WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Чи є у народу України національна культура? (Дискусія Івана Огієнка тривалістю 85 літ) - Реферат

Чи є у народу України національна культура? (Дискусія Івана Огієнка тривалістю 85 літ) - Реферат

перебільшення, нині зовсім такими не видаються: Місцями те захоплення переходить у перебільшення, що, розуміється, не підвищує наукової вартості праці. Для прикладу можна навести такі місця. "Український гумор всьому світу відомий" (с.18). "Пишна оздоба "Пересопницькогої Євангелії" відома всьому світові" (с.21). "А наша мова українська, чарівна наша мова, всім світом вже признана за одну з найзвучнійших, наймелодійніших мов" (с.22)."
Як не видаються нині застарілими чи зайвими побажання, висловлені у рецензії І.Кревецьким: "Та в дальших виданнях книжки проф. Ів. Огієнка (теперішнє тільки фотодрук першого!), яких без сумніву зажадає саме життя на Великій Україні, коли там тільки розкріпоститися дещо українське друковане слово, бажано було б перенести більш уваги в малюнку на Захід. Бо велич української культури показується наглядно не так із зіставлення її з нижчими культурно сусідами України, супроти яких вона займала становище безперечно віще, як раніше з зіставлення її ї високою культурою Заходу, супроти якої вона стоїть рівнорядною. Має се місце передовсім у найстаршій її добі, княжій, на яку безумовно треба звернути у книжці куди більше уваги.
...Треба конче поширити поняття української культури з вузьких рамок українського етнографізму до ширших - української землі і держави. Тоді в огляд української, культури мусять увійти також культури всіх етнічних груп, що живуть або жили на Україні. Така географічно-державна концепція прийнята віддавна на Заході, особливо у відношенню до давніших історичних періодів. Час найвищий, щоб прийняли її і в нас, на Україні."
На відміну від рецензентів 1918 року, не усвідомлено розчарованих у своїх ілюзіях стосовно книжки, критики 1923 року не звинувачують І.Огієнка в окремих фактичних огріхах, допущених у виданні. В.Біднов з цього приводу цілком слушно зауважує: "Книгу писано в бурхливі часи. - в кінці 1917-го та початку 1918-го років, коли спокійна кабінетна робота була неможлива. Через те книга має деякі хиби в самому викладі: бракує систематичності, послідовності/І, трапляються повторення, фактичні неточності".
Те саме визнає й І.Кревецький : "...односторонність ця - данина часу і потребі життя, обставин, в яких повстала сама ця книжка. Вона ж продукт бурхливих 1917 - 1918 рр. На Великій Україні, яка визволялася тоді з під вікової політичної і культурної гегемонії Москви і для якої власне сей бік малюнку проф. Огієнка був дуже актуальний. "
Обидва вони відзначають чудово впорядковану бібліографію книжки, відразу вказуючи, що розрахована вона не на науковця, а на кожного, кому цікава доля української культури. "Се найкраще і найцінніше з усього того, що дає книга. Покажчики досить повні, й дають повну можливість тим, що зацікавляться якимось питанням, докладно ознайомитися з ним на підставі зазначеної літератури. Розуміється, наведена література не має вичерпуючої повноти, але як для звичайного читача, для якого й призначено книгу, її цілком досить"43, - зауважує І.Кревецький. Відзначає він і вишукану мову видання, піддаючи сумніву хіба що "доцільність вживання окремих форм слів: "Мова в книжці проф. їв. Огієнка легка, чиста, була б навіть зразковою, як би не бажання автора вживати іноді незвичайні для нас форми широко розповсюджених слів."
Третє перевидання книжки І.Огієнка було здійснене 1992 року. І цього разу воно було нарешті належним чином поціноване й визнане.
Та не слід забувати й дискусію, яка ознаменувала таке нелегке народження цієї вікопомної книжки. Адже й сьогодні науковці почасти теж мусять вирішити для себе питання "наукової тенденції". І приклад І.Огієнка підказує: його ім'я таки повернулося до рідної землі на крилах пройнятих щирою любов'ю до свого народу. А де набуток тих, котрі так легко ганили його "псевдонаукову" тенденцію відданості рідному народові?
Відстоюючи свій суверенітет у духовному обширі людства, нам є чому повчитися у вченого й пропагандиста, видавця й духівника І.Огієнка.
Велич його в тому, що, будучи людиною беззаперечно талановитою він свідомо віддав свій геній на привнесення в українство культурних стереотипів: єдиних "мірок" культурного поводження, мовлення, ставлення до освіти, релігії, побуту тощо. Він виступив не просто популяризатором українства як способу життя в світі, а й став його законодавцем. "Українська культура" й на сьогодні залишається зразком національне" визначеного державницького трактування нашої культури. Чи науково це? Безперечно. Якщо впродовж більше 70 років, та й, чого гріха таїти, нині ми бачили свій культурний поступ виключно з точки зору історико-хронологічного підходу марксизму-ленінізму та ще й у контексті беззаперечної прив'язаності до братнього російського народу, то чому б не побачити його з кардинально протилежного боку? Можливо, така зміна орієнтирів - найкоротший шлях до істини?
Література:
1. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. - К.: Довіра, 1992.
2. Жулинський М.Г. Людина невсипущої праці й обов'язку // Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. - К.: Довіра, 1992. - С. 5 - 10.
3. Огієнко Ів., пр. Доцент. - Українська культура. Академічна промова на одкритті Українського Народного Університету в Києві. - К., 1917. - С. 31.
4. "Книгар. Літопис українського письменства. - 1918. - 4.6. - Лютий. - С. 318.
5. Там само.
6. Там само.
7. Іван Огієнко, приват-доцент Київського Університету. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. Курс, читаний в Українському Народному Університеті. З малюнками і портретами українських діячів. Видавництво книгарні Є.Череповського. - К.,1918. - С. 272.
8. Огієнко І. Війна з вітряками. Одповідь д. Науменкові // Нова Рада. - 1918. - № 64. - 21 квітня. - С. 2.
9. Книгар. Літопис українського письменства. - К., 1918. - Ч. 6. - С. 318.
10. Наше минуле. Журнал історії, літератури і культури. - 1918. - 4.1. - С. 183 - 185.
11. Там само. - С. 183.
12. Там само.
13. Книгар. Часопис українського письменства. - 1918. - Ч. 7-е, березіль. - С.378 - 380.
14. Там само. - С. 378.
15. Наше минуле. Журнал історії, літератури і культури. - 1918. - 4.1. - С. 184.
16. Там само.
17. Там само. - С. 184 - 185.
18. Книгар. Часопис українського письменства. - 1918. - Ч. 7-е, березіль. - С. 379.
19. Там само.
20. Там само.
1. 21.Там само. - С. 380.
21. Науменко В. Як не треба викладати історію української культури // Нова Рада. - 1918 р. - № 50. - 5 квітня - С. 2; 7 квітня. - С.2.
22. Там само. - 1918. - 5 квітня. - С.2.
23. Там само.
24. Там само.
25. Там само. - 1918. - 7 квітня. - С.2.
26. Там само.
27. Там само.
28. Там само. - 1918. 5 квітня. - С. 2.
29. Огієнко І. Війна з вітряками. Одповідь д. Науменкові // Нова Рада. - 1918. - 21 квітня. - С. 2.
30. Там само.
31. Там само.
32. Там само. - 1918. - 23 квітня. - С.2.
33. Там само.
34. Літературно-науковий вісник. - Львів. 1923. Річник XXII. Книжка XII. Т. XXXI. За грудень. - С. 379 - 382.
35. 36.Там само. - С.379.
36. 37.Стара Україна. Часопис історії і культури. - Львів, 1924. - С.17.
37. 38.Там само.
38. 39.Там само.
39. 40.Літературно-науковий вісник. - Львів. 1923. Річник XXII. Книжка XII. Т. XXXI. За грудень. - С. 380 - 381.
Loading...

 
 

Цікаве