WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Дарохранильний священний посуд - Реферат

Дарохранильний священний посуд - Реферат

цього типу, як наприклад у "вежах", пожертвуваних імператором Костянтином та папою Інокентієм, фігурки голубів з Чесними Дарами підвішували під "піднебесним" наметів або бань, якими завершувались надпрестольні киворії. Імовірно також, що у менших "скриницах" "Золотих Голубів" встановлювали на мисоподібне дно, що ототожнювалось із священним дискосом. На це вказують відсутність кілець для завішування на спинках та седеси-підставки, на які спираються ніжки декотрих "Євхаристійних Голубів", опублікованих у вказаних монографічних працях та енциклопедичних виданнях. У цьому сенсі не виключено, що "новгородські" Єрусалими за своїм первісним призначенням служили не "емблемою" зв'язку з матір'ю Христової Церкви - Єрусалимським Престололом, а кивотами для переховування даро-хранильниць з Ранішеосвяченими Дарами. Підтвердженням нашого припущення є зображення Христа Просфороменоса на середо-хресті "грецького" чотирикінцевого хреста, розміщеного на дискосоподібному дні меншого "новгородського" Єрусалима (ХІ-ХІІ ст.). Його образ був програмним у репертуарі візантійського, відтак давньоукраїнського візантійсько-руського священного посуду.
Звичайно, наше попереднє припущення не претендує на категоричне ствердження. Воно вимагає глибшого мистецтвознавчого дослідження, опертого на символічно-догматичне тлумачення богослужбових обрядів, відтак атрибутів для їх відправи в контексті розвитку "містичної теорії" Служби Божої.
У цьому ж зв'язку необхідно зазначити, що церковне богослужіння в середньовічних українських храмах не відрізнялося одноманітною обрядовістю, як також однозначним символічно-догматичним тлумаченням кожного з чинів Божественної Літургії. Тому не виключено, що поряд із "Золотими Голубами" та "Єрусалимами", для переховування Найсвятіших Дарів у середньовічнихукраїнських храмах могли застосовуватись і інші типи даро-хранильниць, наприклад, кивотоподібні скриньки, гробнички, вежі тощо.
Однак окремі згадки в богослужбових книгах вказують на практично безперервне застосування для цього "Священних Голубів". Підтвердженням цього є обряд встановлення Небесного Брашна на проскомидійному столі під час літургії Ранішеосвячених Дарів, описаний у "Тріоді" (Тредодіон, 1668 р.) Так, за літургійною обрядовістю середини ХVІІ ст. "Ключарі, знявши золотого голуба з Тілом Христовим, відносять його на жертовник для того, щоб після літургії вкласти ("отпустить") у потир для причастя ("к потреблению")"".
Отже, це дає підстави стверджувати, що, починаючи з давньоруських часів аж до ХVІІ ст., в українських храмах для переховування Ранішеосвячених Дарів застосовували "Євхарис-тійних Голубів". У вигляді пустотілих, виготовлених з коштовних металів або міднозолочених фігурок голубів, часто оздоблених емалями, дорогоцінними каменями чи кольоровим склом, їх підвішували високо над св. Престолом під киворієм. Імовірно також, що за візантійською традицією "Золотих Голубів" коронували дорогоцінними як і менш коштовними вінками або ж, подібно як у західноєвропейських храмах, розміщували в "перистеріях".
Однак, дослідження художніх особливостей священних атрибутів показали, що поступово "Золоті Голуби" у місцевих православних храмах змінюються іншими типами дарохранильного посуду - скриньковидними кивотами, яких ще називають гробницями, дзвіницеподіними вежами тощо. Серед їх пластичного оздоблення також нерідко трапляються мініатюрні фігурки голубів, що розміщуються, як правило, над "гробничками" з Чесними Дарами. Однак вони вже не служать "одягом" Тіла Христового, а лише іконним образом, що символізує зішестя Святого Духа на принесені (предложені) для освячення Дари.
При цьому необхідно зазначити, що символічно-алегоричне переосмислення "Золотого Голуба" в літургійно-православній обрядовості було інспіроване, очевидно, новітнім догматичним трактуванням Голуба-Святого Духа. Так, згідно з літургійною реформою, започаткованою митрополитом Кипріяном на зламі ХІV - ХV ст. і завершеною на помісному соборі у 1666-1667р. московським патріархом Никоном, символ голуба набуває виключно доктринального трактування. Догматичним підґрунтям для цього стало тлумачення Служби Божої, в основу якого покладені коментарі візантійських богословів Н. Кавасили (помер у 1363р.) та його послідовника С. Солунського (помер у 1429). Зокрема, у поясненні Божественної Літургії, опертого на "Містичну теорію" константинопольського патріарха Германа (перша пол. VIII ст.), розвивається ідея про те, що до освячувальної формули Пресвятої Євхаристії належать не тільки живо-творящі слова Спасителя, а й призивання на предложені Дари Святого Духа, тобто превентивна епіклеза. Отже, утвердившись у візан-тійсько-грецькому богословії, цей перший систематичний виклад богослуження стає основою для московської літургійної реформи. Це приводить до новітнього символічного трактування окремих чинів Божественної Літургії й передовсім євхаристійного канону. Відтепер фігурка голуба перестає служити літургійно-обрядовим образом дарохранильного посуду для Ранішеосвяченого Агнця. Вона стає символом зішестя Святого Духа на предложені Дари, тобто набуває доктринального значення. Свідченням цього є розвиток іконографічного репертуару на тогочасному священному посуді. Так, на церковних атрибутах, призначених для євхаристійного жертвоприношення, появляється символічно-літургійний сюжет "Різдва Христового" у вигляді Предвічного Немовляти, що "...лежить у чаші, покритій звіздою серед двох ангелів... з рипідами і Господом Саваофом зверху та Святим Духом в образі голуба, що спадає на чашу...". Зображення цього сюжету, відомого в іконології під назвою "Се Агнець Божий", на золототканих воздухах і покрівцях й, особливо на дискосах, відповідало новітньому догматичному трактуванню канону Пресвятої Євхаристії. За нею перевтілення проскомидійних Дарів звершується не тільки під дією освячувальних слів Спасителя, а й протягом превентивної епіклези, тобто прикликанням Святого Духа.
Отже, згідно з новою редакцією Служби Божої, голуб стає символічно-догматичним образом Святого Духа, силою якого, поряд з освячувальними словами "Христової установи", звершується св. Безкровна жертва. Очевидно, від цього часу "євхаристійний голуб", " ... втративши своє первісне значення і тепер уже служить, - за твердженням М. Покровського, - не посудом [дарохарнительницею - С. Б.], а тільки символом Святого Духа".
Догматичне трактування "Золотого Голуба" в новітньому православному богослужінні, згодом запровадженому і в українських храмах, підпорядкованих Московському патріархатові, підкреслює також І.
Loading...

 
 

Цікаве