WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → "Аритмія" поліфонічного багатоголосся в контексті історичних паралелей - Реферат

"Аритмія" поліфонічного багатоголосся в контексті історичних паралелей - Реферат


Реферат на тему:
"Аритмія" поліфонічного багатоголосся в контексті історичних паралелей
Будь-яке явище в навколишньому світі має свій початок і завершується результатом-підсумком. Формування бажаного результату - це завжди процес руху від вихідної точки до кінцевої. Самі поняття "початок" і "кінець" - умовні, відносні до обраних параметрів відліку. Чіткість границь між ними існує тільки теоретично. У будь-якому випадку результат як кінцева точка процесу одночасно є і початком іншого процесу. Тому що результат тільки тоді є результатом, коли в надрах просування до нього досягається деяка нова якість: судження, закон, поняття тощо. Іншими словами, початкова і кінцева точки, на нашу думку, збігаються, різниця полягає лише в тім, які позиції обрані для дослідження і яка кінцева мета дослідника, тому що "методів аналізу може бути стільки, скільки цілей" [2, с. 33].
Подібні закономірності діють в усіх явищах навколишнього світу і, природно, вони мають специфічну форму реалізації в мистецтві, зокрема у музиці, що і є предметом нашого дослідження.
Найбільше зазначена закономірність простежується в мистецтві композиторів, чия творчість є вершиною якогось стильового напрямку, своєрідний його пік, якому передує визначений період "руху" до цієї вершини. Період цього "передбачення" ознаменований тільки йому властивою амплітудою формування своїх закономірностей на рівні їх художнього, а значить - стильового узагальнення. Саме з такої "пікової" точки історичного руху стилю як підсумку конструювання самобутньої системи законів того чи іншого методу мислення відбувається огляд етапів руху і до вершини, і від неї. Так здійснюється процесуальність в еволюції художньої творчості, від одного стильового "піка" до іншого, з передбаченням нового як початку наступного стилю.
Подібна "ланцюгова драматургія" в історичному розвитку мистецтва особливо показова для тимчасових його видів, особливо для музики. "Часовимірювання" для цієї області художньої творчості - основний ключ до розкриття задуму, тому що у визначеному метроритмічному ракурсі відбувається зміна "подієвих одиниць": кадрів, звуків, ілюзій тощо. Іншими словами, зміна значеннєвих акцентів, формування кульмінаційних зон наповнена подихом часу, пульсацією подій, своєрідною "кардіограмою", яка лежить біля джерел формування думки, і є формою її існування, забезпечує її життєствердження як результату художнього процесу. "Уявлення про конкретний історичний період, - відзначає А. Терещенко, - доповнюють знання ситуації, що відбулася "до" і "після", а встановлення контексту полегшує аналіз загальних тенденцій виявлення процесуальності розвитку, міру щоразу іншого співвідношення усталеного, традиційного і нового. Натомість сучасні процеси мають лише початкову точку відліку ..., характер наступного етапу можливо лише прогнозувати ..." [14, с. 106].
Більшість дослідників особливо підкреслюють специфічну і найважливішу роль тимчасового фактора в організації музичного цілого. І.Стравинський, приміром, говорить про "плинність" часу, про сприйняття його в минулому і майбутньому, і ніколи - як дійсність і реальність [12, с. 99-100]. В. Холопова вважає, що ритм є тимчасовою й акцентною стороною усіх елементів музичної мови, іншими словами, розглядає його в найширшому розумінні слова [15; 16]. Цікава думка В. Задерацького про те, що "…музика існує, коли звучить. Її розвиток від древніх імпровізаційних форм до форми композиції - це процес оволодіння часом…, головна її властивість - це можливість існування в умовах чітко організованого і передбачуваного часу" (курсив наш - Г. З.) [7, с. 19]. Цікавий аспект аналізу ритмічних законів представлений у статтях І. Юдкіна-Ріпуна. Зокрема він відзначає: "…що саме уявлення про віртуальність є необхідними компонентами сучасної проблематики дослідження музичного ритму, що й умотивовує його зіставлення з механікою" [17, С. 5]. У різні періоди, у різних типах творчості по-різному вимірюється і сам час [6; 7; 18].
Мета даної статті - розкрити виражальний аспект ритму в процесі формування музичного простору, особливо виділяючи як головний об'єкт дослідження поліфонічну фактуру. На наш погляд, саме поліфонія лежить біля витоків музичного мислення як найпоказовіший принцип організації музичної форми, тому що першоосновою народження мелодійної лінії як самостійної одиниці поліфонічного багатоголосся є інтонування. Отже, процесуальність як організація часу по горизонталі - спонукальна сила руху у найширшому розумінні, що лежить в основі горизонтального (часового) розгортання будь-якої музичної тканини. У надрах поліфонії (та її провісниці - гетерофонії) панує закон лінеарного, горизонтального руху, таким чином, переважає часовий фактор в організації музичної тканини.
У якості головної методологічної основи такого підходу ми спираємося на відому аксіому про "прискорення часу" і в житті самого суб'єкта, і в цілому в еволюційному процесі буття, проектуючи дану аксіому на сферу мистецтва. В історії його розвитку очевидна зміна часових рамок, зміни в самому відчутті часу, що простежується при порівнянні основних напрямків метроритмічної організації музичної тканини в найширшому сенсі. Ми маємо на увазі в даному випадку специфіку гетерофонії, поліфонії, гомофонії, і виділяємо в окрему одиницю такий пласт в еволюції музичного мислення як ритуальна музика.
Виявлення закономірностей і внутрішньої логіки в зміні історичних стильових етапів дозволяє припустити конструкцію системи художніх норм стилю, час "прояву" якого лише намічається (приміром мистецтво ХХІ ст., що вступає "на наших очах" у фазу формування своїх канонів). Історія мистецтва в цілому ознаменована такими вершинами, як філософія древніх греків, живопис Рафаеля, статуї Мікеланджело, собори середньовічної готики, іконопис Андрія Рубльова, фільми Бергмана, Фелліні, Тарковського тощо. У музиці - твори Баха, Моцарта, Вагнера, Шостаковича...
Ці "кульмінаційні точки" у мистецтві тому і є вершинами, що вони як у фокусі одночасно і збирають, і пронизують простір; і руйнують, і будують часові межі; і вибудовують структурну ієрархію мови, і дестабілізують цю ж структуру, привносячи елементи іншої системи, затверджуючи появу нових меж, нових тимчасових рамок наступної стильової системи. "Геніальні люди є звичайно фокусом, у якому зосереджується творча енергія цілої епохи: і не дивно тому, що вони самі позначають епоху в житті людства", - пише історик [1, с. 219]. Можливо тому аналіз творчої спадщини таких кульмінаційних вершин стилю, як Бах чи Бетховен, завжди є "відкритою книгою", прочитання сторінок якої на століття залишається для дослідників заманливою таємницею. Ось чому так важко піддається "виміру часом" дистанція між Гайдном і Моцартом, пізнім Бетховеном і Шуманом. Звідси беруть початок джерела глибини і
Loading...

 
 

Цікаве