WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Митрополит Роман Шептицький - Реферат

Митрополит Роман Шептицький - Реферат

Сходу. Митрополит Андрей немовби пересягнув віки золототканого й обважнілого візантійства і прийняв для себе по-патристичному простий етос "східнього" владики. Вражає простота його архиєрейських риз. Настає початок "ери вишиваних фелонів", яка триває ще й нині. Ту саму любов до першохристиянської простоти можемо добачити і в турботімитрополита про збереження дерев'яних церков. (Засновані Шептицьким "найвосточніші" греко-католицькі ченці - студити - отримують для богослужень саме дерев'яну церкву з Бойківщини).
Життя митрополита історики поділяють на різні періоди, - за Австрії, в російському полоні, роки подорожей (від Стокгольму до Бразилії), під Польщею, "перші совіти", "німці", "другі совіти", - але зовсім-таки різне екзистенціяльне забарвлення мають (назвімо їх за христологічною аналогією) період скритого зростання (1865-1901) і період архипастирського служіння (1901-1944).
Коротке єпископство у Станиславові (1899-1900) Андрей Шептицький почав з візитації гуцульських і буковинських парохій. Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діялектом ("До моїх любих гуцулів"): "Періш усего Ви, дєді і нені христєнцкі, сокотіт свої ґіти вид згіршення". Інша негадана для властей річ: відвідав арештантів у Станиславові, відкрив для них школу.
"... А. Шептицький від самого свого вступлення на єпископство почав призвичаювати нас до іншого тону, інших форм... Почати з того, що замість запліснілої псевдо-церковщини, якою промовляли його попередники, ... він пише листи чисто галицько-руською народною мовою, - річ досі нечувана у наших церковних достойників.
Він не промовляє так, як його попередники, звисока, авторитетно, напускним, ніби маєстатичним тоном, не ходить на ходільцях і не "возвіщає", а говорить попросту, як рівний до рівних, як чоловік до людей, радить, упоминає, іноді й полає, не лякаючись ужити енергійного слова, де річ того вимагає" (І. Франко, 1904).
Сили, які діяли в українському житті Галичини, коли на митрополичий престол вступив Андрей Шептицький (за спогадами Вол. Дорошенка):
1. Греко-Католицька Церква (найбільша з уніятських Церков); спершу - певна дивовижа для австрійської влади; асоціювалася в українському народі просто з собором Святого Юра (тут є паралель із Святою Софією Київською в уявленні наддніпрянців: і галичанам, і наддніпрянцям було, врешті-решт, однаково, хто "владичить" у їхньому храмі-символі); Юр - творіння попередніх митрополитів Шептицьких: побудований у середині XVIII cт., найкрасивіша будівля стилю рококо у Східній Европі.
60ті - 90ті роки XIX ст. - українська інтеліґенція Галичини поступово виростає із священичої колиски; священство, однак, продовжувало відогравати величезну ролю, будучи своєрідним замінником державних структур (роля, яка припадає йому в недержавних народів).
Попри всі вагомі проґресивні чинники, Греко-Католицька Церква впадає перед початком XX ст. в якусь заціпенілість (оту "запліснілість", про яку писав Франко); митрополит Сильвестр Сембратович втягає Церкву в політиканство; могутньою силою є в Церкві москвофіли.
Із спогадів матері: "Від найдавніших часів я чула, як про руське духовенство говорено з погордою, на що воно заслуговувало своїми хибами й бездонною темнотою, захланністю й обичаями. Обряду я не знала зовсім, я бачила тільки його представників у найнижчому відразливому суспільному шарі, що в тій верстві викликували згіршення, знеохочували і відштовхували простацтвом, а те, що не було темне й дике, від кільканадцяти літ виступало як ворог латинської Церкви і польської національности. ... все те сичало довкола мене, як гадюки, і підносило голови ... хотіло мені видерти дитину і втопити в безодні свого бруду".
2. Австрійська державна влада, яка асоціювалася в народі передусім із цісарем (особа якого крила в собі щось літургійно-священне: Його Апостольська Величність); нам тепер навіть важко собі уявити ту величезну повагу галичан до "тата"-цісаря (тут також бачимо паралель із ставленням наддніпрянців до царя); льояльні до Франца-Йосифа і "тверді" старорусини, і "м'які" народовці.
Ця повага почала давати тріщини лише після того як цісар не справдив надії галичан утвердитися супроти поляків (коротка відповідь галицько-українській делеґації в 1891 р.: Adieu, meine Herren!).
3. Поляки. Шептицький стає першим "владущим" і впливовим українцем, з яким справді треба серйозно рахуватися. Сподівання польських кіл власне на "валленродизм" молодого графа-поверненця швидко виявляються марними; Вол. Дорошенко згадує, що Шептицького ненавиділи не менше, ніж Михайла Грушевського (творця і проводаря "гайдамацького" руху в Галичині); особливо лютували т. зв. "вшехполяки", які "раді були б його злінчувати".
Шептицький і Грушевський були в Україні не єдиними поверненцями до українства - тоді ж діяли Тадей Рильський, Вол. Антонович, Вяч. Липинський, у Хорватії подібний приклад - архиєпископ Штросмаєр (пом. 1905 р.).
4. Українське громадянство, розбите перш за все на два ворожі табори: москвофіли - які, до речі, мали великий вплив при св. Юрі (по-москвофільськи настроєні ґенеральні вікарії о. Андрій Білецький та о. Олександр Бачинський відзначалися ще й непересічним довгожительством); народовці, радикали і соціялісти - насправді серед них було мало безбожників (як стверджує Вол. Дорошенко), їхній антиклерикалізм був по суті антимосквофільством: селяни-радикали вірно трималися своєї Церкви, хоч і висмівали свого "кацапствующого" пароха.
Зростання авторитету митрополита в українському суспільстві:
1. Тільки поволі вдалося Шептицькому перебороти нехіть і упередження українського громадянства до Св. Юра, це треба ствердити на противагу рожевим тонам багатьох сучасних біографів-"агіографів" митрополита ("Між ними [себто укр. громадянством і св. Юром] існувало взаємне зрозуміння, гармонія і співпраця", пише, напр., Степан Баран). Удалося перш за все завдяки особистим рисам Андрея Шептицького. І сам митрополит, і громадянство мусили пройти певну еволюцію. Спершу - і довго - в українській громаді існувало підозріння, недовіра і вичікування. Це видно хоча б на прикладі неприхильного ставлення галичан до надання заснованому митрополитом Церковному Музеєві назви Національного (національним може бути тільки музей НТШ, твердив Грушевський).
2. Деякі несподівані акції митрополита, в яких він виявив свою рішучу солідарність із українським суспільством: 1901 року закрив - на превелике здивування австрійського міністра освіти - гр.-кат. семінарію на знак підтримки сецесії українських студентів із Львівського університету. 1903: приєднався до бойкоту українськими депутатами галицького сейму.
3.
Loading...

 
 

Цікаве