WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Військова музика козацько-гетьманської держави - Реферат

Військова музика козацько-гетьманської держави - Реферат

музикантів згадуються й малолітні виконавці, як наприклад: Антон "малскій трембач" Лубенського полку. Служба військових музикантів тривала декілька років, а іноді й десятки років. Відомо, що полкові військові музиканти перебували на умовах "заключеннаго з ними контракту", тобто діяла контрактна система.
Кадри полкової військової музики поповнювались і з вихованців полкових артилерій, а також Генеральної військової артилерії. У донесенні генерального обозного Семена Кочубея догетьмана К. Розумовського від 8 грудня 1760 року повідомлено, що "один артилерійскій трубач взят и причислен к полковой музыке" гетьмана К. Г. Розумовського. Крім того, із полкових військових музикантів поповнювали штат Генеральної військової музики. Наприклад, Генеральною військовою канцелярією 25 липня 1723 р. відправлено указ Стародубському наказному полковнику "о присылке двох трембачов при полковой музице тамошней найдуючихся, а іменно Остапа да Лаврена" для "определенія их на место отбулых музык в здешней войсковой музице". Ласкевич Онуфрій - тренбач "войсковой музыки" Київського полку переведений "за сыском к той службе" до Глухова, де 3 червня 1751 року був зарахований до Генеральної військової музики.
Упродовж XVII-XVIII ст. на території Лівобережної України існувала практика навчання полкових військових музикантів, а з 50-х років XVIII ст. на базі Глухівської інструментальної капели гетьман К. Г. Розумовський планував готувати військових музикантів для всіх полків Лівобережної Гетьманщини. У жовтні 1758 року лубенський полковник Іван Кулябка поставив питання про навчання козацьких дітей (віком від 12 до 15 років) грамоті, співу та військовим "екзерциціям", а також забезпечення освіченими кадрами полкових та сотенних канцелярій Лівобережної України. Свій "проект" І. Кулябка виклав у "предложениях" до гетьмана К. Розумовського. Також рекомендовано "примечать тех, которые будут иметь лучшие голоса, чтобы из них выбирать в певчие к царскому двору или "к дому" вашей ясневелможности". Контроль за виконанням цих "предложений" було покладено на полкову та сотенну старшину. Як свідчить О. Лазаревський, "проект" І. Кулябки було впроваджено в усіх десяти лівобережних полках.
Полкові військові музиканти, як і всі полкові служителі, отримували "денежное и хлебное жалованіе" (т. зв. "роковую плату"), яка нараховувалася щорічно в грудні. До 1722 року ці кошти надходили за рахунок "порціонних" та "раціонних" зібрань з населення у грошовій формі та провіанту. У документах вони значаться як "полковие денги, собранние з товариства того полку" або "збори на консистентов". На відміну від полкових служителів, полкова старшина, відповідно до указу гетьмана І. Скоропадського, "отбувала войсковую службу, не беручи роковой плати и довольствоваться з маетностей, мелниц и протчих своих угодій", а доходи на них зібрані утримувались "на споряженіе артилеріи полковой". З 1722 року й протягом другої половини ХVІІІ ст., за часів діяльності Першої та Другої Малоросійської колегій, нарахування жалування ("зарплати") полковим служителям, враховуючи й військових музикантів, відбувалося з "малороссійских доходов". Як свідчить лист від 13 січня 1729 року, надісланий із Генеральної військової канцелярії "в Государственную Коллегію Іностранных Дел": "малороссійскіе доходи, собираемие в Скарб войсковой употреблялись на внутренніе малороссійские нужди", до яких належали утримання та нарахування "жалованія": "компанейцам за службу, артилерійским служителям, музице войсковой, судовой и войсковой канцелляріи, енералной войсковой артиллеріи".
Полкові музиканти одержували порівняно невелику плату. Річна плата полковим військовим музикантам, як і служителям, видавалася не завжди вчасно. Про затримку у виплаті грошей свідчать документи, а також численні скарги від отаманів полкових музик до Генеральної військової канцелярії, полкових старшин і гетьмана. Такі "суплеки" (скарги) подавали й військові музиканти Київського полку. Мали місце випадки, коли затримка у виплаті зарплати полковим музикантам відбувалася з вини полкової старшини, а також випадки, коли полкових військових музикантів залучали до приватних робіт полковника (будівельних, господарських тощо). На зловживанні полковниками своїми правами наголошено в "Рішительних пунктах" (ст. 7) гетьмана Данила Апостола: "За бывшаго гетмана І. Скоропадскаго некоторые Полковники для прихотей своих надслушность повымышляли були излишние взятки и неналежные от козаков здирства, о чом были челобитные з полков, и за ту вину они Полковники штрафованы". Крім "денежного и хлебного жалованія" полкові військові музиканти отримували мундир ("мундер"), який видавався наприкінці поточного року.
Полкові військові музиканти користувалися пільгами. Подвір'я, в яких вони мешкали, на рівні з дворами полкової та сотенної старшини, а також працівників полкових канцелярій належали до вільних, тобто звільнялися від "общенародних повинностей и податков". Серед полкових військових музикантів були й такі, що отримували ранги старшинських посад (за особливі заслуги). Приміром, у "ведомости" (1766 р.) під час укладання Рум'янцевського опису зареєстрований абшитований значковий товариш Хома Трембач, очевидно, колишній військовий музикант.
На території Лівобережжя другої половини XVII-XVIII ст. діяли ратушні (або міські) управління, які підпорядковувалися козацько-гетьманській адміністрації. У числі ратушних служителів по Київському полку (1722- 1723 рр.) названий дзегармистр (від нім. "дзикгер" - годинник з боєм), який одержував на рік 6 руб. грішми, кожух, 4 четверики жита, 2 четверики круп, сіль, сало, чоботи; "барабанщик городской", "тесель роковой", "коваль роковой", "рибалки", "кликун", "стадник". У Новгородській сотні Стародубського полку також згаданий "довбиш ратушний".
Невід'ємною частиною військового життя були походи. В основному в похід вирушала полкова музика, похідна канцелярія, а також полковий капелян та похідна церква. До участі в походах запрошувалися полкові музиканти, найчастіше - "трембачі", а також згадуються співаки-заспівувачі. Про надіслання таких виконавців поступали розпорядження з Генеральної військової канцелярії до полкової старшини. Зокрема, згадуються військові музиканти та литаврщик "в бытность з полковником киевским Танским", які були учасниками походу "при реке Днепр" (1746 р.)29. Традиційним атрибутом походів були військові трофеї, серед них - музичні інструменти: литаври, барабани, котли, труби, сурми, пищалі тощо.
Військова полкова музика мала велике
Loading...

 
 

Цікаве