WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Ансамбль мозаїк та фресок Михайлівського золотоверхого собору - Реферат

Ансамбль мозаїк та фресок Михайлівського золотоверхого собору - Реферат

була колективною. Навіть у мозаїці Дмитра Солунського (Іл. 3:в) - одній з наймайстерніших - можна визначити різницю в якості виконання лику та деталей самої постаті. Тож і в цьому зображенні головному майстру, очевидно, належало виконання загального малюнка, підбір палітри смальт і набір лику, а останні частини постаті набиралися одним, або й кількома менш кваліфікованими виконавцями. У зображенні архідиякона Стефана (Іл. 3:г) різниця між майстерно набраним ликом та зовсім ремісничим виконанням стихаря просто разюча.
Беручи до уваги перераховані приклади, сумнівно допускати, що з Візантії до Києва була запрошена численна група мозаїчистів, які не пройшли відповідного студіювання. Вірогідно, більшість рядових виконавців михайлівських мозаїк були киянами, серед яких, можливо, були й такі, які вперше взялися за виконання мозаїки (можливо, ця обставина була викликана необхідністю термінового виконання замовлення). Але, зрозуміло, ці рядові виконавці жодною мірою не визначали стилю ансамблю. Його визначили кілька головних майстрів, які були візантійцями, в чому ми, поза всяким сумнівом, погоджуємося з О. Поповою, принаймні стосовно зображень Євхаристії та Дмитра Солунського.
У свій час В. Лазарєв окреслив групу зображень, які, на його думку, належать головному майстрові. До них він відніс обидві постаті Христа та обох ангелів у центральній частині Євхаристії, а також постаті Дмитра Солунського та архідиякона Стефана. Окрім цього, В. Лазарєв виділив зображення апостолів Петра та Іоанна Євхаристії, які, за його припущенням, виконані мозаїчистом, близьким до головного. Розподілу останніх зображень по майстрах В. Лазарєв не робив, оскільки вважав їх колективною роботою виконавців різної кваліфікації. З цього приводу скажемо, що, на нашу думку, єдиною постаттю серед збережених михайлівських мозаїк, яка повністю могла бути і намальована, і набрана одним майстром, є лише ліва постать Христа. Що стосується правої постаті Христа, то в неї лише лик демонструє майстерність, яку можна порівнювати із зображенням лику лівої постаті Христа. Щодо зображень ангелів, то їхні лики зовсім інші, ніж у постатей Христа, окрім того, вони істотно відрізняються й між собою, на чому зосереджує увагу О. Попова. Тож перераховані В. Лазарєвим зображення центральної частини Євхаристії ніяк не можемо розглядати як роботу одного мозаїчиста, хоча й очевидно, що їх виконавцями були найбільш досвідчені майстри, принаймні це можна стверджувати стосовно ликів, розташованих у цій частині композиції. Вірогідно, що саме ці майстри складали ядро групи художників, які приїхали з Візантії для виконання мозаїк у Михайлівському соборі. До цієї ж групи, безумовно, входив і виконавець лику Дмитра Солунського, а також, на нашу думку, і виконавець ликів апостолів Марка та Симона Євхаристії.
Приналежність головних майстрів михайлівських мозаїк тій школі столичного мистецтва Візантії, якій належить мозаїчний ансамбль у Дафні, не викликає сумніву. Водночас, у порівнянні з останніми, у роботах цих майстрів очевидні елементи нового стилю, який виявляється в інтерпретації рухів апостолів Євхаристії, типажах більшості ликів, колориті, а також характерній стилізації окремих деталей одягу, яка стане розповсюдженою в середині ХІІ ст., а в михайлівській Євхаристії бачимо чи не найбільш ранні її зразки. Тож очевидно, що головні майстри михайлівських мозаїк добре зналися на сучасних їм найновіших зразках столичного мистецтва Візантії і, вірогідно, були вихідці із Константинополя.
Водночас підкреслимо, що навіть ті залишки михалйвських мозаїк, які збереглися до наших днів, не є абсолютною стилістичною цілісністю. Так, фрагмент постаті апостола з північної стіни віми (Іл. 3:а) своїми кольорами, як зазначалося, більше нагадує мозаїки Дафні, ніж пам'ятки ХІІ ст. Зображення складок одягу апостола Тадея (Іл. 3:д) з південної стіни віми відзначається відвертими рисами архаїчного для свого часу стилю. Про архідиякона Стефана (Іл. 3:г) важко сказати щось певне. Його лик за якістю виконання та побудовою моделюючої градації цілком можна порівнювати з найкраще виконаними ликами Євхаристії, але він істотно відрізняється від них типажем, а його абсолютно фронтальна постать демонструє не лише риси архаїчного стилю, а й незграбне виконання.
Робота над фресками не була настільки трудомісткою, як над мозаїками і не потребувала великої кількості помічників. Відповідно кожна фрескова постать від початку і до завершення писалася, як правило, одним виконавцем. Тому, попри поганий та дуже поганий стан збережених михайлівських фресок, у більшості їх зображень виявляємо фрагменти попереднього малюнка та самого живопису, виконані твердою рукою майстра. Щодо стилю фресок, то в зображеннях святителя Миколая (Іл. 6:а,б), архангела Гавриїла (Іл. 4:а), священика Захарії (Іл. 5:а), пророка Самуїла (Іл. 5:б) та невідомого молодого пророка (Іл. 6:в) можна виявити, наскільки дозволяє їх збереженість, ознаки того ж стилістичного спрямування, яке демонструють найкраще виконані постаті Євхаристії та мозаїка Дмитра Солунського. Передусім це підкреслення просторових ракурсів, орієнтація на пластичну пророку форми, комнинівські типажі ликів з характерним високим чолом (окрім пророка Самуїла). Тож цілком імовірно, що перераховані фрески є роботою тих самих візантійських майстрів, які складали головне ядро виконавців мозаїк. Зображення Діви Марії з Благовіщення (Іл. 4:б) демонструє риси зовсім іншого стилю. Міру майстерності виконання цього зображення визначити важко через його дуже погану збереженість.
На завершення маємо сказати, що мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору не є пам'яткою, яка демонструє надбання київської школи монументального малярства. Ми не збираємося заперечувати існування останньої та її поступальний розвиток - чудовий приклад роботи місцевих майстрів дає блискуча за виконанням фреска в церкві Спаса на Берестові в Києві (1113-1125 рр.), однак михайлівські мозаїки та фрески прямого відношення до цього мистецтва не мають, принаймні у збережених своїх частинах. Водночас вони є свідченням активних контактів Києва та Константинополя на початку ХІІ ст. і дають уяву про культурне тло, на якому розвивалася в цей період київська мистецька традиція. Окрім того, ця пам'ятка, хоч і дуже понівечена, але все-таки є одним із небагатьох збережених зразків монументального мистецтва Візантії свого періоду, що зацілів на теренах Києва. На наш погляд, ці чинники й визначають видатне місце, яке займають мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого монастиря в історії вітчизняної та світової культури.
Loading...

 
 

Цікаве