WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Діяльність київських мистецтвознавців 1917-1920 рр. у справі збереження художніх колекцій та збірок старовини (за архівними документами та літературни - Реферат

Діяльність київських мистецтвознавців 1917-1920 рр. у справі збереження художніх колекцій та збірок старовини (за архівними документами та літературни - Реферат

Кричевського, П. Я. Дорошенко, Г. І. Нарбута, в яких були високохудожні твори українського ужиткового мистецтва, живопису, гравюри.
Перед Першою світовою війною до Києва були перевезені деякі садибніколекції, зокрема збірки польської старовини і західноєвропейського мистецтва графів Радзімінських, графів Ржевуських, графа Собанського та ін.
1915 року під час наступу німецьких військ на Київ було евакуйовано найкращі експонати Міського музею і приватного музею Ханенків до Москви, колекцію Київського університету св. Володимира і Центрального архіву до Саратова, Церковно-археологічний музей до Казані, які повернулися в Україну в 1920-ті рр. Збірку О. Гансена в 1915 році було перевезено до Сум, де в 1919 році частина цієї колекції загинула. У Києві залишились переважно пізніші придбання О. Гансена.
Таким чином, у 1917 р. в Києві було зібрано велику кількість творів мистецтва, яким судилося сформувати художні музейні збірки міста в 20-ті роки ХХ ст. У такому ж складі вони перебувають і нині, за винятком великої кількості творів мистецтва, що загинули чи були вивезені німцями під час Великої Вітчизняної війни, і тих, що розпродав радянський уряд в 1920-1930-х роках.
Упродовж 1917-1920 рр. під час громадянської війни в Україні грабіжництво і нищення панських маєтків, колекцій, художньо-історичних пам'яток досягло свого апогею. В Україні науковою, творчою інтелігенцією створюються пам'яткоохоронні товариства, зокрема, наприкінці 1917 року в Києві при українському Міністерстві освіти було утворено відділ охорони пам'яток старовини й мистецтва, який узяв під свою опіку й музеї. Відділ очолив Микола Біляшівський. Восени 1918 року (вже за гетьманської влади) цей відділ увійшов до складу Головного управління справами мистецтв і національної культури, де головою став П. Дорошенко, власник відомої колекції української старовини (його колекція в 1919 р. частково загинула). У цей же час виходять перші декрети радянської влади щодо охорони пам'яток мистецтва і старовини в Україні, а саме: "Про повернення українському народові його історичних пам'ятників" (1917, п. 5, ст. 76), "Про пам'ятники республіки" (1918, п. 31,ст. 416), "О регистрации, приеме на учет и охране памятников искусства и старины, находящихся во владении частных лиц, товариществ и организаций"(1918, п. 73, ст. 794), "Про історичні та художні цінності" (3.ІV.1919) та ін.
У січні 1918 р. Київ від жорстокого бомбардування зазнав значних жертв. Загинуло багато цінних художніх колекцій і збірок старовини. Повністю були знищені колекції В. Г. Кричевського, М. С. Грушевського, частково - збірки І.М. Терещенка, майже повністю загинули експонати Військово-історичного музею та багатьох інших. Докладно про події 1918 року в Києві та про колекції В. Кричевського і М. Грушевського, їх тип і склад розповідає Ф. Ернст у статті "Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 году". Гинули і розкрадалися великі садибні колекції по Україні, далеко не всі збірки вдавалося врятувати чи перевезти до Києва. Так, про визначну колекцію В. П. Кочубея, що мала у своєму складі твори українського, російського, західноєвропейського мистецтва і старовини, Федір Ернст писав: "Ще значно гіршою була доля іншої збірки - куди входило теж чимало творів Шевченкових, що разом з Терещенківськими частково експонувалися на київській виставці 1911 року з усією колекцією В. П. Кочубея, яка поділася невідомо куди. Маєтки В. П. Кочубея, що були цілими музеями - Згурівка Прилуцької округи та Ярославець Глухівської округи - були сплюндровані під час горожанської війни".
У 1919 році комісаріат з головного керування мистецтв був ліквідований і замість нього організований Всеукраїнський комітет охорони пам'ятників мистецтва і старовини (ВУКОПИС). До першого його складу входили видатні вчені: проф. Ф. Шмідт, мистецтвознавці С. Таранушенко, Ф. Ернст, С. Гіляров, Г. Лукомський, музейні працівники - М. Біляшівський, М. Макаренко, В.Модзалевський та інші. ВУКОПИСу на місцях підлягали ГУБКОПИСи. При ВУКОПИСу була організована т. зв. ЧОК - надзвичайна комісія з охорони старовини і мистецтва, що займалася систематичним оглядом усіх будинків, де могли знаходитися твори мистецтва і старовини, яким загрожувала небезпека. Комісія перевозила твори мистецтва в Музейний фонд, робила їх облік та опис. Якщо власник колекції був у місті, то колекцію описували і видавали охоронний лист. Як свідчать архівні документи, багато власників збірок (різних за якістю) зверталися за охоронними листами. Тоді ж, у червні 1919 року, було засновано Державний музейний фонд, куди звозились врятовані речі старовини й мистецтва. Очолив музейний фонд М. О. Макаренко. Ф. Ернст у своєму щоденнику записав: "На поч. липня налагоджена робота муз. фонду - голова Макаренко, пом. Красицький, під ним - А. Грабар, Моргілевський, Родзянко. Робота іде добре".
Так, у 1919 р. до Музейного фонду Києва надійшли збірки князів Репніних (Яготин), Браницьких (Біла Церква), Ярошинського, графів Ржевуських. Наприклад, останні мали в Києві дві збірки - обидві вивезені під час війни й революції з родинних маєтків. Перша з них, що належала графові Адамові Ржевуському, була в його помешкані на вул. К. Лібкнехта (Левашівський) № 16, друга, братові Леону Ржевуському - на тій самій вулиці, в будинку № 36. Перша, після виїзду власника 1919 року, опинилась спочатку в руках афериста Болотіна. До музею майже нічого з цієї збірки не надійшло. Друга, разом з усім будинком, опинилась в 1919 році в руках кінної частини. Картини, гравюри й частину порцеляни з цієї збірки кінна частина видала представникам музею.
Особливо велику роботу проробив ВУКОПИС за короткий час січень-серпень 1919 р., до захоплення Києва, а згодом і всієї України денікінськими військами. За цей час була проведена колосальна робота: врятовано від загибелі та взято на облік та охорону приватні, державні й громадські колекції та окремі предмети мистецтва, що в цей час грабувалися, вивозилися, конфісковувалися. 1921 року Федір Ернст писав про події 1919-1920 рр. у Києві: "В січні-лютому 1919 р. тому, що війська були розквартировані по приватних квартирах і особливо по всіх палацах і особняках, власники яких утекли, загинуло дуже багато художніх цінностей. Старовинні меблі йшли на паливо, картини рубались на шматки та прострілювались, рідка порцеляна, шкло, цінний посуд розбивались й т. ін. Відділ охорони старовини напружував усі сили, щоб урятувати, що можна, й перевезти до музею, але це вдавалось не завжди". І далі: "В цілому за минулі роки, не дивлячись на страшні обставини - як 16 змін влади в Києві, повну байдужість мас і адміністрації всіх влад без винятку, зажерливість голодних солдатів, грабіжницькі й спекулянські інстинкти населення, повну відсутність коштів - зроблено все-ж таки багато. Музейні діячі працювали як
Loading...

 
 

Цікаве