WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського: сторінки історії та сьогодення - Реферат

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського: сторінки історії та сьогодення - Реферат


Реферат на тему:
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського: сторінки історії та сьогодення
?
Соціогуманітарні науки, зокрема їх мистецтвознавчі галузі - царина діяльності кількох різнопрофільних інституцій, підпорядкованих Національній академії наук України, галузевим академіям, Міносвіти та науки, Мінкультури та мистецтв України. Чільне місце серед них посідає Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.
Офіційною датою заснування Інституту вважається серпень 1936 року, коли в системі АН УРСР було утворено Інститут українського фольклору. Однак маємо вагомі підстави пов'язувати його витоки з етнографічними (Кабінет антропології та етнології ім. Хв. Вовка, Етнографічна комісія) та мистецтвознавчими (Кабінет мистецтв, кафедра мистецтвознавства) осередками 20-х років ХХ ст. Наукові установи ВУАН, очолювані відомими вченими А.М.Лободою, К. В. Квіткою, Ф. І. Шмідтом, О. П. Новицьким та ін. відіграли провідну роль у становленні народознавства та мистецтвознавства як інтегрованих наукових напрямків. Опубліковані збірники та монографії засвідчили відповідність української науки торішньому рівню європейських гуманітарних студій. Важливе значення у становленні науки мали періодичні видання: "Етнологічний вісник" (1925-1932 рр., кн. 1-10), "Матеріали до етнології" (1929-1931 рр., т. 1-3), "Бюлетень етнографічної комісії ВУАН" (1925-1930 рр.).
Репресії 1930-х років були тяжким ударом і по українській науці. Немало мистецтвознавців, фольклористів та етнографів було знищено фізично. Відтак наукові напрямки і навіть окремі галузі, завдяки яким вітчизняна наука першої третини ХХ ст. сприймалась невід'ємною частиною світової, на тривалий час були насильницько "закриті". Мистецтво- та народознавство штучно виштовхнули на периферію наукового життя, позбавили ролі державотворчого й культуротворчого чинників.
Наукові інституції АН УРСР з точки зору тематики, завдань, методологічних та організаційних засад помітно поступались перед установами ВУАН. Інститут українського фольклору на час свого утворення мав лише два відділи: оповідного і словесного фольклору, а також фонди; у 1939 році розпочав роботу відділ у Львові. Головним завданням Інституту вбачалось збирання та вивчення усної народної творчості. Вдалося організувати наради збирачів фольклору, кобзарів, народних співців та оповідачів. Інститут започаткував журнал "Український фольклор" (з 1939 року - "Народна творчість").
У червні 1942 року під час евакуації до Уфи Інститут українського фольклору був реорганізований в Інститут народної творчості та мистецтв; відтак розпочали діяти нові відділи - музики та образотворчого мистецтва.
Наступні два десятиліття діяльність Інституту пов'язана з ім'ям М.Т.Рильського, який очолював його з листопада 1942 по липень 1964 року. Завдяки наполегливій, послідовній науковій та науково-організаційній діяльності М. Т. Рильського відбулось становлення багатопрофільної наукової установи, яка розпочала комплексне дослідження традиційної культури та професійної художньої творчості українців. 1944 року Інститут отримав назву мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Під керівництвом М.Т.Рильського Інститут провів велику науково-дослідницьку роботу і став визнаним науковим центром дослідження культури й мистецтва українського народу. У ці роки було видано багато наукових праць, серед яких і такі, що досі не втратили свого значення, започатковано багатотомну серію "Українська народна творчість".
1957 року за ініціативи та безпосередньої участі М. Т. Рильського, з метою популяризації культурних здобутків українців у різні історичні періоди їх розвитку, було поновлено видання народознавчого журналу під назвою "Народна творчість та етнографія".
У липні 1964 року Інституту було присвоєно ім'я М. Т. Рильського.
З грудня 1999 року - це Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. Нині це провідна в Україні науково-дослідна установа з такими напрямками наукових досліджень:
- Історико-етнографічне вивчення культури та етнічної історії українського народу, етнічних меншин України в контексті сучасних культурних процесів;
- Актуальні теоретичні проблеми історії професійного мистецтва й народної творчості;
- Етнокультура та мистецтво зарубіжних країн; історія, проблеми та тенденції сучасного розвитку;
- Сучасні фольклористичні дослідження: історія, теорія, інноваційні тенденції.
Незважаючи на притаманні сучасній нації дезінтеграційні тенденції, які проявляються у прагненні виокремити кожен науковий напрямок у самостійну інституцію, ІМФЕ залишається багатопрофільною установою, яка об'єднує основні народознавчі та мистецтвознавчі дисципліни. Наукові дослідження проводять вісім наукових відділів: образотворчого мистецтва, театрознавства, кінознавства, культурології та етномистецтвознавства, мистецтва та народної творчості зарубіжних країн, фольклористики, "Український етнологічний центр". При Інституті діють наукові ради з проблем "Збереження і дослідження традиційної культури" та "Національна спадщина і сучасний мистецький процес". На базі Інституту діє міжнародна наукова організація - Асоціація українських етнологів. У 2000 році Інститут очолила відомий учений-етнолог, доктор історичних наук, професор Г. А. Скрипник.
У доробку Інституту останніх десятиліть - фундаментальні наукові праці, академічні "Історії" (музики, театру, кіно, образотворчого мистецтва). В Україні та за її межами добре відомі наукові школи в галузі музикознавства (О.Г.Костюк, С. Й. Грица, А. І. Муха, Л. О. Пархоменко, А. К. Терещенко, А.І.Іваницький, М. П. Загайкевич), образотворчого (Д. В. Степовик, О.К.Федорук, В. М. Фоменко, В. В. Рубан) та декоративного мистецтва (Т.В.Кара-Васильєва, М. Р. Селівачов), театру та кіно (Ю. О. Станішевський, С.Д. Безклубенко), культурології (І. М. Юдкін, О. С. Найден, Т. П. Руда), етнології й фольклористики (В. Ф. Горленко, О. В. Курочкін, С. П. Сегеда, Г.А.Скрипник, Н. С. Шумада).
Досягнення Інституту та його провідних учених отримують визнання суспільства й Української держави. Вагомим тому підтвердженням стало обрання директора Інституту Г. А. Скрипник членом-кореспондентом НАН України. Академіками та членами-кореспондентами Академії мистецтв України є А. К. Терещенко, Ю. О. Станішевський, Т. В. Кара-Васильєва, О. К. Федорук, В. В. Рубан, Н. М. Корнієнко.
У 2003 році Інститутом отримані вагомі результати в дослідженні фундаментальних проблем етнокультури та професійної творчості українців, національних меншин України, народів зарубіжних країн. Значну частину загальноінститутського доробку забезпечили мистецтвознавчі підрозділи, які, згідно з планами науково-дослідних робіт, виконували такі теми:
Проблеми історії та теорії українського образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва та архітектури (відділ образотворчого мистецтва, керівник д-р. мист. В. М. Фоменко);
Українська музика вконтексті світової культури: історичні традиції
Loading...

 
 

Цікаве