WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Ансамбль мозаїк та фресок Михайлівського золотоверхого собору - Реферат

Ансамбль мозаїк та фресок Михайлівського золотоверхого собору - Реферат

Павла та Марка, малюнок яких у правій групі, в порівнянні з останніми апостолами цієї групи, найкращий.
Зображення Дмитра Солунського (Іл. 3:в) разом з лівою постаттю Христа Євхаристії за якістю виконання належить до найкращих поміж усіх зацілілих михайлівських мозаїк. Незначні ділянки складок на подолі туніки Дмитра Солунського стилізовані у вигляді напівкіл, які нагадують кола в одязі апостолів Євхаристії. Особливою рисою цього зображення є орнаментація обладунку, яка складає певну аналогію тій, яку бачимо у воїнів у мозаїк Чефалу й істотно відрізняє михайлівського Дмитра Солунського від багато аскетичніших зображень воїнів у пам'ятках ХІ ст.
В апостола Тадея (Іл. 3:д) форма драпування гіматію, як і схема малюнка складок на ньому та на хітоні, типова для пам'яток ХІ ст. Жодної з нових форм, які бачимо в одязі апостолів Євхаристії, тут не знаходимо. Щодо архідиякона Стефана (Іл. 3:г), то його стихар за якістю малюнка надто маломайстерний, щоб говорити про втілення в ньому якихось конкретних стилістичних варіантів.
Характеризуючи загальний стиль зображення одягу в михайлівських мозаїках, виділимо таку особливість, як поєднання схем малюнка складок, орієнтованих на відтворення реальної пластики постатей, принаймні в більш-менш майстерно виконаних зображеннях, з відверто стилізованими деталями. У мозаїках Дафні, які дають найвиразніші зразки пластично модельованих складками постатей, подібної стилізації зморшок одягу не знаходимо. Тому О.Демус відносить дафнійські мозаїки до тієї стадії розвитку стилю, яку називає класичною. На противагу цій стадії стиль зображень апостолів в апсиді собору в Чефалу, де малюнок складок набуває значною мірою орнаментального характеру, він відносить до маньєристичної фази розвитку. Тож зточки зору цієї класифікації, зображення одягу в михайлівських мозаїках, принаймні в Євхаристії, можна розглядати як варіант проміжний, між класичною та маньєристичною фазою.
Звернемося тепер до тих ознак стилю, які визначаються характером використання засобів побудови форми: лінії, тонової градації та кольору. У ликах михайлівських мозаїк тонова градація включає шість-вісім ступенів, які в межах напівтонів доповнюються кольоровим нюансуванням. Для найтемнішого кольору цієї градації застосовується чорна смальта, якою викладаються повіки та зіниці очей, брови, а також контури і пасма темного волосся. Для густих тіней використовується коричнева смальта. Тіньовий бік носа викладається смальтою краплачно-коричневого кольору, або яскравішою червоною. Наступною за тоном є світло-коричнева смальта кольору натуральної сієни, яка використовувалася для темнішого напівтону. Для цього ж напівтону інколи застосовується й холодніший коричнево-сірий відтінок, або смальта кольору розбіленої натуральної умбри. Для світлого напівтону використовується смальта, яка має колір розбіленої жовтої вохри. У цьому ж тоновому діапазоні знаходяться й рожеві кольори, що застосовуються для викладання рум'ян на щоках та губах. Для відтінення білків очей застосовується смальта холоднуватого світло-сірого кольору. Світлові полиски викладаються білим каменем, або білою смальтою, остання може мати ледь жовтувате забарвлення. У цей перелік ми наразі не включаємо різноманітні холодні та теплі сірі й коричнево-жовті відтінки, що застосовувалися для набору борід та зачісок.
Функцію побудови пластичної форми в зображеннях більшості михайлівських ликів відіграє тіньовий тон, який істотно темніший за світлий напівтон. Він викладається, як правило, одним рядом коричневих кубиків по тіньовій стороні овалу ликів та тіньових контурах їхніх деталей. Світлий напівтон займає основну площу ликів і визначає їхнє загальне світло-жовте з рожевим доповненням рум'ян забарвлення. Для пом'якшення контрасту між тінню та світлим напівтоном між ними інколи прокладається ряд смальти кольору натуральної сієни, яка виконує функцію проміжного напівтону. У деяких ликах для тіней застосовується не лише коричнева, а й холодніша сірувата смальта. Однак у більшості ликів тіньовий тон монохромно-коричневий, або в ньому переважає коричневий колір. Лише два лики мають тіньові тони, суцільно викладені холодним відтінком умбристо-сірої смальти. Це лик лівого ангела Євхаристії та лик Дмитра Солунського. Останній, на відміну від інших михайлівських ликів, має розвинену розтяжку напівтонів, також холодних, які займають більшу частину площі лику. Тож лик Дмитра Солунського відрізняється від усіх останніх михайлівських ликів як загальним тоном, так і в колористичному відношенні. Білі світлові полиски в якості моделюючого елемента відіграють у ликах михайлівських мозаїк підпорядковану роль, оскільки вони не виділяються контрастом на тлі світлого напівтону. У цілому ж систему побудови форми ликів михайлівських мозаїк можна охарактеризувати як пластичне моделювання градацією тону з активною функцією тіньових елементів, які в деяких зображеннях набувають певної графічності.
Пов'язані з елліністичною традицією прийоми моделювання форми тоновою градацією, доповненою тепло-холодним нюансуванням, є характерною ознакою класицистичного напряму у візантійському малярстві. Найстійкіше традиція подібного моделювання утримується в зображеннях ликів. Це демонструють мозаїки монастиря Хозіос Лукас у Фокиді (перша чверть ХІ ст., Греція), мозаїки і фрески Софії Київської, мозаїки Неа-Моні на о. Хіосі (1042-1056 рр. Греція), мозаїки Дафні, збережений фрагмент Євхаристії Митрополії в Сєррах (апостол Андрій). У всіх перерахованих пам'ятках градація теплого тіньового тону в зображеннях ликів доповнена більш-менш розвиненими холодними відтінками тіньових тонів та напівтонів, що активізує моделюючу функцію градації тону. У ХІІ ст. протиставлення теплого та холодного відтінків у зображеннях карнації може зберігатися, однак з розповсюдженням графічно-орнаментального стилю воно губить моделюючу функцію, набуваючи рис декоративності. Ранній приклад подібного використання кольору дають лики мозаїк собору монастиря в Гелаті (1125-1130 рр., Грузія). Лики михайлівських мозаїк демонструють варіант пластичного моделювання, в якому основну формотворчу функцію відіграє лише градація тону при майже повній відсутності тепло-холодного нюансування, за винятком поодиноких зображень. Цей варіант можна розглядати як етап розвитку класицистичного стилю, в якому успадковані від елліністичного імпресіонізму прийоми живописного трактування форми починають поступатися новим засобам, серед яких у ХІІ ст. на перше місце виходить лінія, що підпорядковує собі і градацію тону, і колір як засіб побудови форми.
Специфічною рисою більшості ликів михайлівських мозаїк, пов'язаною з особливостями роботи їх
Loading...

 
 

Цікаве