WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → "Аритмія" поліфонічного багатоголосся в контексті історичних паралелей - Реферат

"Аритмія" поліфонічного багатоголосся в контексті історичних паралелей - Реферат

простору, і часу у творах Вагнера та партитурах Стравинського.
Позначені вище типи фактури - гетерофонія, поліфонія, гомофонія - ми розуміємо як "типові", що мають класичні визначення у сучасніймузикознавчій літературі [7; 9; 10; 11]. Визначені нами як "одиниці виміру", вони наочно демонструють самостійні параметри метроритмічної організації музичного простору, зі своїми законами, що забезпечують їм індивідуальну виразну сутність. Принципова різниця в системі організації часу настільки самобутня, наочна, що кожний із запропонованих параметрів (поліфонія, гомофонія, церковна музика) займає свій образно-емоційний простір у надрах психології музичного сприйняття (див. про це [13]).
Звук, мелодійний інтервал, в остаточному підсумку лінія - основні параметри поліфонічної фактури. Відповідно, по вертикалі - головними складовими є мелодійні лінії і закони їх контрапунктної взаємодії, тобто: суть даного типу музичного простору визначається логікою горизонтального розгортання усіх складових елементів.
Музика в церкві сама по собі законодавча. Середньовічні мотети, наспіви католицької меси і православної літургії, східна медитація - усе це замкнуті системи, що постійно зберігають свої закони. Для них час залишається поза часом, він не може рухатися, тому що так само вічний, як вічні ідеали божественного начала, якому вони служать. І поки не зміниться сам ідеал, не зміниться й організуюча його система. Власне кажучи, церковна музика є своєрідним знаком-символом, значеннєвим кодом, який володіє такою базою даних, що безпосередньо миттєво включає нас у його виразну, образно-психологічну атмосферу, що і є суттю самого ритуалу.
Але в кожній релігії (Схід - Захід) своє уявлення про час, а значить і своя система метроритмічної організації, нерозривно зв'язана з психологією культових обрядів.
Лапідарність, розміреність, велична масштабність звучання (орган, хор, солісти) залишаються каноном католицької церкви. У православ'ї переважає поєднання сольного і хорового співу, до якого підключаються всі, хто звертається у молитвах до Бога. Водночас, природньою є самобутність деяких церков: грузинської з її багатоголоссям, і вірменської з характерними для неї елементами театральної дії. У будь-якому випадку у західноєвропейських цивілізаціях Бог - великий і недоступний, він цілком панує над людиною, визначаючи рамки її життєвого статусу.
У філософії Сходу - людина є невіддільною від Бога, вона, власне кажучи, уподібнюється до Бога. Звідси - джерела культу медитації, споглядальності, специфіки усвідомлення свого "Я" через духовне самовдосконалення. Таке особливе проникнення в духовний світ визначає специфіку унікальної індивідуальності музики тибетських монастирів, мусульманського намазу тощо. Тут можна відзначити тенденцію до неквапливого, медитативного розгортання музичного простору з нерегулярністю ритмоорганізовуючого начала, з неперіодичною зміною опорних сигналів. У надрах медитації - особливе ставлення до звука, а відповідно - і до ритмічних норм його конструювання у музичному просторі. Мікрохроматика східних систем ґрунтується на відношенні до звука на рівні атома, і, відповідно, вирішальною є увага до процесів його "розщеплення", що створює величезний енергетичний запас інформаційної ємності вишуканої барвистої орнаментації мелодійних ліній. Можна також особливо підкреслити стабільність законів східних систем мислення в силу конкретних історичних особливостей розвитку культур Сходу. Для східної культури, як відомо, характерна особлива канонічність, стійкість закономірностей у побудові художньої форми - образу, жанру, декору, стилю тощо.
Таким чином, головна релігійна психологічна установка, безсумнівно, впливає на специфіку культових обрядів і їх музичне оформлення, що не виходить за рамки встановлених канонів. Зазначені історично сформовані шари культової музики, подібно "basso ostinato" залишаються незмінними у своїй основі, зберігають традиції і є невичерпним джерелом для творчості композиторів усіх шкіл і напрямків, основою диференціації різних художньо-психологічних систем.
Паралельно проходять свій шлях індивідуального багатовікового формування західноєвропейські музичні системи, з періодично мінливим розміщенням акцентів на лінеарні (поліфонічні) чи вертикальні (гармонічні) тяжіння.
Звертаючи увагу на взаємозалежність і взаємозумовленість, що існує в західноєвропейській музиці між координатами звукового простору, Б. Асаф'єв відзначає: "У залежності від того, на яке з функціональних значень тонів як на максимально виразне спрямована свідомість епохи і композитора, виникає перевага вертикальних комплексів над лінеарними тяжіннями і навпаки" (курсив наш - Г. З.) [3, с. 57-58]. А оскільки ритм - головний організуючий елемент музичного простору, то, відповідно, виникає і різне акцентування в системі прояву ритмічних законів. Панування вертикальних закономірностей (і на рівні одноголосної мелодії, і на рівні функціонування ладотональної і гармонічної систем) приводить до переваги розчленованості (від мотиву до форми в цілому), акцентування (окремих звуків, елементів, етапів, кульмінацій). Іншими словами, в основі музичної драматургії - періодична зміна акцентів усіх її складників, "мобільність" сигналів напруги із широкою амплітудою динамічних, реєстрових, тембрових коливань, із різноманітністю і характерністю ритмічних рисунків, що утворять одночасність кульмінаційних зон з їх особливою підготовкою і "розмагнічуванням". Усе це дає нам право говорити, у широкому розумінні слова, про симетричність метроритмічної організації музичної тканини в гомофонії.
У поліфонії змінюються прийоми формування багатоголосся, співвідношення і розташування голосів, характер мелодики, іншими словами, принцип конструкції художнього цілого. Вирівнювання мелодичних ліній по горизонталі підвищує їх спряженість одна з одною, контрапунктування голосів (незалежно від їх кількості) підкоряється строгій дисципліні ритмічної і мелодичної взаємодоповнюваності. Ці параметри підсилюються різночасністю вступу і "зняття" голосів, а також фразування, розбіжністю кульмінаційних зон тощо.
Тобто, "дисципліна" багатоголосся в поліфонії забезпечується дією принципу компліментарності як основного її закону. Особливу роль компліментарності, виділяючи в якості її найважливішого різновиду ритмічну, відзначає В. Задерацький. Як основну функцію він вирізняє "взаємодоповнення" різних внутрішніх якостей і їх злиття в інтонаційне ціле різних фактурних шарів [7, с. 223]. На нашу думку, різночасність у метроритмічному та інтонаційному наповненні контрапунктуючих пластів поліфонічної фактури (особливо в сучасних умовах) спрямована на посилення їх самостійності й просторової незалежності. Таким чином, головна функція компліментарності - взаємозалежне "роз'єднання", що
Loading...

 
 

Цікаве