WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Дарохранильний священний посуд - Реферат

Дарохранильний священний посуд - Реферат


Реферат на тему:
Дарохранильний священний посуд
(до питання походження й типології)
Дослідженя художніх особливостей євхаристійного посуду показали нам, що, незважаючи на "рукотворне походженя", дарохранильниці належать до найменш досліджених декоративно-обрядових творів сакральної металопластики. Основною причиною цьому послужив, очевидно, спосіб "переховування" їх у храмі, продиктований особливими умовами оберігання Святих Дарів від гонителів Христової віри в найраніші часи її поширення. Однак, з офіційним визнанням християнства рівноправною, а згодом державною релігією, спосіб зберігання Ранішеосвяченого Небесного Брашна, започаткований ранньо-християнською традицією, не зникає. З поступовим розвитком літургії Ранішеосвячених Дарів та наданням обрядові Великого Входу (перенесення Святих Дарів на Великий Жертовник) особливого символічно-догматичного трактування, звичай "переховування" наперед освяченого Агнця, а значить, і даро-хранильниць у храмах Вселенської Церкви стає обов'язковим, тобто канонізується.
Спочатку заховані від іновірців, а згодом і від вірних Церкви, через те, що, за православ'ям, тільки утаємничені достойні споглядати Пресвяту Євхаристію, священний посуд, в якому повсякчас у храмі під виглядом Святих Дарів перебуває Господь Спаситель, не призначався для привселюдного огляду. Можливо, що дарохранильниці, первісним призначенням яких було приховати місце, де зберігається Небесне Брашно, належали до богослужбових атрибутів, не рекомендованих зображати у творах релігійного мистецтва. Внаслідок цього вони, як правило, залишалися "схованими" у символічно-обрядовому сюжеті євхаристійного жертвоспоживання, що входив до іконографічної програми оздоблення нав-колопрестольного вівтарного простору як у візантійських, так і в давньоукраїнських храмах. Так, їхні зображення відсутні серед священного посуду в монументальних композиціях "Святого Причастя" у Софії Київській (перша половина XI ст.), Михайлівському Золотоверхому соборі (кінець ХІ - початок ХІІ ст.), у Спасо-Преображенському соборі Мирожського монастиря Пскова (40-50-ті роки XII ст.), у Преображенській церкві на Нередиці біля Новгорода (побудованій Ярославом Мудрим та розписаній у 1198 р.), св. Пантелеймона в Нерезі ( Грузія, 1164) тощо. У храмі Ахтали в Грузії (ХІІ ст.), у фресці "Причастя апостолів" над чашею з Євхаристійним Вином і дискосом з Небесним Хлібом, встановленими на св. Престолі, звисають дві глибокі чашеподібні посудини. Однак за тектонікою вони нагадують, найвірогідніше, надпрестольні "Вічні Лампади" Гробу Господнього. Графічних зображень дарохранильниць у рукописних богослужбових книгах, зокрема серед мініатюр "Євангелія Раввули" (586 р.), "Росанського євангелія" (VI ст.), грецького "Кодексу Григорія Богослова" (ІХ ст.), у "Гелатському Євангелії" (ХІ ст.), у "Літургійному списку" (кінця ХІ ст.), що зберігається в Єрусалимі тощо, також не виявлено.
Відсутність дарохранильниць серед напрестольних євхаристійних атрибутів (потирів, дискосів із звіздицями, копій і рипід) у цих сюжетах продиктована, очевидно, обрядовістю літургії Григорія Двоєслова. Так як за первісною чинопослідовністю богослуження посуд з Ранішеосвяченими Дарами спочатку встановлювався на проскомидійному столі, що знаходився зазвичай у посудосховищі (пастофорії). На св. Престол Чесні Дари, вийняті з дарохранильниці, урочисто виносились і встановлювались у євхаристійних дискосі і потирі. Треба зазначити, що пізніше, з включенням чину Проскомидії до Служби Божої, малі жертовники встановлюються у вівтарях і розміщуються під стіною з північного боку від св. Престолу. Однак "викладення" Євхаристійного Агнця з дарохранильного посуду відбувалося за передвівтарною огорожею, зверху затягненою катапетасмою, а згодом за закритими дверима іконостасної стіни. Внаслідок цього дарохранильниці з Ранішеосвяченими Дарами, утаємничені від споглядання вірними, довгий час залишалися поза увагою дослідників церковних старожитностей.
Водночас відомо, що упорядник першої узагальненої редакції Божественної Літургії Василій Великий, третю частину ним освяченого Артоса вкладав у виготовленого за його вказівкою і розміщеного над Святим Престолом "Золотого Голуба". Століттям пізніше, на соборі у Константинополі, що відбувся 536 р. антиохійські священнослужителі звинувачували свого єпископа Севреа в тому, що він використав для своїх особистих потреб золотих і срібних голубів, що висіли над хрещальними джерельцями і над престолом.
На підставі цього можна припустити, що одним з найраніших типів дарохранильниць, запроваджених для "переховування" Ранішеосвяченого Агнця у східновізантійських храмах була пустотіла фігурка голуба. Імовірно, що одним з прообразів "Золотого Голуба" стала пара голубів, яких Приснодіва Марія приносила в жертву Старого Заповіту. Запозичена та переосмислена ранньохристиянськими мислителями одна із приносних жертв Старого Заповіту, у новозаповітному богослов'ї, набуваючи алегоричного трактування, служить символом Святого Духа. У цьому зв'язку найвірогідніше, що доктринальний образ Святого Духа найраніше появився на ґрунті олександрійської школи, в якій "домінувала типологічна екзегеза, алегорична і символічна інтерпретація" христологічного вчення . Свідченням цього є те, що саме голуб виступає першим серед символів алегорично-образної системи Климента Олександрійського (190-212).
Догматичним підґрунтям утвердження цього символу у християнському мистецтві послужили, за твердженням дослідників, свідчення євангелістів Луки і Матвія про зішестя Святого Духа на Ісуса Христа під час Його хрещення у ріці Йордані: "...і коли Ісус, охрестившись, молився, відкрилось небо, і Святий Дух у тілеснім вигляді, немов голуб, зійшов на нього, і голос залунав з неба: "Ти - мій Син любий, тебе я вподобав".
Засвоєнню голуба у значенні символу Святого Духа сприяли також слова Ісуса Христа, звернені до своїх учнів. Посилаючи апостолів проповідувати "до загиблих овець дому Ізраїля", Христос Учитель наказує: "Будьте мудрі, як змії і чисті (невинні), як голубки". Отже, сам Спаситель, вказуючи на невинність і непорочність голуба, наділяє його ореолом святості. Підтвердженням цьому є вчення Івана Золотоустого (кінець IV - початок V ст.), опертого, очевидно, на праці церковного письменника і богослова ІІ ст. Тертулліана: "символом Святого Духа вибраний голуб за свою чистоту і незлобивість".
З розвитком церковних обрядів, зв'язаних з Безкровною Жертвою та з метою підкреслення містичного характеру Служби Божої як Тайни Нового Заповіту, спостерігається
Loading...

 
 

Цікаве