WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → “Микола Лисенко у спогадах сучасників” у двох томах - Реферат

“Микола Лисенко у спогадах сучасників” у двох томах - Реферат


Реферат на тему:
"Микола Лисенко у спогадах сучасників" у двох томах
?
На полицях книгарень з'явився перший том двотомного зібрання Спогадів про М. В. Лисенка - видання, підготовленого в наш час, у державній Україні, здійсненого поза цензурними обмеженнями. Вітаємо давно очікувану культурну подію! Гарно ілюстрована, ошатно видана "Музичною Україною", книга вирізняється найретельнішим поданням наявного і виявленого матеріалу та високим науковим рівнем його опрацювання. До першого тому потрапили спомини шанованих сучасників Лисенка - М. Старицького, Олени Пчілки, О.Барвінського, С. Русової, О. Русова, Л. Кобилянського, А. Степовича, О.Сластіона, В. Пухальського, А. Діаніна, М. Тутковського, Л. Старицької-Черняхівської, В. О'Коннор-Вілінської. Важливими принципами упорядника видається публікування споминів мовою оригіналу, компонування матеріалу за хронологією написання, точніше, - за давністю контактів мемуариста з Лисенком, що поєднується з поданням окремих авторських "блоків" (спогадів, писаних автором у різний час - Олени Пчілки (1927-29 та 1930), Софії Русової (1918, 1928, 1939), Валерії О'Коннор-Вілінської (1923 і 1935).
Найдокладніші, широкі за обсягом спомини належать найближчому оточенню композитора - його побратимам, співробітникам і однодумцям у громадсько-мистецьких справах - М. Старицькому, О. Пчілці, Русовим. Вони зберегли для нащадків безліч дорогоцінних документальних свідчень про становлення особистості Лисенка, перебіг життя митця, відтворюють подих того часу, суспільні ситуації в різних ракурсах. Висока вартість самих текстів, свідчень сучасників, що подаються цілісно, без купюр, максимально підносить значення коментувань, яким надано тут виняткової ваги. Часом якийсь громадсько-мистецький факт оцінюється авторами по-різному, набуває інакшого резонансного звучання, часом зраджує пам'ять у датуваннях певної події, або тлумачення її виявляється надто суб'єктивним. Скрізь на допомогу читачеві приходить корегуючий коментатор.
Про наукову оснащеність видання свідчить уже передмова проф. Р. Пилипчука. Вона являє собою ґрунтовне наукове дослідження процесу становлення мемуарної лисенкіани в контексті розвитку лисенкознавства. По-суті, це - перша розвідка проблеми, що матиме вельми важливе значення для фахового музикознавства, театрознавства, культурології, усіх дослідників, зацікавлених у розумінні мистецьких процесів того часу. Треба віддати належне глибині аналітичної думки, інтуїції дослідника, відточеному стилю викладу висвітленої проблеми.
Перші спогади про Лисенка, написані його побратимом М. Старицьким, уже ціле століття слугують найавторитетнішим джерелом для біографічних та громадсько-мистецьких даних про Лисенка. Публікація за першодруком - писано їх 1903 року для "Киевской старины" російською мовою - попри певний дискомфорт читання перших сторінок, знайомих у перекладах українською, - раптом виявляє не лише глибші смислові зв'язки з тогочасними суспільно-історичними обставинами, але часом демонструє лексичну незамінність української фразеології для відтворення потрібних відтінків думки письменника, нюанси, які зникають у перекладі. Інакше, як фіксація узвичаєного способу спілкування, сприймаються російськомовні тексти спогадів В. Пухальського, О. Діанина та М. Тутковського. Решта споминів - з природного україномовного оточення композитора - родинного, товариського, громадянського - віддзеркалюють постать митця в різних обставинах суспільного, творчого, особистого життя, дають уявлення про його подвижництво і виняткову силу духу.
Окремо належить сказати про майже неосяжний обсяг різнобічної інформації, поданої проф. Р. Пилипчуком у щедрих коментарях до текстів (44 сторінки петитом!). Серед наявних культурологічних, музикознавчих праць це, мабуть, унікальний зразок компактно закладеної в них дослідницької праці, яка дає уявлення про складний відтинок нашого суспільного життя, долає огріхи пам'яті авторів щодо подій кількадесятилітньої давності. Ця інформація нині видається особливо актуальною для читача, оскільки тут сконденсовано здобутки багатопрофільних наукових знань.
З перших сторінок споминів Старицького, де йдеться про дитинство митця, у коментарях звертає на себе увагу цілий пласт топонімічних уточнень (№№ 4, 5, 7, 8, 16, 53). Часом вони являють собою докладні краєзнавчі розвідки про знищені меморіали - родові садиби колишньої козацької верхівки (дідизни Лисенків і Старицьких), затоплені Кременчуцьким водоймищем чи зруйновані; інколи коментарі застережуть читачів від безпорадних блукань по різних регіонах України, розплутавши клубок перейменувань географічних назв (коментарі №№ 1, 2 до спогадів О'Коннор-Вілінської).
Цінний фактологічний матеріал подано в коментарях, що характеризують персоналії, згадані в контексті Лисенкової діяльності. Висвітлення їхніх біографічних даних, профілю праці чи долі - родини Деконорів (№ 30, 75), Ліндфорсів та Русових (№ 59, 68), композитора М. Ясінського (№ 52), філолога Є. Судовщикова (№ 60), археолога М. Рігельмана (№ 77), історика-українофоба Я. Шульгіна (№ 77), антрепренера П. Медвєдєва (№ 91), із споминів О. Пчілки - композитора А. Контського (№ 5), фольклориста А. Цертелева (№ 4, с. 312), меценатки Є. Милорадович (№ 6), чиновника О. Андріашева (№ 17, 25), родини Алчевських (№№ 52-54), співачки М. Загорської (№ 106) та багато ін. дають читачеві конче потрібну суспільно-ситуаційну орієнтацію. Характеристики осіб, згаданих у деяких описах подій анонімно (через різні мотиви), інколи цілковито змінюють звучання контексту, коли під загальником "одна громадська діячка", чи поетеса виявиляється сім'я Алчевських (спомини О. Пчілки, № 53-54). Так само важливе уточнення викривленого вислову поета Полонського про Шевченка (О. Пчілка, коментар № 57) тощо. Спростовання неточної інформації в коментарях звичайно подається тактовно, з посиланням на авторитетні інші джерела.
Докладні характеристики містять коментарі до просвітницьких, мистецько-культурних організацій, зазначаючи час функціювання, склад осіб, що до них належали, або змагалися за їхню життєдіяльність. Серед них (до споминів Олени Пчілки) - "Громада" (№ 7, с. 310), Недільні школи (№ 13), "Боян" (№ 20), Літературно-артистичне товариство (№№ 1, 60, 61), Українське наукове товариство (№ 88), Український клуб (№ 84), Просвіта (№ 91), Троїцький народний дім (№ 94), Народна аудиторія (№ 92). У них не лише тяжкоздобуті уточнення координатів чи хронології, але часом й спростовання помилкових версій Старицького й О. Пчілки, зокрема про заснування Київського університету на базі Віленського (закритого царським урядом після польського повстання 1830-31 рр. ), справді - Волинського ліцею (з міста Кременця, тепер Тернопільської обл.), див. відповідно (№ 33, с. 302 і № 9, с. 313). На жаль, неспростована свого часу інформація зі згаданих спогадів уже фігурує в декількох сучасних працях.
Особливий інтерес викликають коментарі історичного характеру стосовно скасування кріпацтва (№ 29, 40, 43, 48), абопідготовки драконівських цензурних заходів, урядових циркулярів, Емського акту 1876, чи таємного циркулярного роз'яснення з жовтня 1881 (№№ 55, 77, 79, 82), розкритих з точки зору сприйняття Лисенкового оточення, де залучено нові джерела, зокрема Щоденник О. Кістяківського (К., 1994), а також побіжних уточнень щодо історичних подій (Кримська війна (№ 19), польське повстання (№ 42). Багатющим джерелом відомостей стануть коментарі для дослідників, які цікавляться першодруками, публікаціями етнографічних збірників Лисенка і тогочасних авторів, періодичних видань, згаданих у споминах. Усі матеріали ретельно паспортизовані в коментарях.
Унікально точним, може, й вичерпним, постає пласт інформації, яка стосується театральних колективів, творів, вистав, постановок як Лисенкових творів, так і тих, що потрапляють у сферу обговорення мемуаристів. Фахова ерудиція проф. Пилипчука тут поза конкуренцією, у цих коментарях він принагідно збагачує історію українського театрального виконавства щедрим внеском з лисенкіани (не виключаючи й концертних імпрез). Ілюструвати здобутки в цій ділянці інформації надто важко, оскільки з загального числа (342) коментарів чи не чверть припадає на відомості з театрознавства. Хоча на тлі такого обширу даних можна пошкодувати, що не всі відомі люди (з інших галузей), згадані в Спогадах, прокоментовані. Зокрема, достойними короткого коментаря видаються розбіжності в написанні прізвища двоюрідного діда Лисенка (у Старицького - М. П. Болюбаш, у О. Пчілки - Булюбаш), персоналії - дядько Лисенка, проф. мінералогії Н. Борисяк, полтавські просвітяни С. Стеблін-Каминський і О. Стронін, піаніст віртуоз М. Дмитрієв, етнограф А. Єдлічка, хормейстер Д. Агренєв-Славянський, музичні діячі київського відділу РМТ Р. Пфеніг та В. Кологривов, той же правник О. Кістяківський. Справді, не можна охопити неосяжного, але для зручності покажчик імен у кожному томі видання мав би бути окремим.
Нарешті, мені приємно привітати читачів, що отримають давно очікувану, винятково актуальну й цікаву книгу, укладену й опрацьовану зі справжньою самопосвятою проф. Р. Пилипчуком. Сподіваюсь, вона стане помітним явищем у сучасній культурології та музикознавстві.
Loading...

 
 

Цікаве