WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Чи можна визначити мову носіїв трипільської культури? - Реферат

Чи можна визначити мову носіїв трипільської культури? - Реферат


Реферат на тему:
Чи можна визначити мову носіїв трипільської культури?
Світлій пам'яті Сергія Анатолійовича Старостина
Правдиве розуміння стародавньої історії народів Європи неможливе без вивчення давньої історії європейських мов. Проте складається враження, що такі дослідження мало кого цікавлять. Надто виразним прикладом є стан цих досліджень в Україні. Навіть за всієї толерантності немає підстав вважати, що українську лексику та її історію досліджують. Про це незаперечно свідчить запізніле й надто тривале видання "Етимологічного словника української мови", перший том якого побачив світ 1982 р., а четвертий, з передбачених сімох, - лише 2003 р. (чотири томи за двадцять один рік, дванадцять із яких - роки незалежності !).
Та засаднича проблема цієї ділянки мовознавства (себто лексикології) полягає не так у ставленні офіціозу до зазначених досліджень, як у поглядах укладачів етимологічних словників, які джерелами української лексики вважають мови "культурніших" греків, латинян і германців. Тобто ці фахівці думають, що мова з'явилася спочатку в греків, а ще раніше в - шумерів, а вже потім - в інших народів, які неможливо навіть ставити поряд з греками через брак повідомлень про їхнє існування. Але, вибачте, це не є наука.
Конче потрібно усвідомити, що сучасна лексика до Європи прийшла зі Сходу. Та й було це зовсім не тоді, коли греки вивчилися писати, а набагато раніше, коли людина ще полювала на дичину. Треба зрозуміти, що в ту добу жоден з мешканців Європи не мав ще лексики ані скотарської, ані, тим паче, рільничої.
Слід також добре зрозуміти, що терміни скотарства й рільництва могли виникнути тільки там (а таких місць, правдоподібно, було таки небагато), де навчилися приручати худобу й сіяти хліб. Але ж такі місця в Центральній і Західній Європі до нашого часу невідомі. Тому потрібно називати речі своїми іменами й визнати: культурна лексика до Європи потрапила зі Сходу, з теренів рільничих культур Північних Балканів і Південного Заходу України. Таку думку висловив ще В.М.Даниленко в книзі "Енеоліт України" [1]. Стосовно ж неолітичних культур Східної Греції (безкерамічний неоліт Тесалії), ще жоден дослідник не довів, що їхні носії розмовляли індоєвропейськими мовами.
Провідною наукою, результати якої визначають "формування" історії, є, за сучасною парадигмою, археологія. Тому нині давню історію пишуть, головно, археологи. Через монополію на викопні матеріали вони вільно інтерпретують їх згідно зі своїми уявленнями. А уявлення ті, на диво, різноманітні. Та нині мало хто розуміє, що Слово - історичний документ, здатний донести до нас факти життя первісної людини, а також цікаву інформацію з пізніших історичних часів.
Проте власне археологія є німа, позаяк наданий зазвичай археологічний матеріал переважно не містить відомостей про етнос, а отже, й про мову тих, хто полишив після себе певну археологічну пам'ятку.
Тому саме на мовознавство цілком об'єктивно переходить головний логічний наголос і тягар пошуку в сучасних і майбутніх дослідженнях стародавньої історії.
Назагал, археологи не надто прагнуть визначати мови носіїв знайдених ними культур, бо усвідомлюють, що займатися питаннями визначення етнолінгвістичної приналежності розкопаних пам'яток - невдячна справа. Тому цими проблемами мало хто переймається і серед археологів, і серед філологів. Зрозуміло, що без мовознавців не може бути жодного помітного поступу в сучасній історичній науці, тому, на нашу думку, історія Європи тупцює на місці ось уже понад 50 років. Чи знаємо ми, що було на території, наприклад, Греції, Італії чи Німеччини в ІII тис. до н.е.? Історики про це ніколи не пишуть, нібито в ті часи Європа була цілком порожня.
Якщо стосовно пам'яток, які належать до доби ранньорільничих осілих культур (як зараз вважають, ця доба почалася на Близькому Сході з VIII тис. до нової ери, а на інших територіях пізніше), археологам ще, можливо, поталанить і вони спроможуться розкопати якісь нові матеріали, то в пам'ятках доранньорільничої доби, коли люди ще жили з полювання, а згодом перейшли до скотарства, кількість археологічного матеріалу різко спадає або його й зовсім немає. Це пояснюється тим, що і мисливські, і скотарські племена вели винятково кочовой спосіб життя. А це означає, що вони доволі часто мусили змінювати місця замешкування в пошуках мисливських угідь і пасовиськ для отар овець і кіз.
Отже, мова, а точніше мовна лексика, стає одним з основних джерел інформації про життя людини в ті давні часи, коли вона ще не навчилася обробляти землю для посіву.
У визначенні походження будь-якої мови потрібно грамотно користуватися законами порівняльного мовознавства (інакше цей розділ мовознавства називають компаративістикою). Ця галузь мовознавства має свої закони й правила. І ці правила слід застосовувати належним чином. Але їх часто використовують на власний розсуд, хоча, до прикладу, для визначення спорідненості двох мов треба порівнювати не будь-яку лексику, а базисну. Це око, рука, вогонь, один, камінь і т.ін. М. Сводеш запропонував 100- і 200-слівні списки базисної лексики, а С. Е. Яхонтов поділив 100-слівний список М. Сводеша на 35-слівний і 65-слівний, причому до 35-слівного списку віднесено "найсталiші" слова [2].
Історія України особлива тим, що в південно-західній частині її території і на теренах сучасної Молдови у VI тис. до н. е. виникла і поширилася всім правобережжям Дніпра ранньорільнича археологічна культура Трипілля-Кукутені (далі КТК). Читачеві, що призабув найдавнішу історію Європи, нагадаємо, що тоді Центральна й Західна Європа були доволі негусто заселені первісними мисливцями і збирачами, мову яких визначити, напевно, досить тяжко. Як ми вже згадували, єдина пам'ятка ранньорільничої культури дотрипільської Європи є безкерамічний неоліт Тесалії у східній частині Греції, носії культури якої, радше за все, не були індоєвропейцями.
Мову ранньорільничої культури Трипілля-Кукутені не вивчали й завдання такого не ставили. Є кілька причин. Хтось заперечує порівняльно-історичну методику в мовознавстві, інші бачать у Євразії переважно представників "головної" мовної родини й тому вважають зайвим перейматися мовами інших племен. Причому вибирають такі мови, які й поміж індоєвропейців визнають головними, тобто "найкультурнішими". А слов'ян вважають молодим народом. І ніхто не може пояснити, що означає молодий етнос і, головне, від якого етносу відокремилися слов'яни й коли. Чи вони виникли несподівано на порожнім місці, як це дехто пропонує, правда, для інших племен. Можна би пояснити походження слов'ян так, як К. Ренфрю пояснює з'яву індоіранської гілки мов. Він пише: "Розвиток повного степового пасторалізму в II тис. до н.е., який треба пов'язати з виникненням окремої індоіранської гілки індоєвропейської родини в євразійському степу" [3]. Таке виникнення цілої нової гілки, а головне, так пізно, пояснити не можна нічим. Назагал такі уявлення про історію мають мало спільного з мовознавчою наукою. Алеці "наукові" фантазії вельми успішно поширюють, особливо у Європі.
Давно вже слід зрозуміти дуже просту річ, яку дехто не розуміє чи не хоче розуміти: будуючи теорії, треба ретельно враховувати факти, навіть якщо вони не пасують до власних уявлень, і розуміти закони природи, які свідчать, що людина з'явилася в Африці. Й гени тих прадавніх африканських мисливців палеоліту зберігаються в кожнім із нас. Так само й мова. Вона народилася не 10 чи 20 тисяч років, а мінімум 400-500 тисяч років тому, в добу нижнього палеоліту Африки, Передньої Азії та Індостану.
І треба нарешті визначитися хоча б з мінімальною ймовірністю існування етносу, який міг створити колосальну ранньорільничу
Loading...

 
 

Цікаве