WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Поляки очима українця 17-18 ст. - Реферат

Поляки очима українця 17-18 ст. - Реферат

зрадженого "побратимства". Щодо зради, то польська сторона послуговувалась цим випадом від самого початку козацьких воєн: всі козаки - зрадники спільної вітчизни Речі Посполитої, а невірність - це взагалі звичайна норма поведінки для цього віроломного народу (ось як характерно, наприклад, говориться про Пилипа Орлика в поемі Велике посольство Францішка Ґонсецького: Подібно до гетьмана, зрадник прийняв булаву, йдучи слідами свого мертвого пана [8]. Сприйняття українців як людей підступних, схильних відплатити зрадою за довіру й щирість поляків, з часом переросте у стійкий неґативний стереотип, знайшовши у ХIХ ст. втілення в низці типових літературних образів. Українці, зі свого боку, не залишались у боргу: як здається, власне в середині ХVII ст. виникло колоритне поняття лядський дух, яке охоплювало суму неґативного: нещирість, зрадливість, пихатість; як напише в своїх літописних замітках під 1663 р. київський полковник Василь Дворецький, нікгда, поки світ стоит, Ляхом не треба вірити. Их же сентенция: "Покол світ на земли стоит, потол Русин Ляхові не будет братом" [9].
Отже, зі зрадою більш-менш ясно. Але звідки взялося Мазепине "побратимство"? Ким-ким, а "братами" поляки й українці впродовж ХVII століття себе не вважали, швидше підкреслювали свою роздільність. Характерною в цьому плані є риторика взаємних реверансів напередодні укладення Гадяцької угоди 1658 року, тобто в часи, коли перший шок війни був уже позаду, і взаємні позиції сторін достатньо визначилися. З українського боку говорилося про повернення до спільної вітчизни - wszystkie niesmaki wojenne zobopolnie sobie podarowawszy і, звичайно ж, усунувши польську захланність (zazdrosc), котра одна є причиною tak dlugiego i wielkiego krwie rozlania. З польського боку акцент падає на корисність примирення (zjednoczenia). оскільки ані їхня свобода без нас, ані наша без них існувати не може (ani ich libertas bez nas, ani nasza bez ich subsistere nie moze); що ж до співжиття у Речі Посполитій, то воно обома сторонами мислилось так, аби народ польський, литовський і руський залишалися w granicach swoich i swobodach, jako byly przed wojna, za umowy, aby naro'd nad narodem nie mial prerogatiwy, tylko ordinem receptum (усталений порядок) [10]. У своїй знаменитій промові на сеймі 1659 р., виголошеній з нагоди схвалення Гадяцької унії, канцлер так і не реалізованого Великого Руського Князівства Юрій Немирич, прославляючи свободу, що привела Козацьку Україну назад, до Речі Посполитої, говорить:
Це було нашою спонукою, цей ґрунт, який не розірвали ні відмінність у мовах, ні навіть релігія, котрої будемо вічно дотримуватися не тільки ми, але й наші нащадки, коли рівність у вольності буде непорушно (між нами) збережена, як годиться між братами (jako miedzy Bracia) [11].
Але йдеться не про братерство етносів, навіть метафоричне. Немирич послугується усталеним топосом звертання шляхтича до шляхтичів, що складав невід'ємний колорит "сарматського" річпосполитського світу, де вся шляхта, незалежно від етнічного походження й статків, вважалася рівною, тобто вся належала до братії народу-шляхти.
Тоді від чийого "ми" промовляє Немирич? Кого єднає в "побратимстві" Мазепа? До кого в своїй польськомовній збірці віршів Lutnia Apollinowa (1671) чернігівський архієпископ Лазар Баранович звертається: ляше-брате? Ми про це вже здогадуємося, пригадавши тенденцію до "ошляхетнення" козацької старшини, на формальному рівні започатковану Гадяцькою угодою, а вповні розвинуту в часи правління Мазепи. Втім, існує джерело, яке наші здогади і підтвердить, і роз'яснить. Це двотомовий так званий Літопис Самійла Величка (1715 - початок 1720-х років) - найцікавіша і найбільша за обсягом пам'ятка письменства Гетьманської України. Виходячи з ґенеральної мети - обґрунтувати правомірність погляду старшини на Україну як леґітимну "отчину" козаків, Величко апелює до козацького варіанту сарматської річпосполитської леґенди (згодом його назвуть хозарським, або козарським мітом). Згідно з ним, нагадаю, предками усіх козаків були хозари, вихідці з Азії, які свого часу підкорили місцеві слов'янські племена і злилися з ними в якості стану воїнів, змінивши стару назву хозари на козаки [12] (у сарматській леґенді це саме зробили сармати, які згодом стали називати себе рицарством-шляхтою). У Величка натрапляємо на вельми своєрідну комбінацію з обох леґенд: шляхом простого ототожнення понять сармати і хозари він зливає їх докупи, тож предки козацького воїнства у нього стають сарматсько-хозарськими. Ця несподівана аберація дозволяє наділити їх таким самим умістом "шляхетности", як і нащадків славних сарматів, тобто шляхту sensu stricto. Відтак, козаки у Величка - завжди шляхетно уроджені (тобто, рівні зі шляхтою Речі Посполитої); вони складають вільний одвіку шляхетний козацько-руський народ (варіанти: сармато-козацький, козацько-руський савроматійський тощо) і є оборонцями посполитого люду (тобто, являють собою політичний народ, аналогічний політичному народові-шляхті Речі Посполитої). Апотеозою уподібнення є своєрідна Величкова (козацька) версія золотих вольностей народовладдя - основи основ сарматської ідеології, але на цьому тут немає потреби зупинятися докладніше [13]. Найважливіше для себе ми почули: "козаки" (читай: значні, з кого вербувалася старшина), перетворившись у Гетьманаті на політичний народ і змодифікувавши для власного вжитку таку знайому їм шляхетсько-сарматську ідеологему, почули себе шляхетно уродженими, отже - братією як руській, так і у польській чи литовській шляхті, що залишилася по річпосполитський бік кордону.
Це "братерство крови" не викликає у нашого публіциста жодних сумнівів. Так, описуючи війну Якова Остряниці 1638 р., Величко додає до автентичного джерела, яким користувався - щоденника Шимона Окольського, невеличкий коментар, де звинувачує поляків у сатанинській заздрості та безчесній зарозумілості, що й призвела, найого думку, до кривавого фіналу:
... відстраждали з обох боків від воєнної зброї НАТУРАЛЬНИМ ПРАВОМ ВЛАСНІ СВОЇ БРАТИ - кількадесят тисяч війська їхнього, лядського, і нашого, козацького [14].
У так званій "Промові Самійла Зорки" на погребі Богдана Хмельницького (як і багато інших "листів", "універсалів" та "промов", вона написана Величком) козацькі війни названі боротьбою за вольність та свої старожитні права ПРОТИ БРАТІВ, АЛЕ РАЗОМ З ТИМ І ВОРОГІВ НАШИХ - польських савроматів [15].
Проте квінтесенцією уявлень про "братерство/ворожнечу" є екскурс Величка в генезу польського етносу, вміщений до апокрифічного універсалу Богдана Хмельницького з мотивацією причин повстання, до якого підштовхнули заздрість і гординя віроломних поляків:
Передаємо вам це і сповіщаємо, що поляки народилися й пішли від нас же, савроматів та русів, і про це свідчать їхні ж польські хронікарі. Отож були вони спочатку братами нашими, савроматами й русами, але мали велику пожадливість до слави й душозгубного багатства і віддалилися від співжиття з нашими стародавніми предками. Вони взяли собі іншу назву (тобто ляхи й поляки), і заволоклися аж за Віслу, і осіли на чужі ґрунти і землі (...). Потім, як минуло відтоді вже багато часу, вони розплодилися й примножилися у своїх поселеннях понад Віслою і за Віслою і, невдоволені згаданими вже людськими шкодами і здирствами, безпричинно і по-зрадницькому повстали (як колись Каїн на Авеля) на русів чи савроматів, тобто на своїх же з давнини природних братів [16].
Отже, поляк - це заволока, що покинув спільну оселю братів через корисливість і заздрість. Пригадавши, що супроводом біблійного Повстав Каїн на Авеля, брата свого - і вбив його (1М.4.8) є Божий вирок Каїнові: Мандрівником та заволокою будеш ти на землі (1М.4.12), можемо з певністю констатувати: колізія зради Ляхів у тлумаченні повоєнного покоління українців (а саме до нього належав Величко, який починав козацьку службу 1690 р.) перетворилася з архаїчного поєдинку лайок збройних супротивників на сакралізований біблійною паралеллю символ братовбивства, що потягне за собою страшну відплату - А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки
Loading...

 
 

Цікаве