WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Військова музика козацько-гетьманської держави - Реферат

Військова музика козацько-гетьманської держави - Реферат


Реферат на тему:
Військова музика козацько-гетьманської держави
(на прикладі Київського полку: 1648-1782 рр.)
З утворенням козацько-гетьманської держави полки, що раніше були військовими одиницями, набули нових функцій - державно-адміністративної структурованості і стали організаціями адміністративно-територіального, судового та військового устрою. Полк з центром у Києві було сформовано 1648 року. Спочатку до його складу входило 17 сотень (з 1649 р.), а з 1654 року було включено ще три сотні Переяславського полку (Остерська, Козелецька й Заворицька). Після Андрусівського перемир'я (1667 р.) на території Лівобережної України з Києвом (крім правобережної його частини) остаточно склалося десять полків, серед яких був Київський полк. На поч. XVIII ст. адміністративний центр полку було перенесено до м. Козельця. Очолював адміністративно-територіальну одиницю полковий уряд - вища цивільна і військова адміністрація, до якої належали полковник та полкова старшина (обозний, суддя, писар, осавул і хорунжий).
Відповідно до територіально-полкового устрою в Україні існувала мережа полкових військових музикантів. Полкова музика була складовою частиною цивільного й військового життя полкової адміністрації і розташовувалася в будинку полковника. Досі збереглися будинки полкових канцелярій Лівобережної України-Гетьманщини, серед яких будинок Київської полкової канцелярії в Козельці, збудований у 1752-1763 рр. архітектором А.В.Квасовим за участю архітектора І. Г. Григоровича-Барського. Як відомо, у середині XVIII ст. для полкових військових музикантів будували спеціальні приміщення.
До полкових клейнодів як атрибута військової й цивільної влади в Україні належали: пернач (або шестопер) - відзнака полковника; корогва - прапор полку, що знаходився в хорунжого; значок, який у будні заступав корогву; печатка полкова, що зберігалася в полкового судді; гармати - загальновійськові клейноди, якими відав обозний, а також музичні інструменти сурми (труби) - військові клейноди під віданням сурмача та литаври (котли) - військові клейноди полку, що знаходилися у довбиша (довбуша). Традиційно литаври були зображені на полковій печатці. Коли закінчувався термін, клейноди передавалися новообраній старшині або зберігалися до обрання в Генеральній військовій канцелярії (церкві або скарбниці).
Полкова та сотенна старшина надавала охоронні документи музичним цеховим об'єднанням та військовим музикантам, що діяли на території козацько-гетьманської держави. До таких актів належить і лист від 20 лютого 1751 року київського сотника Павла Гудими до гетьмана К. Розумовського про передання цеху музикантів (на Подолі м. Києва) від магістрату "в ведомство сотенного Кіевскаго правленія". Як свідчать документи, інколи полковники несанкціоновано відбирали музичні цехові об'єднання. Так, з жалуванної грамоти Петра I від 3 березня 1710 р. дізнаємося про "отобраніе" київським полковником Гр. Коровченком музичного цеху від київського магістрату.
Призначення на посаду нового полковника супроводжувалося урочистою церемонією. На центральній площі полкового міста (інколи поруч з будинком полковника) збирався весь полк, з полковою й сотенною старшиною включно, прапорами і полковою музикою. Для призначення полковника на посаду приїздив відряджений гетьманом представник генеральної старшини. Полковій і сотенній старшині, яка збиралася, повідомлялося про призначення нового полковника, зачитувався гетьманський універсал з цього приводу. Новообраному полковнику вручалися знаки полковницької влади (пернач, прапор, значок і литаври). За традицією урочистий ритуал обрання полковника супроводжувала полкова музика. За звичаєм, що зберігся ще за часів Запорозької Січі, полковника іноді накривали шапками або прапорами. Потім правили молебень, полковник приносив присягу і приймав справи від свого попередника.
Служба полкових музикантів прирівнювалася до військової, тому вони й називалися полковими військовими музикантами. До складу полкової військової музики середини XVII - першої половини XVIII ст. належали: трубачі (трембачи або тренбачи), які грали на трубах; сурмачі (грали на сурмах), довбиш (литаврщик) та виконавці, які грали на пищалках. У середині XVIII ст. (за мате-ріалами Рум'янцевського опису 1766 р.) до складу полкової військової музики входили трубачі, валторністи та гобоїсти. Полкових музикантів очолював старший музикант ("атаман трубецкой"), який теж був виконавцем, найчастіше - трембачем (наприклад, Андрій Палеєнко, Максим Якубський, Яків Смеловський). Як пишуть П. Житецький та Д. Багалій, до складу полкової музики XVII-XVIII ст. належав особливий тип військових кобзарів, бандуристів та трубачів. Декілька таких виконавців згадуються в архівному документі Полтавської міської книги 1711 року: Семенов "слепий трубач" та бандурист "Данилова син слепий", які належали до військових музикантів Полтавського полку. Найчастіше бандуристами та кобзарями ставали ті козаки, що втрачали зір у боях або в полоні. Вони були музично чи поетично обдарованими, мали блискучу пам'ять. Кобзарі користувалися надзвичайною пошаною у війську і серед народу. Як зауважив Д. Багалій, сліпих виконавців (бандуристів, кобзарів, трубачів) офіційно приймали у полкову службу "в качестве музыкантов и выдавали им жалование наравне со зрячими". Крім того, вчений підкреслив, що "свидетельство о слепых музыкантах в козацких малороссійских полках" вимагає особливого дослідження.
За підтримки гетьманів та генеральної старшини впродовж XVIII cт. відбувалося впорядкування мережі полкових музикантів. За часів гетьманування П. Полуботка (1722- 1724 рр.) було здійснено поіменний облік усіх полкових і сотенних служителів Лівобережжя України, зокрема, військових "трубачов и музикантов". У 1732 та 1744 рр., відповідно до "Генеральних определений на полковие музики, с общего согласия Генералной старшини и полковников, определено во всяких полках быть трубачей по четире, сурмачей по два, довбушу по одному, а жалованія им производить трубачам во всяком полку с той канцеляріи по 20 руб., а протчим трубачам, сурмачам и довбушу каждому по 15 руб., что учинит сумму 1.140 рублей".
Компути та реєстри Лівобережних полків першої половини XVIII cт. зберегли кілька списків полкової старшини та служителів, у складі яких іменні списки полкових військових музикантів. Документи свідчать, що серед полкових музикантів були сімейні династії (серед них: трембачі Андрій і Данило Палеєнки, сурмачі Данило і Іван Пищалки, 1723 р.). До того ж у числі полкових
Loading...

 
 

Цікаве