WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → "Аритмія" поліфонічного багатоголосся в контексті історичних паралелей - Реферат

"Аритмія" поліфонічного багатоголосся в контексті історичних паралелей - Реферат

ускладнює її сприйняття і вимагає їх скрупульозного добору, а ще - ретельнішого вибору кожного зі складових їх елементів, починаючи від окремих звуків (приміром, мелодика "строгого письма" чи аналогічний прийом у сучасній музиці, де основним принципом організації виступають специфічні взаємозв'язків звуків зі змінністю вибору кожного з них у якості опорного чи основного тону). "Повна відсутність ритмічної симетрії і характерності не сприяє зведенню розпорошених звуків і звукокомплексів в індивідуалізовані тематичні структури…, - пише В. Задерацький про пуантилізм, - простір стає головнимоб'єктом уваги, а звукові ідеї символізують стереофонічне його уречевлення, тобто спосіб буття простору, його самовираження. Такий семантичний поворот, зокрема, зумовив пріоритет діагонального параметра й у системі композиторського планування фактури і в системі сприйняття" [7, с. 233].
Найпереконливішим доказом принципової різниці в логіці формування просторово-часових законів музичної тканини в гомофонії і поліфонії є порівняння принципів формоутворення (від теми до форми в цілому) - фуги і сонати, що уособлюють еталон поліфонічного і гомофонного мислення.
В основі названих форм лежить один з головних у музиці принципів - принцип контрасту, прояв якого в кожній з них діаметрально протилежний. У сонаті контраст формується по горизонталі: співвідношення елементів усередині теми (теми героїчних сонат Бетховена №№ 1, 5, 8, 17, 23 тощо); між темами (головна і побічна партії); між розділами (експозиція - розробка); між частинами циклу, з виділенням однієї з них як генеральної кульмінації, що як у "фокусі" пропускає через себе всі нитки розвитку, які формують основу музичної драматургії даного циклу. Така етапність у системі розвитку сонатного циклу спричиняє дію принципу ланцюгової драматургії, а саме: тема головної партії визначає основні закони тематичної взаємодії в експозиції; експозиція - визначає спрямованість розгортання музичного матеріалу першої частини циклу; перша ж частина циклу є основою формування всього процесу музичної драматургії сонати. Незалежно від загальної образно-психологічної спрямованості розвитку, що регулює, відповідно, свої закономірності (героїка, патетика, пастораль, епічність тощо), головним показником драматургії виступає фактор її розчленованості на взаємозалежні, взаємозумовлені етапи розкриття художньої ідеї. А будь-яка розчленованість підсилює роль часових (метроритмічних у широкому розумінні слова) співвідношень частин цілого. Виразне значення здобувають, таким чином, принципи квадратності, симетрії, іншими словами, принципи чіткої часової організації музичного простору і, відповідно, їх порушення, що додає особливу художню неповторність драматургії кожного сонатного циклу.
Якщо в основі драматургії сонати, як бачимо, лежать принципи розчленованості, етапності, синхронності в конструкції всього художнього процесу, заснованого на їх чіткій метроритмічній організації, то у фузі панує принцип "ядро і розгортання", тобто - лінеарної процесуальності, вуалювання тих компонентів, що членують форму. Ядром виступає одноголосно викладена тема, гранично стиснута, з яскравим характерним зерном, де зосереджений головний інформаційний імпульс (як зазначалося вище - до межі стиснута пружина). Далі тема проходить в усіх голосах, завойовуючи свій темброво-реєстровий обсяг. Проведення теми по діагоналі пов'язане з "демонстрацією" її якостей, а контраст виникає по вертикалі між темою і контрапунктами-протиставленнями, самостійність яких підкреслюється індивідуальністю графічного рисунка по горизонталі (в основі - протилежне, непряме, остинатне проведення й інші, що компліментарно доповнюють типи руху).
Таким чином, у надрах поліфонічної драматургії - особливий інтерес до сполучення ліній, голосів, пластів; виразність поліфонічної тканини досягається не за рахунок тематичної значущості кожної зі складових її ліній, а внаслідок специфіки їх взаємодії. У результаті виникає такий тип фактури, голоси і пласти якої знаходяться ніби в різних "системах відліку". Цей стародавній принцип на новому рівні виявляється в сучасній поліфонії, де голоси-лінії піднімаються на рівень пластового розшарування у вигляді різних полісполучень, в основі яких - класичні закони поліфонічного багатоголосся: регламентація "включення" і "виключення, "концентрації" і "розсіювання" голосів, "схованого голосоведення", "компліментарності", постійної зміни щільності фактури тощо. Увага приділяється не стільки власне тематичному розвитку і досягненню в ньому нових граней, скільки поглибленню конфлікту, росту напруги на основі ускладнення умов контрапунктування фактурних пластів.
Щоб уникнути перевантаження каналів сприйняття (унаслідок посилення напруженості вертикальних сполучень), потрібно змінювати форми прояву метроритмічної організації, особливо в умовах senza metrum. "Пульс подиху" музичної тканини тепер є головним організатором музичного простору: чергування розділів, етапів, зміни ритмічних рисунків, темпів, регістрів, значеннєвих формул, у ролі яких можуть виступати окремі звуки, кластери, багатозвучні серії. Пронизуючи по діагоналі музичний простір, усі ці складові підпорядковуються визначеній схемі подиху усієї фактури. Вона і визначає спрямованість розвитку до кульмінаційних зон, до головної кульмінації і, по суті, є джерелом руху, а значить і джерелом життя поліфонічного багатоголосся.
Унаслідок різного у часі проведення однієї і тієї ж теми (фуга), тематичних елементів (канон, канонічна секвенція) чи окремих звуків (серія) принцип діагоналі приводить до особливої ролі "аритмії" - удаваної повної свободи руху, своєрідної ритмічної імпровізаційності. Суть - не в чергуванні елементів, окремих тем чи розділів, а в їх розробці, розвитку, розширенні чи чергуванні, що виникають на основі контрапунктування, включення і виключення голосів, зон напруги. Не теми чи елементи змінюються, а їх взаємодія змінює музичний простір і диктує норми його часової (метроритмічної - у найширшому розумінні) організації.
Як підсумок зазначимо, що "аритмія", поліфункціональність сучасного поліфонічного простору відбиває загальні тенденції художнього мислення, що спостерігаються в "аурі" інших видів творчих процесів. Можна висловити гіпотезу про ймовірну появу в музичному мистецтві ХХІ ст. нових синкретичних жанрів, що поєднають у собі досягнення музики минулих епох у всій їх стильовій розмаїтості, інтегруючи пластику, живопис, різні позамузичні ефекти. На наш погляд, процес еволюції музичного мислення піде в руслі стильового узагальнення різнопланових явищ, що дозволить принципам стародавньої поліфонії проявитися на іншому рівні, головним аспектом якого мають стати закони метроритмічної організації нового поліфонічного простору в музиці ХХІ ст.
Loading...

 
 

Цікаве