WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Дарохранильний священний посуд - Реферат

Дарохранильний священний посуд - Реферат

фігурки, кольоровою гамою перебірчастої емалі, що вкриває тільце "євхаристійного голуба" тощо, суздальську даро-хранильницю можна віднести до творів захід-но-європейської, зокрема лотарингської ангіо-пластики першої пол. ХІІ ст.
Наше припущення про походження та час виготовлення дарохранильниці збігається не тільки з перідом високого розвитку лотаринг-ського осередку сакральної металопластики, а й з часом будівництва соборного храму в Суздалі. Так, Успенський собор був збудований Володимиром Мономахом на початку XII ст. У той час, як емальєрництво в Ліможі починає розвиватися лише у середині ХІІ ст.
Отже, зіставляючи ймовірне походження дарохранильниці з часом побудови суздальського Успенського собору, можна припустити, що "Золотий Голуб" був придбаний або виготовлений майстром-чужоземцем, яких немало було в тогочасному Києві, за замовленням Володимира Мономаха спеціально для збудованого ним храму, тобто не пізніше 1125 р.
Водночас, за твердженням дослідників, суздальський Успенський собор збудований "за подобієм" києво-печерського храму Успіння Пресвятої Богородиці, "прийшлими з по-дніпровського півдня майстрами". У цьому зв'язку не виключено, що разом з будівельною технікою, "подніпровські", найвірогідніше, київські майстри, "вперше познайомили місцеве населення" не тільки з "образом" (архітектурою - С. Б.) християнськоїсвятині, її оздобленням, а також з обставою та найнеобхіднішими у храмі богослужбовими атрибутами й передовсім канонізованими Київською митрополичою кафедрою типами священного посуду.
На підставі цього можна припустити, що мідні та срібні з позолотою й, очевидно, золоті дарохранильниці у вигляді пустотілої фігурки голуба були запроваджені перш за все в київських храмах, і передовсім в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря. Водночас Києво-Печерський монастир від його заснування і впродовж віків був центром духовного життя, найавторитетнішим, а отже, найвпливовішим осередком християнської культури, відтак церковного богослуження та засобів літургійної обрядовості. У цьому сенсі, більше ніж імовірно, що дарохранильниці у вигляді "Золотого Голуба" застосовувались не тільки в київських, а й у більшості храмів тогочасної Русі-України, до якої входили і її північно-східні, зокрема Володимиро-Суздальські землі. На це вказують, як вже зазначалося, майже всі історики Церкви, літургісти, а також дослідники християнського мистецтва й церковної ангіопластики зокрема. У цьому ж зв'язку не виключено, що під безпосереднім впливом візантійської, а згодом західноєвропейської ангіопластики "Євхаристійні Голуби" могли виготовлятися й місцевими майстрами. Так як відомо, що протягом XII - першої пол. XIII ст. давньоукраїнське мистецтво сакральної металопластики, передовсім у Києві, досягло особливо високого розвитку.
Однак речових пам'яток, окрім "суздальського голуба", що до 1812 р. висів над Великим Жертовником московського Успенського собору, не збереглося. Не виявлено також і конкретних писемних вказівок про те, що дарохранильниці цього типу застосовувались у пізньосередньовічних українських храмах.
Разом з тим не виключено, що під впливом опису Великої Трапези св. Софії Царгородської, здійсненого Добринею Андрейчиковим, золоті та срібні і мідні з позолотою голуби в місцевих храмах продовжують не тільки побутувати, а й, за прикладом "Першопрестольної кафедри", "коронуються" коштовними "царськими" вінками. Підтвердженням нашого припущення є зображення короноподібного вінка в сюжеті "Цар Давид перед престолом" в одній з мініатюр "Київського Псалтиря", списаного під безпосереднім керівництвом митрополита Кипріяна в 1397 р..
У цьому зв'язку вірогідно, що ледь окреслений, виписаний кіноварю, очевидно, коштовний золотий вінок, що звисає з-під киворія над престолом, є зображенням "коронованого" за царським звичаєм і розміщений під "піднебесним" (подібно як у Софії Царгородській), "Золотого Голуба" із захованими в ньому Ранішеосвяченими Чесними Дарами.
Звичайно, що в бідніших монастирських та парафіяльних церквах "Євхаристійних Голубів" могли "коронувати" не золотими чи срібними, оздобленими дорогоцінними каменями, а вінками, "сплетеними" з менш коштовних металів, або ж природних матеріалів.
Можливо також, що "Священні Голуби", подібно як у західноєвропейських римокатолицьких храмах, могли розміщувати в ажурних, оточених колонками (згодом замінених ланцюжками) та завішених з усіх сторін тканою пеленою вежечках або у кивотовидних скриньках. У цьому зв'язку не виключено, що саме про таку "скриню із святою голубкою" йдеться у вже згаданій "Майській служебній мінеї" (ХІ ст.). Вона могла нагадувати пожертвувану Костянтином Великим до храму Петра у Римі "вежу з голубом з чистого золота з дорогоцінним камінням" або ж "срібну вежу з мисочкою ("блюдцем" - А. П.; дискосом - С. Б.) і позолоченим голубом", що, за свідченням бібліотекаря Анастасія, офірував у церкву св. Георгія і Протасія римський папа Інокентій (402-407р.).
Однак з наведених фактів неможливо чітко з'ясувати розміщення цих двох атрибутів у храмовому просторі, відтак безпосереднє призначення кожного з них у літургійних обрядах. Найімовірніше, що фігуркою голуба у значенні Святого Духа увінчувалася вежа, як тогочасний символ християнської святині, у якій повсякчас у Євхаристійній Жертві перебуває Господь Спаситель. Вірогідно також, що голуб розміщувався у вежеподібному храмі, що служив кивотом для "переховування" в ньому дарохранильниці з Чесними Дарами.
Дещо чіткіша інформація про призначення обидвох атрибутів знаходиться в повідомленні про те, що турський єпископ св. Перпертуй (V ст.) заповів священикові Амакирію, очевидно, своєму спадкоємцеві, срібні "перистирій і голуб".
На підставі цього можна припустити, що в римокатолицьких храмах Галіканської Церкви вже в V ст. для зберігання запасних євхаристійних дарів застосовували фігурку голуба, яку, найімовірніше, встановлювали в перистирій, тобто у зменшеній храмоподібній споруді, оточеній колонками.
Разом з тим це є одним з найраніших свідчень про те, що голуб або іншого типу дарохранильниці (вежечки, кивотики, пушки - чашевидний з накривкою посуд тощо) розміщували у спеціальній скринькоподібній споруді, яку ще називають ковчегом, перистирієм, кивотом, або ж скринею.
Очевидно, такий спосіб "переховування" дарохранильниці із Найсвятішими Дарами базувався на старозаповітному образі скрині зі скрижалями Старого Заповіту, яку Господь наказав виготовити Мойсеєві. У грецькому тексті Біблії ця скриня називається кивотом.
Можливо, що у великих кивотах
Loading...

 
 

Цікаве