WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → "Аритмія" поліфонічного багатоголосся в контексті історичних паралелей - Реферат

"Аритмія" поліфонічного багатоголосся в контексті історичних паралелей - Реферат

приводить до особливої напруженості звучання сучасного музичного тексту.
Правила середньовічної поліфонії "строгого письма" поклали початок особливій ролі графічного рисунка фактури, що стає в цілому характерним для поліфонічного типу і сучасного музичного простору. Як "звід законів", як система закономірностей "строгий стиль" охоплює всі сторони музичної мови, форми, принципів лінеарногобагатоголосся як підсумку важливого етапу еволюції. Кожен його елемент визначає рівень цього підсумку як нагромадження нових, нормативних для "строгого письма" якостей, у першу чергу - ритміки (перехід від чорної нотації до білої, з подвійним чи іншим збільшенням тривалостей і, відповідно, можливою зміною характеру (вплив на стильову систему мелодики) [8]. Ця система відрізняється чіткою вивіреністю кожного звука, відповідно - принцип багатоголосся "строгого письма" цілком залежить від головної регулюючої його одиниці - інтервалу.
Укрупнення метроритмічної основи мелодійної лінії змінює умови формування фактури хорового багатоголосся "строгого письма". На відміну від гетерофонії попередніх століть, змінюється регістрове розташування голосів: зникають перехрещування, між голосами з'являється простір, значно підсилюється ефект об'ємності багатоголосся, утворюються контрасти фактурних пластів. Лінеарний рух мелодики (орієнтований на вертикаль) і поліфонічне голосоведення (затримки, допоміжні, минаючі звуки) впливають на регламентацію співзвуч і на розвиток зв'язків між ними.
Різні поліфонічні комбінації (простий і складний контрапункти, канони, канонічні секвенції, імітації різного типу, стрети тощо) розкривають найбагатші можливості поліфонічного багатоголосся в цей період його еволюції (Обрехт, Жоскен, Лассо, Палестріна, Гомбер, Маралес, Вікторіа).
Варто помітити, що різні школи "строгого письма" демонструють одну систему техніки прийомів, що дає нам право відзначити типовість середньовічної поліфонії. Цей момент зумовлений, насамперед, дотриманням норм і законів, що склалися до кінця ХV ст., і стали основою даної стильової системи.
Прогрес художнього мислення, як відомо, ґрунтується на творчому пошуку, "порушенні" підвалин, принциповому "вільнодумстві" творця. І чим яскравіший талант творчої натури - тим індивідуальніший звід законів, що озвучуються, тобто стиль. Поєднання різних стилів дає "суму законів" епохи: бароко, класицизм, романтизм, імпресіонізм тощо. І тільки музика ХХ ст. увійшла в процес еволюції музики як епоха полістилістики, що не має аналогів в історії. Причиною цього є той факт, що закони формування художнього цілого у кожного творця настільки індивідуальні, що набувають значення самодостатньої замкненої системи: Скрябін - Шенберг, Стравинський - Хіндеміт, Прокоф'єв - Барток, Шостакович - Лютославський - Онеггер і т. д. Їх поєднує час, але кожний з них створює свою лінію, що пронизує простір і час у музичному мистецтві ХХ ст. У кожного своя музична мова, своя система її кодування і, відповідно, своя палітра фарб. Отже, і система організації елементів музичного простору - своя, і спосіб існування музичної матерії (фактури) - індивідуальний.
Таке нетипове для мистецтва в цілому явище як одночасне існування різних стильових систем підтверджується виникненням на початку сторіччя різних "-ізмів", розосередженням різних творчих пошуків у середині сторіччя, виникненням нових художніх напрямків у сфері професійної музики, фольклору, відновлення театральних жанрів тощо. [5, с. 82-93]. Системи музичної мови - різні, внутрішньо замкнуті і мають єдиний вихід на єдине джерело їх існування - поліфонію, звід законів якої стає для них основою системи конструювання простору і часу.
Кожний з композиторів вибирає як константу свою одиницю виміру, свій принцип відродження того чи іншого прийому або своє коло прийомів. В одних випадках ми спостерігаємо гру прийомами (ракоходи, інверсії, звертання, канони в секунду тощо), звуками (пуантилізм, серійність і т. п.) чи посилення ролі розшарування музичної тканини на лінії, голоси, багатозвучні шари. Але, так чи інакше, на перший план виступає та сама графічність фактури, джерела якої - в середньовічній поліфонії "строгого письма". Звід правил породив особливу роль рисунка одиничної лінії і "пластики" співвідношення цих ліній у просторі. Саме графічність рисунка фактури, що зародилася в "строгому письмі" стає найпоказовішою рисою сучасної поліфонічної тканини, тому що всі інші, "цементуючі" її компоненти (лад, тональність, гармонія тощо) або відходять на другий план, або відсутні.
Відомий дослідник поліфонії середніх віків Ю. Євдокимова особливо відзначає роль поліфонічних законів при аналізі сучасної музики: "Досвід аналізу складних конструкцій сучасної музичної тканини значною мірою пов'язаний із застосуванням понять з області поліфонії. Багато нових понять з галузі фактури, утворяться як відгалуження від родових, що виникли у надрах власне поліфонічних стилів" (курсив наш - Г. З.) [4, с. 6]. Така історична арка від мистецтва ХV ст. до музичної творчості кінця ХХ і початку ХХІ ст. лише доводить логічність і багатозначність, особливу глибинну змістовність схоластичних, на перший погляд, прийомів формування лінійного багатоголосся на основі cantus firmus.
Властива для поліфонії особлива строгість, стриманість, лапідарність, прагнення до відсутності повторів, стислість і небагатослівність у викладі музичної думки (яскравий тому приклад - тема фуги) поєднується з безперервністю руху, що асоціюється з "розпруженням" стиснутої до межі пружини. Цей ефект досягається за рахунок прихованості кадансів, їх розосередження по вертикалі, розбіжності кульмінаційних точок, різнопланових типів руху. Таким чином, виникає особлива роль органних пунктів як цементуючої опори, остинатного руху як централізуючої лінії. Отже, поліфонічна фактура "у розрізі" є, на нашу думку, певним поєднанням різнофункціональних чинників.
Значить, головним параметром її оцінки є принцип "діагоналі" (виклад інтонаційної ідеї відбувається шляхом розподілу її складових у музичному просторі). Вперше поняття діагонального параметра фактури як способу спостереження за розосередженням у ній було запропоновано М. Скребковою-Філатовою [11].
Таким чином, думка як головна ідея художнього процесу завжди єдина, а форми її реалізації в поліфонії і гомофонії - принципово різні. У гомофонії - множинність складових по горизонталі (контрастність тематичного матеріалу) поєднується зі співзвуччям вертикальних елементів. У поліфонії - час розосереджений по діагоналі й в основі комплектування тканини лежить принцип пульсації напруги, рівень якої залежить від ступеня самостійності контрапунктичних одиниць простору, що поєднуються (ліній, тематичних зерен, осередків і навіть окремих звуків).
Самостійність сигналів у поліфонічній музиці
Loading...

 
 

Цікаве