WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Давньоруське мистецтво як пам’ятка філософської культури (методологічні нотатки) - Реферат

Давньоруське мистецтво як пам’ятка філософської культури (методологічні нотатки) - Реферат

іменують "добою жесту" (Ле Гофф). Не лише на Сході, а й на Заході Європи в цей час жести, за визначенням сучасного французького дослідника Жан-Клода Шмітта, "набувають надзвичайно великої значущості у сфері суспільних відносин, але й сприймаються як такі, що можуть стати й дійсно стають..., об'єктами політичної, історичної, етичної й навіть теологічної рефлексії".
Але стосовно давньоруської культури сказаного не досить. Річ у тім, що на цьому етапі історії вітчизняної культури зона "передфілософії", що складає предмет дослідження історика філософської культури, є, взагалі, чи не єдиним об'єктом історико-філософського дослідження. У складі ориґінальної синтетичної культури Київської Русі неможливо виділити достатньо спеціалізований шар власне філософських теоретичних знань. Та все ж історико-філософський аналіз цієї культури надзвичайно важливий з огляду на потреби виявлення джерел української духовності. Тут перед дослідником постає принадлива можливість, кажучи словами С. Аверінцева, "хоча б частково реконструювати шлях філософської думки від "ніщо" - до життя, від чистої пасивності - до дійсності, шлях її становлення через розгортання зовні". Звернувшись до культури Київської Русі, ми спостерігаємо такий процес. Філософія не виникає на порожньому місці. Попри всі відмінності, справу її неможливо до кінця відокремити від "мудрості" як "любомудріє", через подолання, а разом з цим засвоєння якої здійснюється процес становлення філософії. Народжуючись в надрах традиційної "мудрості", давньоруська думка поступово вивільняється з лона, що дало їй життя. Стосовно культури Київської Русі ми можемо констатувати існування цього процесу. Уже народжується "філософська думка", але ще не прийшов час вести мову про "філософські теорії".
Ще не одне століття мине, поки в складі української культури з'являться філософські системи й ориґінальні теорії. Але процес філософcтвування вже почався. Свідченням цього є численні філософські запитання, якими вщент наповнена давньоруська писемність. Давніх русичів хвилювали проблеми світобудови - "о бытии всего мира, и о первемъ человеце, и яже суть была по немъ". Вони прагнули усвідомити глибинні джерела історії - "Откуду есть пошла Руская земля", "Что есть луче всего в свете семь". Їх приваблювали загадки людського буття - "Что есть человекъ, яко помниши и?"... Сукупність відповідей на такого типу запитання й утворює реальний зміст філософської культури Київської Русі. За таких умов філософська культура виявляється єдиною сферою, що продукує філософськи значимі знання. Вона виступає і як ретранслятор ідей класичної античної філософії, що переважно посередництвом Візантії і Болгарії сприймаються на Русі. Але за таких умов пам'ятки давньоруської літератури й мистецтва набирають значення не просто допоміжного, а мабуть, одного з найголовніших джерел історико-філософського аналізу. Майже повна відсутність у складі культури Київської Русі філософської теорії, що була б викладена притаманною філософії мовою категорій, передбачає як свою передумову й компенсацію підкреслено філософське забарвлення всіх інших форм духовної культури.
Звичайно, історико-філософський аналіз пам'яток давньоруського мистецтва може стати результативним лише за умови врахування структури свідомості адресата, до якого апелювали діячі культури Київської Русі. Ця структура свідомості утворює той специфічний тезаурус (у прямому розумінні цього слова: грецьк. thesauros - запас) - систему знань, що виступає своєрідним фільтром, який пропускає крізь себе інформацію, що надходить. З урахуванням цього дослідник одержує можливість встановити, що було зрозумілим у межах даного тезаурусу, а що - ні. Ця даність і дозволяє з'ясувати сутність уявлень про граничні підстави буття, притаманні досліджуваній культурі.
У цьому разі тезаурус має включати, по-перше, певне розуміння місця й ролі мистецтва і, по-друге, певний погляд на світ, що репрезентований змістом інформації, яка передається через твори мистецтва.
Під цим кутом зору суттєвим є врахування одного з головних основоположень, на якому ґрунтується Середньовіччя взагалі, давньоруський світогляд зокрема: бачення світу як книги, що створена позасвітовим творчим началом за допомогою слова. Предметний світ, що оточував давнього русича, убачався йому текстом, у якому проголошується "загадана" "сокровенна" божа істина. Це породжує своєрідну гносеологічну позицію, що орієнтує погляд "крізь" феноменальний світ дійсності до осягнення прихованого за буквальним, фактичним сокровенного, знаку вічного, духовного. При такому сходженні від земного до божого мистецтву відводиться важлива функція посередника, з'єднуючої ланки між світом реальним і потойбічним. Цей погляд, що походить від вчення про християнську ієрархію Псевдо-Діонісія Ареопагита, відіграє вирішальну роль у ставленні до мистецтва в культурі Київської Русі. "Комплекс мистецтв, пов'язаний з церковним культом, - зазначає В. Бичков, - був орієнтований, згідно з уявленнями християнських ідеологів, передусім на створення особливого реального світу, певного унікального духовно-матеріального середовища, потрапляючи до якого людина мусила одержати реальну можливість залучення до невидимого світу вищої духовності. Це середовище розумілось як місце зіткнення, взаємного переходу світу видимого й невидимого, як реальне "вікно" в небесне царство". Причому, це "вікно", що відчинялось під час божої служби, утворювалось синтезом різних видів мистецтв - архітектури, живопису, музики й поезії. Вирішальна роль у комплексі мистецтв у культурі Київської Русі відводиться літературі, мистецтву слова. Якщо бачення світу як книги, з одного боку, передбачало погляд на річ як слово, то, з другого, слову надається статус не меншої реальності, аніж предметному світові. Слово розуміється як важливий фактор не лише спілкування між людьми, але й залучення людини до сфери трансцендентного, божого. Слову відводиться роль могутнього дієвого начала. Завдяки слову Бог творить світ. "Словомъ бо погибаютъ многия царства, и добрая и злая сотворяютъся", - підкреслюється в апокрифічній "Бесіді трьох святителів". Без оволодіння словом не мислиться саме життя людини.
У "Посланні" митрополита Никифора до Володимира Мономаха саме "словесному", що ототожнюється з розумом, логосом, відводиться роль вищого начала в людині, що відрізняє її від тварин і наближує до Бога. Воно - "убо стареє есть и выше всех". "Душа безбуковна мертва являться в человецех", - проголошується впопулярному на Русі "Прогласі до Євангелія", авторство якого приписувалось Костянтину Кирилу Філософу. "Безсловесний" язичник уподібнюється тварині. Оволодіння словом мислиться як процес становлення людини. Головною функцією давньоруського книжника вважалось "вивільнення" слова, "отнятие бессловесия". Книжник, просвітник тим самим начебто "творив" людину. Діяльність його підноситься до рівня, співмірного з божим творінням. Тому "книжності", літературі відводиться вирішальна роль у комплексі мистецтв у культурі Київської Русі. Саме з "книжною мудрістю" пов'язується перше уявлення про інтелігента, що виробляється в давньоруській культурі.
Але сказане не тільки не применшує значення інших видів мистецтв, а рельєфніше виявляє ті їхні функції, що перетворюють, скажімо, не лише художньо-літературний твір, а й пам'ятки живопису чи архітектури на надзвичайно важливе джерело, у тому числі й джерело інформації про філософське бачення давніх русичів. Адже література не лише відігравала вирішальну роль у комплексі мистецтв, а й підпорядковувала до певної міри
Loading...

 
 

Цікаве