WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → “Космічний динамізм” Архипенка у творчих проектах українських митців (генеза, сенс та наслідки еволюції ідеї) - Реферат

“Космічний динамізм” Архипенка у творчих проектах українських митців (генеза, сенс та наслідки еволюції ідеї) - Реферат


Реферат на тему:
"Космічний динамізм" Архипенка у творчих проектах українських митців (генеза, сенс та наслідки еволюції ідеї)
Новації Архипенка за генезою, сенсом і значенням пов'язані і прирівнюються впливовості теорії відносності Ейнштейна в науці. Досвід обох винахідників, поєднаних загальним горизонтом часу доби (скульптор був на вісім років молодший за фізика), витримав іспит космічного часу і відкрив собою ХХІ ст. засвоєними світоглядними моделями кожної освіченої людини. Їхні ідеї радикально змінили фундаментальні наукові парадигми ХХ ст., вплинули на формування модерністських та постмодерністських концепцій світового мистецтва, не втрачаючи актуальності в умовах новітнього Просвітництва інформаційного суспільства. "Космічний динамізм" славетного скульптора, тотожний космології Ейнштейна, розумівся ширше техніцистського "універсального динамізму" італійських футуристів. На думку митця, "космічний динамізм" діє між планетами від народження Всесвіту і в клітинах усього живого, поки існує життя. Це закон, що відповідає за творче начало в людині і природі, за одвічне життя мистецтва у просторі-часі, але він вимагає від кожної особистості тренування волі, інтуїції, інтелекту (згідно з триєдиним Логосом платоніків). І тут допомагає філософія, адже "мудрість простягається у вічність та безкінечність, як природний вічний рух. Виходячи з цього закону, всі мистецькі шедеври простягаються у безкінечність; деякі наукові відкриття залишаються назавжди, а деякі філософські системи стають абсолютними вічними істинами". Досвід скульптора, що доводить цю тезу, став вічною істиною відразу в трьох номінаціях (мистецькій, філософській, науковій), виблискуючи в сучасних проектах візуального мистецтва та традиційних видах образотворення.
Але спочатку - трохи історії. Узагалі, для Архипенка революція в науці і мистецтві розумілася бігом часу, де стрілки годинника відраховують певні еволюційні етапи історії, зберігаючи актуальність традицій минулого в теперішньому. Цю тезу, знайому з філософії греків і східних культур, згадував і О. Лосєв, коли в 20-х аналізував авангардне мистецтво в контексті теорії відносності та давньої філософії Заходу й Сходу, говорячи про Кандинського, що його простір хоче стати часом.
У 1905 р. 26-літній Ейнштейн уже був автором теорії відносності, опублікованої як стаття "До електродинаміки тіл, що рухаються" (разом зі статями з квантової теорії світла вона з'явилася на шпальтах німецького журналу "Аннали фізики"). За висловом французького колеги Поля Ланжевена, теорію відносності розуміло лише 12 чоловік у світі. І дійсно, Нобелівську премію 1921 р. йому вручили за іншу - гравітаційну теорію, що й принесла вченому світову славу. Архипенко не просто цікавився працями фізика-бунтаря під час франко-німецького й американського періодів життя. Проблеми простору-часу бентежили його уяву змалку, хоча сам Ейнштейн вважав, що нормальна доросла людина (себе він таким не вважав) навряд чи буде розмірковувати над подібними проблемами, що вирішуються в дитинстві. Для скульптора-бунтаря це був принциповий акт підтвердження засобами мистецтва правоти гнаного фізика, проти якого в Європі 20-х років діяла "антиейнштейнівська ліга", його цькували нацисти, поки 1933 р. він не вирушив до Америки. Скульптор каже, що архипентуру він присвячує Едісонові та Ейнштейну, неодноразово посилаючись на останнього в Теоретичних нотатках.
Коли 1912 р. Архипенко поставив собі за мету втілити рух і простір у пластиці (вперше в композиції "Медрано", якою не був задоволений), він свідомо чи аперцептивно в протидію консервативному суспільству слідував саме загальній теорії відносності, де тіла викривляють навколишній простір, продавлюючи його власною масою, причому маленькі тіла зісковзують до масивніших по природно виникаючих кривих траєкторіях (опис теорії дивовижно адекватний, напр., "Каруселі П'єро" 1913 р., або рельєфу "Жінка навколішках" 1917 р.). Скульптор шукав аналогій і знаходив їх в історії мистецтва, літературі, філософії. І знову позиції фізика і скульптора збігались. Пластичний прийом конкейв і просторові цезури у творах Архипенка пов'язані безпосередньо з появою і широким застосуванням у науці одного з понять теорії відносності - "інтервалу", яке він, як син Порфирія Архипенка, винахідника з київського університету св. Володимира, не міг обминути увагою. Виявилося, що ідея і форма не абсолютні, не відділені одна від одної, але квантові, такі, що перетікають одна в одну в єдиній мультиверсній моделі Всесвіту. Більше того. Просторові інтервали, позитивні й негативні викривлення форм у скульптурах суголосні ейнштейнівській геометрії простору-часу, де дискретний простір перетікає поступово в негативну кривизну (на кшталт сідла, де сума кутів трикутника менша 1800), потім у позитивну кривизну (мов поверхня кульки, на якій сума кутів більша 1800) та пласку форму простору, як наш тривимірний світ, де, за Евклідом, сума кутів дорівнює 1800. Різні маси, ритми, колір, фактура дають різну кривизну різних світів і, відповідно, різні рівні свідомості, що постійно змінюються (це ілюструє "абстрактна реальність", за дефініцією Архипенка, таких творів, як "Фрагментарна постать", "Клеопатра"; обидві 1957). Мистецтво як форма свідомості, на думку скульптора, походить зі Всесвіту, а "ідеї Ейнштейна існують в абстрактній відносності космічних сил. Всі ідеї є у Всесвіті...", і "космічний динамізм", як внутрішня інтенція митця, дає шанс вийти за межі звичайного фізичного часу і простору.
Природа гравітації (між тим пояснюють ейнштейнівські теорії гравітації та відносності), що зв'язує всі тіла Всесвіту, виглядає як силова взаємодія мас у геометрії простору-часу в специфічних умовах викривленості світу (напр., позитивної чи негативної). Сенс цього для ньютонівської механіки залишається загадкою, тому раціоналізм ренесансного мистецтва терпить крах у пошуках Кандинського, Клее, Архипенка та ін. митців, що стежили за науковими новаціями і першими змінили ціннісну систему мислення. Праці Ейнштейна зафіксували у свідомості митців факт того, що простір і час є єдиним неподільним цілим, а не ізольованими, як їх уявляла класична ньютонівська фізика та евклідова математика, на яких будувалась ренесансно-антропологічна система образотворення. Авангард був початком формування сінергетичного мислення або філософсько-міфологічної свідомості. Так, у 1910-х рр. змінюється сприйняття хронотопу в мистецтві; макети і живопис Екстер, твори Розанової, Кручених, Малевича, Кандинського - це експериментування з гнучкістю часо-просторових координат, що викривляються в інших вимірах, стають дискретними, непомітними... Отже, форми так само можуть сприйматися в інших координатах дискретно, деформовано, але не менш істинно й адекватно власній структурі та змісту. Адже, якщо між числом 1 та 2 лежить нескінченність і між лінією 1 та 2 - нон фінітний простір, то форма так само може включати в себе нескінченність просторових цезур, що виводять свідомість на тонший рівень дії. Перші діри вбронзових, ще технічно зроблених в дусі ХІХ ст., творах (також і в Г. Мура ) - це не просто простір у формі, це є ціла філософія (згадаймо східну тезу: форма - це є порожнеча і навпаки; або "повнота порожнечі" сутри "Праджня параміта"). Розуміти її можливо зсередини форми (на взірець ідеї Ґете, котру визначив естетичним поняттям "внутрішньої форми" - inward form - Гегель), і як того вимагає східна філософія, або теорія відносності (щоб зрозуміти подвійну природу часток світу - цих "мікро-кентаврів" (А. Ейнштейн), - треба рухатися з такою ж швидкістю і у відповідному місці хвильового сплеску: нагорі чи внизу синусоїди). Цікаво, що світ визнав ідеї Ейнштейна з геометрії простору-часу "елегантними ідеями" - саме так сьогодні говорить про них професор МДУ доктор фіз.-мат. наук К. Постнов. Так само сприймав пошуки Архипенка й Г. Аполлінер, вважаючи його пластику "елегантною". Тут є й містична спорідненість: мало відомо, що настільною книгою Ейнштейна була "Таємна Доктрина", яку вивчав і Кандинський (за Салліваном М.) та інші авангардисти, що, врешті, зупинилися на викладі нової моделі Всесвіту П. Успенським в його лекціях і працях, де автор згадує серед учнів (не називаючи імен) українську групу митців, що спочатку цікавилася
Loading...

 
 

Цікаве