WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Апорія стильової множинності (до питання полістилістики в українській музиці) - Реферат

Апорія стильової множинності (до питання полістилістики в українській музиці) - Реферат

своєрідна точка відліку в еволюції пуантилістичного розділу: відбувається темброва трансформація ролей - скрипка, віолончель та клавесин перебирають роль репрезентантів пуантилізму, тоді як акорд витримується у дерев'яних; далі (ц. 4) слідує темброво-рольова мікрореприза із кадансом-стилізацією S53 - D2 - D7 - T (по A-dur). Аналогічний кадансовий модус завершує і перший розділ твору (ц. 7, т. 12 - ц. 8, т. 1), щоправда, у тембрах мідних духових та фаґота. Подібне вузлове значення - імпульс до активізації тематичної дії - відіграє проведення сигнального мотиву у валторни і труби перед репетитивним розділом (ц. 8, тт. 5-6, ц. 9, т. 1).
Також прикладом алюзії у творі є гармонічно-формульний каркас arpeggiato клавесина - найхарактерніший атрибут оперного речитативу. Автор розташовує його на межі розділів форми: перед пуантилістичним, перед першим проведенням цитати Моцарта (клавесин + tutti); перед репетитивним (клавесин + tutti). У концепційному відношенні третє проведення формульного каркаса як символу, уособлення гармонічного світосприйняття одразу ж руйнується (ц. 9) гостро дисонуючим тріольним мотивом з наступною репетитивністю. Цікаву барву вплітає автор у музичну тканину композиції, вводячи алюзію прийому інструктивного музикування - арпеджіо по звуках G-dur53 у клавесина (ц. 11, тт. 5-6).
Серед інтонаційнихособливостей твору, що діалогізують з добою класицизму, - репетитивність. Ознака вокальної скоромовки у класичну епоху, у другій половині ХХ ст. вона стала провідним прийомом мінімалізму. У Ковалінаса виділяється окремий епізод 2-го розділу твору (цц. 9-11), де репетитивність пронизує всю фактуру, постаючи як тривале повторення одного звука, тремоло двох звуків.
Другий твір - "Сoncertare-piccolo" № 2 для симфонічного оркестру - також належить до неокласичної тенденції української музики кінця ХХ ст. Його образна подієвість формується навколо теми, яка часто використовується: зіставлення мороку і світла, хаосу і гармонії, а також ностальгії за консонансністю барокового музичного світовідчуття. Звернувшись до відомого інструментального концерту "Зима" із циклу "Пори року" А. Вівальді як до ігрової моделі своєї фантазії, М. Ковалінас витворює нову художню цілісність, яка, попри власну мистецьку вартість, має ще й іншу цінність: овіває подихом свіжості цитати італійського майстра.
В анотації до першого виконання на Третьому міжнародному форумі музики молодих (Київ, 1994) подається авторське визначення концепції твору як "варіацій на тему". Звісно, мова не йде про усталене розуміння форми варіацій, що склалася в часи класицизму, а про глибинний рівень освоєння форми як однієї із передумов стильової взаємодії, зіставлення, асиміляції. Драматургія "Concertare" вибудована таким чином, що впровадження цитат (символу гармонічності мікрокосму), готуючись від початку твору, потрапляє на кульмінаційну зону (цц.15-16), стверджуючи тим самим свій пріоритет у виборі між красою і хаосом. Подібне взяття цитатою на себе ролі кульмінації знаходимо в Скрипкових концертах А. Берґа (1935) та Е. Денисова (1977) .
Показовим для проблематики цієї статті може бути структуральний аналіз тематичної лексики твору. "Сoncertare-piccolo" розпочинається монологом-каденцією флейти-пікколо, який експонує два контрастні елементи (до речі, типові для флейтової літератури). Перший з них - грайливий, скерцозний, виражений стрибками на широку інтерваліку із використанням прийому staccato, що надає образу гротескності. Вжитий наприкінці як тематична арка, він впливає на концепційність твору, ставлячи іронічне "резюме від автора", що представив глядачам цікавий фокус у грі стилями. Другий елемент, - набираючий сили, розгону до наступного розвитку гамоподібний тональний (по S у c-moll) пасаж-розхитування (іт. сoncertare - настроювати, репетирувати) - це перша алюзія майбутньої цитати: у кульмінації (ц.15) викладений у перших і других скрипок, підсилений divisi in 4, він слугуватиме потужним предиктом до другої цитати, імітуючи тип вівальдівської емоційної наснаженості (у швидкому темпі Allegro гамоподібні пасажі вісімками).
Друга і третя алюзії з'являються в розділі, що виконує функцію зв'язки (ц. 4). Його образне наповнення асоціюється зі станом очікування, завмирання руху ("застиглі" звуки-репліки арфи, челести, вібрафона, кларнетів). Поява в такому контексті остінато вісімок у альтів і віолончелей (т. 8) та остінатної тріолі з треллю на кожному звуці в соло другої скрипки (т. 12) значно увиразнює їх тематичне значення (приклад №2). Обидва ці утворення провіщають другу цитату (ц.16).
Четверта алюзія виринає на гребені хвилі розділу струнних (цц. 5-7), який можна трактувати як данину старовинному жанру concerto grosso (почерговий вступ партій, злиття їх у tutti, гамоподібний рух). Сучасне бачення позначається на фактурі, що вібрує мерехтінням поліритмії та хроматичними зсувами в одній висотній площині. У цьому мерехтінні раптом фонічно виокремлюється D7 до f-moll (щоправда, далі не зреалізований), а також гамоподібний пасаж на його основі в партії першої скрипки (ц. 5, т. 10).
Отже, введення цитат мотивовано тривалим підготовчим процесом застосування барокових алюзій. Так, нарешті гамоподібні пасажі оформлюються в тему фіналу з Концерту № 4 "Зима" (ц.15), вищезгадані остінатні фігури - у трепетне пульсування першої частини того самого (ц.16) А. Вівальді.
Таким чином, "Recitativo e arieto" та "Сoncertare-piccolo" М. Ковалінаса є показовими прикладами колажної полістилістики, застосування її прийомів - алюзії та цитування - на засадах співвіднесення різних мовних систем (відповідно - класичної та барокової епох).
Loading...

 
 

Цікаве