WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Redivivus Phoenix очима Якова Суші - Реферат

Redivivus Phoenix очима Якова Суші - Реферат

легенді, історичну достовірність якої він доводить, не згадується про ангела - небесного помічника маляра, бо сам св. Лука, як митець, був осяяний Богом. Таким чином, Суша, з одного боку, спирається на містичну силу образу, яку надихнув своєю майстерністю св. Лука - художник, з другого - в його світосприйманні є відчуття, що в іконі іманентно присутній трансцендентний струм.
Автор "Phoenix redivivus..." із прискіпливістю зупиняється на іконографії образу. Він дбає про літературність мови, її художню виразність, щоб не знизити пафос, з яким він описує реліквію. Суша звертає увагу i наїї композицію, на те, якого ефекту домігся художник завдяки їй; відзначає те, як по-материнськи Марія дивиться в очі синові "per rectam lineam", завдяки чому відбувається невимовний діалог; a далі схвильовано додає: "y jakoby? n? ?yw? patrza?, nie tylko Boskie Syna swego oko, Boskie Syna swego serce; ale te? ka?dego n? si?, patrz?cego, go?embiczemi oczyma swemi zrania". Ми вважаємо доцільним ці рядки процитувати до кінця, бо в них Суша торкнувся однієї з характерних i найбільш вражаючих рис образу Холмської Богоматері - виразу її очей: "?e te? wyra?enia Zbawicielowe, do wyka?enia nays?odzey Matki swojey zda si? ?ywo mowi?." І далі: "Vulner?sti cor meum. Soror mea Sponsa, vulner?sty cor meum, in uno oculorum, tuorun, in uno crine colli tui. Zrani?a? serce moje, Siostro moja Oblubienico, zrani?a? serce moje, jedynym okiem twoim, y jednym w?osem szyjey twojey".
Після цих проникливих слів виникає природне запитання, в якому стані на той час перебувала ікона, чому Суша пише - "jedynym okiem twoim..." Чи тo є метафора, а ікона виглядала так, як на гравюрі О. Тарасевича, чи вже тоді обличчя Марії мало втрати, i на ньому лишилося тільки одне око. Очі Суша назвав образно "golembiczyni". Дійсно, очі Богородиці (точніше око) мають винятково делікатну форму й особливий вираз, який y багатьох, хто зараз бачив ікону, викликає асоціації з іконою Володимирської Богоматері.
Коли єпископ писав свої рядки, ніхто ще не знав про таку науку, як психологія мистецтва. Проте він зупиняється на такій специфічній особливості віруючої людини, як залежність її візуального сприйняття від стану душі: "Y to te? natym ?wi?tym ro?ni postrzegli Obrazie, ?e czasem strasznym y smutnym; czasem mi?ym y weso?ym; czasem ro?nie odmiennym pokazuie si?".
Авторові вдається поєднати великий пієтет перед пам'яткою, з об'єктивним прискіпливим описом стану її збереженості. Він зазначає чорноту, що, одначе, не заважає йому визначити вік образу i навіть відзначити, що ця патина часу прикрашає його, надає йому особливої принадливості: "Wszystko czarniawa ale w swej czarnosci ozdobna, zgola nigra sed formosa". Але на відміну від свого сучасника - старообрядця-росіянина протопопа Аввакума, який вважав темноту ("смуглость") ликів святих ознакою їхньої особливої благосності - Суша тверезо пояснює її причини. По-перше, він стверджує, що стан ікони - наслідок її драматичної історії: після знищення м. Холм татарами ікона знаходилася близько сотні років (?!) y руїнах церкви серед вапна, яке частково "з'їло" малярство. По-друге, єпископ з гіркотою додає, що для цього є ще одна причина, яку він делікатно називає "простотою" людей i в минулому, i його сучасників: y церкві ікона знаходилася за ґратами (як у "в'язниці" - "rzek? by? ?e w ciemnicy"), до яких миряни ліпили свічки, через що вона страждала від кіптяви.
Інтелігентна уважність Суші до пам'ятки суттєво відрізняє його від інших сучасників, освічених богословів XVII ст. Для того, щоб це відчути, доречно порівняти його сприйняття ікони з аналогічним прагненням популяризації чудотворної ікони Єлецької Богоматері згаданого вже Іоаникія Галятовського. Останній чернігівському образу присвятив також один зi своїх творів. У ньому Галятовський спочатку знайомить читача з легендою, яку "повєдали" стрілець Олексій Федорович i московський ієромонах Олександр Данилович, y яких було придбано ікону - копію стародавньої, яка під час монголо-татарської навали була вивезена i загинула. Саму ікону, яку він має прославляти, Галятовський описує відсторонено, без будь-яких емоцій i фактично з його опису дізнаємося не про конкретний твір, a тільки-но про його іконографію. Галятовський оповідає про чудотворність образу так, начебто його він i не хвилював: "Намальовано дерево єловоє, альбо єлину з галузями зеленими, меж тими галузями зеленими високо сидячея єст намальована родителька Божая, на своих колінах дитятко Христа сидячого, под пахи лєвою рукою держачая, a ХС в лєвой руцє держит хартію звитую". I цими словами все вичерпано. Водночас він докладно розповідає пpo Успенський (Єлецький) собор Чернігова, в якому знаходиться чудотворна ікона, пpo його історію, руйнацію i репарування, навіть пpo залишки фресок на стінах, вказує де саме вони збереглися.
До речі, емоційнішиим є Павло Алепський, син антіохійського патріарха Макарія, який 1654 p. мандрував до Москви i нотував пo дорозі у своєму щоденнику враження від України. Він - людина Нового часу (попри те, що був вихований y середовищі православного духівництва) не помічав ікон із середньовічною стилістикою. Для нього критерієм краси було життєподобіє ікон, які, за його визначенням, нагадували польські й італійські малярські твори.
Суша, як ми вже зазначили, цінував художню майстерність, і серед тогочасних гуманітаріїв Речі Посполитої він не був поодиноким. Серед його сучасників варто згадати польського поета Мацея Казімежа Сарбевського (1595-1640), твори якого проливають світло на тогочасне розуміння вартості мистецької творчості, самого процесу творення. Сарбевський порівняв, здавалося б, незрівнянну ні з чим акцію створення світу Богом з роботою художника над картиною. Уже саме зіставлення протилежних за визначенням дій i події допомагає відчути ставлення до митця, пошану до його праці. Це дуже суттєво, бо пересічна людина того часу вважала маляра принагідно ремісником та й тільки. Натомість Сарбевському Бог нагадує маляра, який починає з відтворення краєвиду: "Він простягнув повітря, підвісив вогонь, обмежив береги моря, затвердив землю, розіслав поля, підніс гори, заглибив долини, розмістив ліси, відкрив джерела, вилив ріки, зверху розгорнув небо. Це перша частина картини - перспектива. Потім Він взявся за колір - розмалював фарбами найпрекраснішого кольору житло людей, листя, галузки, плоди рослин, коріння, ягоди... Згодом

 
 

Цікаве

Загрузка...