом архітектурно-містобудівного розвитку за доби Гетьманщини стало формування містобудівного каркасу й основних рис архітектурного середовища українських міст з притаманною їм структурою, розплануванням, об'ємно-просторовою композицією, гармонійним зв'язком з природним ландшафтом, естетичною виразністю. Просторовий устрій міст, сформований у розглядувану добу, обумовив їхню своєрідність і нині становить невід'ємну складову національної архітектурно-містобудівної спадщини.
Після остаточної ліквідації української автономії у 80-х рр. XVIII ст. архітектура та містобудівне мистецтво підросійської України розвивалися в річищі загальноімперських тенденцій до побудови "добре упорядкованої поліцейської держави". Найголовнішою з них було "регулярство", тобто регламентація та уніфікація всіх сторін суспільного життя, а особливо - у новоприєднаних землях, таких, як Україна (Малоросія), Польща, Фінляндія і Прибалтика, щоб вони, за словами Катерини ІІ, "перестали глядеть, как волки в лес". Одним із методів імперської уніфікації стало перепланування історично сформованих міст на території всієї держави, у тому числі й на теренах України.
Найлаконічнішу образну характеристику долі визначних міст Гетьманщини в ХІХ ст., за панування Російської імперії, дав Тарас Шевченко в поемі "Гайдамаки":
"Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн".
У своїх подорожах по Україні Т. Шевченко відвідав усі колишні гетьманські столиці - Чигирин, Батурин, Глухів, інші провідні міста Гетьманщини - Лубни, Переяслав, Прилуки, Полтаву, Чернігів, Ніжин, Козелець тощо. І скрізь шукав одного - слідів "козацької слави". Шукав і не знаходив. Це викликало його знамениті інвективи на адресу Богдана Хмельницького:
"Якби то ти, Богдане п'яний,
Тепер на Переяслав глянув!
Та на замчище подививсь!
Упився б! Здорово упивсь!
І препрославлений козачий
Розумний батьку!.. і в смердячій
Жидівській хаті б похмеливсь
Або в калюжі утопивсь,
В багні свинячім".
А ось що поет побачив у Глухові: "...улицы были почти сухи и я пошел шляться по городу, отыскивая то место, где стояла знаменитая Малороссийская коллегия и где стоял дворец гетмана Скоропадского (…)
Но где же эта площадь? Где этот дворец? Где коллегия с своим кровожадным чудовищем - тайною канцеляриею? Где все это? И следу не осталось! Странно! А все это так недавно, так свежо! Сто лет каких-нибудь мелькнуло, и Глухов из резиденции малороссийского гетмана сделался самым пошлым уездным городком.
Благовест к обедне прервал мои невеселые вопросы, и я, перекрестяся, пошел в Николаевскую церковь, один-единственный памятник времен минувших".
У цьому фраґменті з повісті "Капітанша" автор дуже точно підмітив суть містобудівної політики імперії стосовно головних міст колишньої Гетьманщини, як і інших міст на теренах імперії: перетворити їх на рядові адміністративні центри найнижчого рангу (Чигирин і Глухів - повітові міста) або навіть на позаштатні містечка, як Батурин (до речі, Батурин і дотепер лишається "селищем міського типу", навіть попри те, що заповідник, створений у ньому, має гучне найменування "Гетьманська столиця").
Що ж стосується Глухова - столиці Гетьманщини впродовж семи десятиріч XVIII ст., то йому нищiвного удару завдала адмiнiстративна реформа 27 жовтня 1781 р., за якою в тодiшнiй Малоросiї вводились загальноiмперськi форми управлiння i судiвництва. Глухiв утратив столичний статус, перетворившись із 1782 р. на рядове повiтове мiстечко Новгород-Сiверського намiсництва. Справу довершила катастрофiчна пожежа 7 серпня 1784 р., яка знищила всю дерев'яну забудову i пошкодила муровану. Провiднi будiвлi мiста, які були мурованими і не могли згоріти дощенту, пiсля пожежі не вiдновлювались, бiльше того - було кiлька розпоряджень iмперської влади про розбирання їх на цеглу. Так загинули Михайлiвська церква, весь ансамбль дiвочого монастиря і навіть така значна адміністративна будівля як Малоросiйська колегiя. Причини цих дiй iмперського уряду, на наш погляд, лежали як у господарськiй сферi, так і в полiтичнiй: адже всi мурованi споруди, пошкодженi пожежею, можна було вiдремонтувати, як це неодноразово робилося i в Глуховi, i в iнших мiстах України. Натомiсть Катеринi II i її наступникам необхiдно було знищити iмпозантний архiтектурний ансамбль гетьманської столицi як наочне, матерiалiзоване нагадування про колишнiй державний статус України.
Втрата архiтектурних домiнант супроводжувалася зламом iсторично сформованої розпланувальної мережi: згiдно з проектом перепланування Глухова, затвердженим імперською владою 1802 р., усе мiсто мало отримати перехресно-рядове розпланування з квадратними в планi кварталами 50 х 50 м у центрi та 200 х 200 м на периферiї. На відміну від перепланувань Глухова доби Гетьманщини, здійснених під керівництвом архітектора А. Квасова, у 1802 р. нові вулиці прорізалися через сформовану забудову буквально "по живому", що викликало цілком зрозумілий опір населення.
У цілому з 1780-х рр. більшість міст України зазнала перепланувань на засадах класицистичної регулярності. Ці перепланування, як показав проведений нами аналіз, були різної міри радикальності - від повного перепланування (Путивль) до тактовного регулювання історично сформованої вуличної мережі (Лебедин). Зрештою, на зміну попереднім органічним містобудівним структурам утвердився принцип правильного (регулярного) міста. При цьому ідея регулярності розумілася як засіб централізації, упорядкування міста, спрощення орієнтації в ньому та уніфікації забудови. Для кожного міста наперед обирався певний розпланувальний прийом, а ступінь складності міського плану був обумовлений чисельністю мешканців та площею сельбища. У малих повітових та позаштатних містах Наддніпрянщини й Лівобережжя зі Слобожанщиною застосовувавсяєдиний містобудівний прийом, здебільшого - ортогональна мережа вулиць (Чигирин, Путивль, Городня, Любеч, Прилуки, Переяслав), зрідка - регулярна віялоподібна (Остер, Козелець, Миропілля, Недригайлів) чи радіально-концентрична (Охтирка). У великих містах -
Loading...

 
 

Цікаве