WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Школи мислення й пам’яті в Україні - Реферат

Школи мислення й пам’яті в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Школи мислення й пам'яті в Україні
Основні форми і способи навчання язичників багатьох народів стародавнього світу до нас дійшли в тій чи іншій інтерпретації. В усякому разі ми всі добре знаємо, що Сократ учив своїх учнів бесідуючи з ними. Це чітко зафіксовано в діалогізованих трактатах одного з його учнів - Платона. Платон, окрім того, ще й гостро дискутував зі своїми ліцеїстами, зокрема з Арістотелем. Арістотель ґрунтовно знайомив свого учня Олександра Македонського зі змістом своїх дуже розлогих (як на той час) наукових роздумів, пошуків і праць. Тобто, вже в епоху античності вироблено надзвичайно ефективну схему навчання: пошук істини в процесі бесіди, дискусії та глибокого й багатопланового мислення.
На тому стояли й такі великі мислителі, як цар Соломон, Ісус (син царя Сіраха), Ісус Христос та інші. Хоча у вченні останнього з'являються й помітні елементи віри та беззаперечної довіри учнів до свого вчителя.
Щось подібне зустрічаємо і у "Велесовій книзі", у "Волховниках", у так званих "Берестяних грамотах" та інших (говорячи словами академіка Рибакова) "залишках слов'янського язичництва", де радили не тільки запам'ятовувати дати (фактично їх там і немає), не вчити напам'ять велетенські тексти (таких у слов'янському язичництві також не було), а осмислювати, як " нава проходить крізь яву в праву"; чому не слід зраджувати звичаям і вірі предків; за що необхідно їх шанувати; як треба оберігати рідну землю; для чого і як треба дружити з іншими племенами і т. ін. Тобто вже тоді у свідомості наших предків почав закладатися чи не найважливіший спосіб освоєння світу - мислення і повчання, пізнання себе, народу, рідного краю шляхом глибокого й наскрізь патріотичного розмислу.
По-іншому стали фіксувати й передавати поколінням життєвий досвід русів літописці Київської Русі (Х-ХІІІ ст.), по-іншому стали й навчати нові покоління українців ХІV ХVІ ст. Усе, зафіксоване в пам'ятках цих століть, почало засвоюватися в готовому вигляді - майже без роздумів і сумнівів - напам'ять.
Схоластичні школи й типи навчання Середньовіччя принципово змінюють сам характер навчання:
по-перше, обравши за основний навчальний матеріал систему так званих "абсолютних і незаперечних біблійно-релігійних істин" та беззаперечних канонів, тодішні школи втратили саму потребу і вчителів, і учнів мислити взагалі - всім усе слід було лише запам'ятовувати;
по-друге, оскільки зміст знань учителів про реальне життя складався переважно з матеріалів, котрі або беззаперечно утверджували діяння владик і категорично заперечували та засуджували вчинки й слова їхніх опонентів, учням не було ні потреби, ні можливості аналітично мислити. Якщо до всього цього додати ще й вироблену на той час формулу: "Не мудрствуй - від лукавого", то стане зрозумілим, чому до ХVІІ ст. і учні більшості шкіл, і студенти переважної більшості вищих закладів вивчали напам'ять не тільки уривки, а й глави об'ємних творів, а то й цілі книги.
Так, упродовж кількох століть в Україні, як і в усій Європі, утворилася освіта запам'ятовування (пам'яті) - вміння довго й добре пам'ятати навіть те, чого так і не усвідомив, що ніколи й ні за яких умов не використаєш.
Лише у ХVІІ-ХVІІІ ст., коли, за словами Г.Сковороди, "з диспут студенту" стала знову "боліти голова" [1], тобто знову замість механічного запам'ятовування у процесі навчання з'явився значний елемент мислення, і наука, і освіта досягли неабияких перемог та здобутків.
Основне ж протистояння між освітою пам'яті та освітою мислення в Україні припало на середину ХІХ ст. М.Пирогов, К.Ушинський, М.Максимович, Т.Шевченко, П.Куліш та ряд інших видатних учителів нації і народу стали не тільки розрізняти "навчителів" і "наставників", освіту пам'яті і освіту мислення, а й нещадно критикувати навчання тому, чого діти не розуміють, що вивчають іноземною мовою. А найголовніше і найстрашніше - дітям ніхто не давав можливості мислити. Систему тупого запам'ятовування незрозумілого особливо відверто й талановито висміювали: І.Я.Франко ("Грицева шкільна наука", "Schonschreiben", "Учитель" і т. ін.), Б.Грінченко та ряд інших митців і педагогів кінця ХІХ - початку ХХ ст. Досить часто в літературі об'єктом висміювання ставали не організатори та функціонери всієї тодішньої системи освіти, а вчителі, які не тільки не вчили учнів думати, а й самі не вміли того робити ("Вова" С.Васильченка, "Педагогічна поема" А. Макаренка та інші). Цей ряд можна продовжувати аж до "Бригантини" О.Гончара (2-а половина ХХ ст.). Довго можна порівнювати й різні типи шкіл та різні системи освіти, можна розкривати й особливості етнопедагогіки тієї чи іншої нації, в тому числі й української, але освіта пам'яті й освіта мислення присутні скрізь і завжди.
Щоб розібратися в сутності й особливостях цих двох основних форм навчання в Україні сьогодні, слід спочатку пізнати саму схему пізнання і навчання. А зробити це можна не з позицій багатослівних (або й просто "забалаканих") теорій пізнання, не з позицій ідеалістичного чи матеріалістичного світогляду, не з тлумачень свідомості людини як інтелекту, розуму чи пізнання і т. ін.
Спочатку пропонуємо таку найпростішу і найдоступнішу схему:
по-перше, якими були, є і можуть бути мотиви, причини, умови та цілі навчання;
по-друге, наскільки мотиви, причини, умови й цілі соціально, етнічно, національно й духовно забарвлені чи заангажовані;
по-третє, що складає сам остов процесу пізнання та усвідомлення, тобто, які його складові:
сприймання - контрольований чи неконтрольований волею вияв органами чуттів і допуск до апарату мислення будь-якої інформації про усвідомлюване;
осмислення - контрольоване чи неконтрольоване волею пізнання в кожному предметі, в кожному явищі, процесі і навіть у кожній людині (як мінімум) змісту, форми, ознак, функцій і сутності усвідомлюваного;
оцінювання - контрольоване чи неконтрольоване волею визначення справжньої цінності чи небезпечності усвідомлюваного;
відображення - контрольоване чи неконтрольоване волею відтворення всього того, що, чому і як сприймалося; що, чому і як осмислювалося; що, чому і як оцінювалося у найрізноманітнішій формі, будь-яким засобом, прийомом і способом;
по-четверте, яким може, є і яким видається фактично пізнаване.
Так виглядає, на нашу думку, загальна схема пізнання і самопізнання людини взагалі. Вона може видаватися дещо спрощеною, якщо не думати. Але при найменшому заглибленні в кожну з її складових, виникає цілий ряд питань: і про те, якою виглядає ця досить непроста схема в тій чи іншій системі освіти; перш за все, у системах: освіти-пам'яті та освіти-мислення; і про те, як упродовж досить короткого уроку чи заняття у ВНЗ застосувати ці схеми.
Перша, найскладніша і, в той же час, найефективніша, - система освіти мислення. Перші чотири схеми - це чотири етапи усвідомлення. Графічно це має виглядати приблизно так: (див. PDF схеми 1 - 6)
Тобто, на першому етапі вчителеві (іособливо викладачеві) необхідно зробити все для того, щоб учень чи студент сприйняв і форму, і зміст, і ознаки, і функції, і навіть сутність пізнавальних предметів, явищ і процесів, а при сприйманні людини об'єкт навчання мусить сприйняти цей ряд її характеристичних ознак (від природно-генетичної до педагогічно-виховної). Бідне, а тим більше однобоке представлення пізнаваного суб'єктом навчання, неодмінно приведе і до такого сприймання його об'єктом навчання.
На другому етапі і форма, і зміст, і ознаки, і функції та сутність пізнаваного осмислюються не лише якомога глибоко і всебічно, а й з максимальним наближенням до самостійного мислення об'єкта навчання.
На третьому етапі всі параметри пізнаваного оцінюються і суб'єктом навчання, і об'єктом навчання також разом, але саме в обов'язок суб'єкта тут входить ще активніше, ніж на попередньому етапі, навчати самостійному оцінюванню пізнаваного. Саме на цьому етапі можна навчати учнів (особливо студентів) першим простим судженням та доказовим складним твердженням.
На четвертому етапі не слід вимагати від об'єктів навчання красномовства - вони мають точно передати сприйняте, осмислене й оцінене ними.
П'яту схему слід розглядати як зображення школи-пам'яті. Вона така ж примітивна, як і сам процес вивчення напам'ять.
А все це - заклик до роздумів чи дискусій.
Література:
1. Сковорода Г. Твори: У 2 т. - К.: АТ "Обереги", 1994. - Т. 2: Трактати. Діалоги. Притчі. Переклади. Листи. - 480 с.
2. Пирогов Н. Образование и воспитание / Избранные педагогические сочинения. - М.: Педагогика, 1985. - 496 с.
Loading...

 
 

Цікаве