WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Поляки очима українця 17-18 ст. - Реферат

Поляки очима українця 17-18 ст. - Реферат


Реферат на тему:
ПОЛЯКИ ОЧИМА УКРАЇНЦЯ
XVII-XVIII СТОЛІТЬ
Для людини традиційного суспільства всякий сусід є втіленням поганого, бо "чужий". Тож не дивно, що давньоруським ченцям, як-от згаданому в Києво-Печерському Патерику Матеєві, диявол подеколи ввижався в подобі Ляха, а Ян Длугош описував русинів теж, м'яко кажучи, без симпатії. На порозі Нового часу гору взяло тяжіння до універсальності, і вчені люди заговорили збірними метафорами. З легкої руки краківського професора Матвія Меховського читачі його "Трактату про дві Сарматії" (1517) побачили Україну в образі безкрайньої родючої рівнини, що плине молоком і медом, де риба з'являється "з божої роси", пшениця родить сама по собі без засіву, а трава на пасовиськах росте так буйно, що по ній не можна проїхати возом. Майстерна версифікація Себастяна Кльоновича урізноманітнила це Ельдорадо: у своїй поемі "Роксоланія" (1584) поет з подробицями оповідає про українських відьом, чиї нічні польоти та інші звитяги він, як присягається, сам спостерігав. Отже, на кінець ХVІ століття Україна бачилася - очима поляків - землею обітованою, але й трохи лячною через оті таємничі руські чари.
Українська сторона в змаганні по творенню збірних метафор стартувала з невеличкою затримкою, але темпераментно. Чи не вперше на сукупний образ Лядської землі натрапляємо в посланні Йоана Вишенського До всех обще, в Лядской земли живущих (1588?). Під полум'яним пером геніального православного ортодокса Лядська земля постає як царство Антихриста, опановане конечним вшетеченством, плюгавством и нечистою скверною. Відтак у цьому символі зла й безвір'я годі шукати места целого от греховного недуга - все струп, все рана. все пухлина, все гнилство, все огнь пекелний, все болезнь, все грех, все неправда, все лукавство, все хитрость, все коварство, все кознь, все лжа, все мечтаниє, все сень, все пара, все дим, все суєта, все тщета, все привидениє - сущеє ж несть ничтоже.
Обидві метафори надовго переживуть своїх творців, відлунюючи в сукупному сприйнятті аж до початку ХХ століття мітом України як втраченого, хоч і невловимо загрозливого раю - з польського боку [1] та глобалізованим протиставленням "лядського світу" світові "руському православному" - з українського [2].
Проте в добу "тривожного ХVII століття", що впала безпосередньо за оформленням згаданих сукупних візій, ні людям України - землі, що плине молоком і медом, ні людям Лядської землі - зарослої тернієм безвірія і безбожія, вже було не до метафор. Сума соціальних протиріч, помножених на реліґійне протистояння, з лавиноподібним ефектом нагромадила взаємну нехіть не між літературними абстракціями, а між живими, конкретними людьми, коли, як жалівся у 1604 р. львівський протопоп Григорій Негребецький, люд на люд, дом на дом повстал..., з доброй приязни Руси з Поляки окрутнє ся велика неприязнь вщела [3]. Козацькі війни 1620-1630-х років у відповідь на спроби уряду Речі Посполитої підібрати хлопству такий мундштук, у якому воно надалі не брикатиметься [4], висунули вперше гасла ненависти й помсти, бо, як напише в 1638 р. бунтівний гетьман Дмитро Гуня, невинно пролита кров волає до Бога про помсту.
Форми їх прояву різні, але головний зміст зводиться до протиставлення Ляхів та Руси як категорій непримиренно ворожих, спрямованих на самознищення. Так, у Львівському літописі під 1637-1638 рр. часто натрапляємо на описи каральних експедицій, під час яких поляки нібито винищують населення того чи іншого містечка, буде би толко Русин був. Українці відповідають рівним за рівне. Наприклад, мешканці Коростишева, виганяючи в 1640 р. з міста католиків, керуються принципом: геть кожного, хто тольки є віри католицької або Лях. Одне з гасел кривавої селянської жакерії літа 1648 р. - не залишити тепер жодного Ляха на світі, бо, мовляв, віднині швидше язики людські назад обернуться, ніж Ляхи будуть над нами панувати. Сучасник-поляк, автор публіцистичного Дискурсу про теперішню козацьку війну (1651-1652), підсумовує усе це так:
Руський народ здавна почав відчувати immortale odium (невмирущу ненависть), до Ляхів або Поляків і, успадковуючи її, в ній аж донині перебуває; це розгоряється при найменшій нагоді і настільки міцніє, що Русь воліла б ... терпіти ярмо Турка чи іншого тирана, ніж у вільній Речі Посполитій tranquille et beate vivere жити (спокійно й щасливо) [5].
Польська мотивація власної позиції у кошмарі воєн Хмельниччини та Руїни стара, як світ: ми, не-варвари, протистоїмо їм, варварам. Замах на усталений світ naszej Rusi, неймовірна в очах польської шляхти спроба, aby kraj ich wolnym ksienstwem kozackim tytulowac' sie mogl, звичайно ж, могла виходити лише від невдячних дикунів - голоти, бестій, злої черні, нікчемного сміття, розбійників, підлих гультяїв і т.ін. [6]. У потоці цієї, значною мірою ще ритуалізованої, вербальної аґресії, покликаної принизити супротивника, на особливу увагу заслуговує поява опозиції "добра людина" (= поляк) / "лиха людина" (= українець), яка, на відміну від аналогічних візій сусіда у традиційних суспільствах, уже мусить обрости доказами його "аморальності", "жорстокости" тощо. Наприклад, у віршах Бартоломея Зиморовича Sielanki nowe ruskie (1663) саме таким висновком завершується барвистий опис козацьких звірств:
Ktokolwiek sie, nagodzil, z tej samej przyczyny,
ZE BYC CZLOWIEKEM, A NIE CHLOPEM Z UKRAINY,
Zabijali bez braku..
Отже, війна поставила антагоністів віч-на-віч, і обличчя ворога не сподобалося жодній зі сторін, у чому, зрештою, немає нічого несподіваного. Але війна, як і всі війни, врешті скінчилася. Образ ворога, принаймні, для мешканців Гетьманату, куди перемістився центр українського життя, деактуалізувався, перейшов у площину споминів. Найцікавішими у таких випадках зазвичай бувають рефлексії найближчих повоєнних поколінь - їхня ненависть іще не стала скам'янілим мітом, а водночас, позбавившись персональних емоцій, вона вже є не-власною, вже опосередковується культурним контекстом.
Поступове виокремлення України-Руси з річпосполитського світу, доконане в муках "тривожного ХVII століття", завершилося народженням цілісного образу батьківщини, в якому етнічна територія України вперше злилася з устроєвим (козацьким) ладом, тобто державою, на ній розташованою, а народ набув обрисів зв'язної політичної спільноти, що охоплювала все розмаїття прошаркових груп і навіть індивідуальностей - від вірних синів, котрі служать благу вітчизни, до блудних синів, котрі по недоумству їй шкодять. З іншого боку, радикальні зовнішньополітичні зміни, які в другій половині ХVII століття перекроїли мапу Речі Посполитої, вирвавши козацьку територію з узвичаєного польсько-литовсько-руського і перемістивши в інший - московський - політико-географічний контекст, підштовхнули до рефлексій над одвічним питанням: "Хто ми?" Проте без дзеркала себе не побачиш: національна ідентичність усвідомлює межі власної культурної диференціації лише завдяки тому, що відрізнила себе від "інакшого". Ніхто краще за поляка не надававсяна функцію оцього "інакшого", особливо коли взяти до уваги, що культурне "відщеплення" українців Гетьманату від польського світу розтяглося на добрих півтора століття, що чимало козацької старшини було нащадками шляхти-вихідців з Правобережжя з-перед 1648 року і що для всіх козацьких лідерів польський устрій з його pacta conventa між королем і політичним народом правив за взірець, якого б вони бажали досягнути у взаєминах із власним сувереном.
Отже, поляк очима українців кінця ХVII - початку ХVIII століття - вже не запеклий ворог на полі бою, але тоді хто? Уважно прочитаймо, що з цього приводу думає Іван Мазепа, пишучи в одному зі своїх листів 1708 р. так:
Спершу зірки б опинилися на землі, а небо переоралося плугом, ніж Україна змогла б коли-небудь повернутися до Корони Польської і козацький народ, що має ОДВІЧНУ НЕНАВИСТЬ до польського, з'єднався б з Річчю Посполитою. Jak swiat swiatem, nie bedzie Kozak Polakowi bratem, обпікшися на воді лядського ПОБРАТИМСТВА
Як бачимо, залишилася на старих позиціях immortale odium (невмируща ненависть), натомість з'явився несподіваний мотив -
Loading...

 
 

Цікаве