WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Україніка у франкомовному світі - Реферат

Україніка у франкомовному світі - Реферат

традиційним для французьких енциклопедій, де все, що відбувалося на теренах російської імперії, подавалося як російське.
На цьому тлі вихід у світ франкомовної Антології української літератури ХІ-ХХ ст., який відбувся 2004 р., безумовно є значною культурною подією. Видання було підготовлене Науковим товариством ім. Шевченка в Європі під керівництвом його голови А. Жуковського, за сприяння Українського міжнародного комітету з питань науки і культури при НАН України та здійснене видавництвом ім. Олени Теліги. До книги увійшли як твори українських класиків, так і література сучасних авторів. Однак невеликий наклад цього видання навряд чи зробить його доступним для широкого загалу читачів. До речі, презентація книги за участю українських письменників, перекладачів і видавців відбулася у Французькому культурному центрі у Києві 10 листопада 2004 р. А от про аналогічну презентацію у Парижі чи у будь-якій іншій франкомовній столиці зарубіжні та українські ЗМІ не повідомляли.
Важливою складовою присутності України у Франції та інших франкомовних країнах є викладання української мови. Звісно, за часів Радянського Союзу йому практично не надавали значення, хоч у 70-80-і роки минулого століття були спроби залучення українських лекторів до викладання нашої мови на славістичних відділеннях університетів Парижа та Бордо. Проте вона не мала тоді статусу першої іноземної мови, вивчалася як друга або навіть третя слов'янська, що пояснювалося невеликим інтересом до її вивчення. Сьогодні українська мова вивчається як перша іноземна в Національному інституті Східних мов і культур (ІНАЛЬКО), де існує кафедра української мови, та як друга іноземна - в університеті Париж-4 "Сорбона", на факультеті славістики (у французів він називається "Навчально-науковий підрозділ славістики").
У роки незалежності інтерес франкомовних спільнот до української мови і культури зріс, що зумовило появу низки навчальних видань, серед яких треба згадати, насамперед, книгу В. Коптілова "Розмовляймо українською (Parlons ukrainien)", нарис історії української культури" Civilisation ukrainienne " за ред. Р. Помірка, а також підручники з франко-українського перекладу, до яких причетний автор. Відрадним є те, що серед тих, хто вивчає українську мову, скажімо, в ІНАЛЬКО, значно більше франкомовних студентів, аніж представників української діаспори.
Однак не варто переоцінювати ситуацію з вивченням української мови, яка, на мою думку, не відповідає статусу України як незалежної держави. Достатньо зауважити, що серед франкомовних дипломатів, які працюють в Україні, практично немає людей, що володіють українською мовою. Проте є багато таких, хто добре володіє російською. Одна з причин такого стану полягає у відсутності українських культурних центрів, а відтак і курсів викладання мови при них для широкого загалу.
Не можна не згадати тут, як взірець, роботу французького культурного центру в Україні та філій неурядової організації Альянс Франсез у найбільших її містах, які всіляко сприяють вивченню та поширенню французької мови і культури серед українців, організовуючи мовні курси та проводячи масштабні культурні заходи. Чільною складовою цієї праці є фінансова підтримка українських перекладів французької художньої та наукової літератури, яку надає Посольство Франції в Україні за Програмою "Сковорода".
Немає сумніву у тому, що із зміцненням фінансових можливостей України французький досвід треба неодмінно використати. Але не все впирається у фінанси. Вже зараз культурні служби українських посольств за рубежем могли б вести активнішу роз'яснювальну роботу, спрямовану на подолання існуючих стереотипів. Один з таких усталених стандартів полягає у незначущості української мови та культури, які дехто розглядає як субстрат російської. Чи не з ним пов'язані твердження про регіонально-діалектний характер української мови, її другорядність щодо російської тощо? Деякі франкомовні енциклопедії ігнорують той факт, що, згідно з Конституцією України, державною мовою є українська, а у статті про Україну подають відомості про дві офіційні мови - українську та російську. Кому ,як не нашим дипломатичним службам, реагувати на подібні факти, спираючись на українські громади за рубежем і не тільки на них.
Серед франкомовних еліт поступово пробиває собі дорогу процес усвідомлення особливостей України як національної держави і окремішності української мови. Ось як пише про українську мову француз Мішель Малерб, автор енциклопедії "Мови людства (Les langages de l'Humanite)": "Спорідненість російської та української мов не є настільки близькою, як це можна було собі уявити. Звичайно, йдеться про дві слов'янські мови, які мають багато спільних коренів, але цього не достатньо, щоб забезпечити взаємозрозумілість. Українська мова з погляду словника є ближчою до білоруської та польської. Кількість носіїв української може бути оцінена приблизно у 53 млн. людей, включаючи тих, хто живе за межами України " (с. 1620).
Брак інформації про Україну породив міф про етнічну єдність та однакову ментальність українців і росіян. Він всіляко підтримувався російськими ЗМІ, передусім в їхній діяльності на закордон, що сприяло його поширенню і у франкомовному світі. Раніше, коли в розмові з представниками інтелектуальної еліти тієї ж Франції поставало питання про ментальні відмінності українців і росіян, це викликало подив, бо нас не вирізняли як окрему національну спільноту. Тепер ситуація почала змінюватися.
Помаранчева революція довела, що українці є самодостатньою європейською нацією - нацією особистостей, яким не притаманний патерналізм, які хочуть самі відповідати за свою долю, шанують права і свободи людини, перш за все, право обирати собі владу. Процес світового визнання не держави Україна, яку вже визнано, а політичної нації українців як повноцінної європейської спільноти, є незворотним. Однак його успішне завершення залежатиме, насамперед, від самих українців.
Loading...

 
 

Цікаве