WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Давньоруське мистецтво як пам’ятка філософської культури (методологічні нотатки) - Реферат

Давньоруське мистецтво як пам’ятка філософської культури (методологічні нотатки) - Реферат


Реферат на тему:
Давньоруське мистецтво як пам'ятка філософської культури (методологічні нотатки)
Активний процес розвитку національної самосвідомості, що визначає зміст сучасного духовного життя українського народу, зумовлює природну потребу збагачення історичної пам'яті культури нації як творчого потенціалу її життєвої активності. З огляду на це, зрозумілим є потяг, що спостерігаємо нині, до освоєння здобутків культури Київської Русі як одного з найяскравіших періодів у давній історії українського народу. Великий доробок дослідників давньоруського мистецтва, нагромаджений зусиллями багатьох поколінь істориків архітектури, живопису, музики, літератури тощо, набуває сьогодні особливо актуального значення з огляду потреб пробудження духу нації, що відтворюється під час розпредмечування об'єктивного змісту культури як творче начало життєдіяльності народу, як потенціал його активності.
На жаль, у сукупному результаті, одержаному дослідниками культури Київської Русі, чи не найменша частка належить історикам філософії. Протягом тривалого часу пануючим лишався погляд на духовну культуру Київської Русі як "бездумну", позбавлену власного оригінального погляду на світ, сенс людського буття, ті граничні підстави життя людини, що традиційно складають зміст філософської культури народу.
Така позиція (а вона й зараз частково зберігається) не лише збіднює загальну картину історії української філософської думки, а й українського мистецтва, культури в цілому, позбавляючи її розуміння того найглибшого смисложиттєвого ідейного ґрунту, що з необхідністю й визначає своєрідність духовного обличчя національної культури, кожного конкретного її витвору. На щастя, останнім часом ця обмеженість долається. Побачила світ ціла низка досліджень, що безпосередньо спрямовані на відтворення процесу зародження й сутності філософської думки Київської Русі. Однією з характерних особливостей цих праць є намагання будувати історико-філософські узагальнення на ґрунті аналізу не лише всього наявного фонду пам'яток давньоруської писемності (житій, послань, проповідей, літописів тощо), а й свідомого звернення до невербальних текстів - різноманітних зразків давньоруської архітектури й живопису. Створюється підстава для творчого співробітництва істориків філософії й мистецтвознавців, що, здається, здатна дати плідні результати не лише в справі відтворення історії найдавніших етапів української філософської думки, а й сприяти подальшому поглибленню мистецтвознавчого аналізу давньоруської художньої спадщини. З огляду на сказане, актуальним є обговорення теоретичних підстав взаємодії філософії й мистецтва в межах синкретичної культури Київської Русі.
Передусім, коли мовиться про філософію, ми зовсім не маємо на увазі будь-які цілісні філософські системи й теорії, що є традиційним предметом дослідження історії філософської науки. Достатньою мірою віддиференційованих, викладених професійною мовою науково-філософських учень у складі культури Київської Русі не було. Але поряд з сутнісним аналізом філософських систем і теорій перед істориком філософської думки стоїть не менш важливе завдання відтворити реальну картину генези й наступного функціонування філософськи значимих ідей у культурі, виявити закономірності зародження певних смисложиттєвих ідей і простежити шляхи їхнього подальшого існування в культурі. Цей бік проблеми реалізується в межах історії філософської культури, яка поряд з історією філософської науки утворює важливий аспект історико-філософського аналізу. Власне, у межах історії філософської культури й утворюється плідний ґрунт для зустрічі й творчої взаємодії дослідника філософської минувшини з мистецтвознавцем, істориком художньої культури. Акцент на діяльнісний, процесуальний бік в аналізі історії філософської культури передбачає суттєву переорієнтацію всіх компонентів дослідження порівняно з традиційним, що здійснюється в межах історії філософської науки. Тут не стільки важливою є констатація певного пізнавального результату, скільки виявлення сенсу, смислу його для культури, що зродила й сприйняла цей результат. Тим самим філософські ідеї виступають у такому аналізі не як даність, а як цінність.
Відповідно історико-філософське знання набирає характеру розуміння, спрямованого на виявлення сенсу досліджуваного феномену, місця, яке він посідав у культурі. Значною мірою змінюється в межах історії філософської культури й підхід до вибору джерел, що досліджуються як об'єкт вивчення. Адже увага дослідника зосереджується не так на сфері властиво філософської діяльності, як на інших, нефілософських зонах культури, де й зароджуються, у тому числі й на рівні безпосередньо-інтуїтивного осягнення світу (в образі чи в символі), ті смисложиттєві уявлення, які згодом формулюються у вигляді певних філософських ідей і теорій. У цих же зонах здійснюється реальне функціонування філософських ідей у культурі. Тому звернення під час такого аналізу до нефілософського, у тому числі й мистецького, витвору є радше не виняток, а норма. Дослідник тут здобуває право вільно пересуватися в усьому духовному просторі культури, залучаючи до орбіти свого аналізу найрізноманітніші тексти, у тому числі й такі, що аж ніяк не вкладаються в номенклатуру новоєвропейської філософської писемності. Звичайно, такі права передбачають не менш відповідальні обов'язки дослідника, який повинен у цьому не специфічному для філософської теорії матеріалі керуватися вимогами власне історико-філософського аналізу. Він не повинен повторювати те, що робить мистецтвознавець, літературознавець, вивчаючи певний художній витвір минулого. Йому належить виявити ті глибокі смисложиттєві, філософськи значимі ідеї, що утворюють світоглядну позицію митця, яка тією чи іншою мірою відображається в продуктах його мистецької діяльності. Зрозуміло, що пройти весь шлях до потаємних глибин твору, де закладені такі ідеї, історик філософії не може без урахування результатів, одержаних під час мистецтвознавчого аналізу того самого твору. З іншого боку, здобутки такого історико-філософського вивчення можуть збагатити й мистецтвознавче розуміння витвору художньої культури минулого. У процесі такого аналізу, як відзначає С. Аверінцев, "дослідник обмежує себе вже не формальним відбором матеріалу, але тільки модусом, в якому цей матеріал ним розглядається". Мабуть, результатом такого аналізу має стати передусім реконструкція стилю світосприйняття, співзвучного певним філософським ідеям і теоріям, що утворюють ту "нерозголошену" компоненту культури, яку "виголошує" філософія як духовна квінтесенція епохи.
У світлі сказаного аж ніяк не екзотичним видається й звернення в процесі історико-філософського аналізу, у тому числі й до невербальних текстів: пам'яток архітектури, живопису, музики як об'єкта дослідження. Адже не викликає сумніву, скажімо, доцільність зіставлення філософських ідей доби Відродження з живописом, скульптурою, архітектурою, музикою того часу. Загальновідомою є міцна взаємодія класицизму ХVII ст. як стилю мистецтва зфілософією Р. Декарта, німецького романтизму, що знайшов свій вияв і в живопису, і в музиці, з німецькою класичною філософією. Дослідники не раз відзначали вплив філософії Гегеля на концепцію симфоній Бетховена, філософських ідей Гете - на творчість Густава Малера... Тому сам факт звернення історика філософської культури до давньоруського живопису, архітектури (не говорячи вже про зразки художньо-літературної творчості) не може вважатись надто вже незвичним. Адже йдеться про Середньовіччя, добу, яку дослідники не випадково
Loading...

 
 

Цікаве