WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Хортиця як дзеркало національної розрухи (спроба культурологічного аналізу) - Реферат

Хортиця як дзеркало національної розрухи (спроба культурологічного аналізу) - Реферат

наших далеких пращурів, бродників, козаків, український світогляд взагалі.
Заселяючи Надпорожжя, Хортицю, Нижнє Подніпров'я, автохтонне населення вже з п'ятого тисячоліття до н.е вирощувало злаки, знало колесо і лук, приручало першого коня, а в риболовстві застосовувало не лише острогу, а й сітку. У всякому разі, все це добре було розвинуте в часи трипільські (IV - ІІ тис. до н.е.). В Надпоріжжі цю археологічну культуру вітчизняні науковці називають середньостогівською (від скали Середній Стіг, що розміщується перед островом Хортиця в нижньому б'єфі Дніпра).
Обростало хортицьке довкілля й такою пам'яттю культури, як легенди, казки про зміїв і водяних, священні дуби, складалися пісні про далекі подорожі і звитягу княжих дружин. Всі, хто торував водний шлях у "греки": Візантію, Середній і Близький Схід, не минав Дніпра і його порогів. Аскольд і Дір, Ігор і Святослав Ігорович, княгиня Русі Ольга і її внук Володимир Великий, вся Русь, подолавши пороги, причалювала до Хортиці. Тут, під шатами 2-тисячолітнього священного слов'янського дуба, - пише Костянтин Багрянородний, - русичі збиралися в коло, виконували жертовні обряди, дякували Хорсу і Перуну за благополучне подолання грізних порогів. Тут же ремонтували лодії й плоти, приносили Хорсу і Перуну требу за благополучний сплав через пороги. Відпочивши, набиралися сил для подальшої подорожі до руського Олешшя і візантійської Селіни...
Одну з хортицьких легенд відтворив і екранізував учень Олександра Довженка Володимир Терентійович Денисенко в художньому фільмі "Жінка з острова Хортиці" (Повість про жінку). Під останньою назвою він демонструвався в 1973 році. Головні ролі у фільмі виконували Іван Миколайчук, Наталка Наум, Ірина Шевчук, Галина Дрібнозв'яга, Віктор Маляревич. Патріарх українського кіно Олександр Довженко високо цінував естетичну і експозитивну цінність Дніпрових порогів, Хортиці, Великого Лугу Запорозького. В 1930 році він поставив кінофільм "Іван", знятий на Хортиці, Дніпрових порогах, будівництві Дніпрельстану.
Найвагоміше Хортиця увійшла в культуру українського народу у творах Тараса Григоровича Шевченка [4; 23,74,255]:
"Грай, кобзарю! Лий, шинкарю!" -
Козаки гукали.
Шинкар знає - наливає
І не схаменеться;
Кобзар вшкварив, а козаки - аж Хортиця гнеться -
Метелиці та гопака
Гуртом оддирають;
Кухоль ходить, переходить,
Так і висихає.
("Гайдамаки")
Поему наш Пророк писав "на пам'ять 22-го квітня 1838 року", присвячуючи її Василю Івановичу Григоровичу. У творі "Гамалія" поет звертається:
Чи чуєш, чи чуєш, брате Луже?
Хортице сестро?
Загула
Хортиця з Лугом: "Чую, чую".
І Дніпро укрили байдаки,
І заспівали козаки.
У вірші "Іржавець" російська цензура завше вилучала до 28 рядків і в т.ч. про острів Хортицю. Ось вони:
А піду я одружуся
З моїм вірним другом,
З славним батьком запорозьким
Та з Великим Лугом,
На Хортиці у матері
Буду добре жити...
У творі "Не хочу я женитися" поет Хортицю називає Матір'ю Січі:
А піду я одружуся з моїм вірним другом -
З славним батьком запорозьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити,
У оксамиті ходити,
Меди, вина пити.
І п'ють, тільки не козацькі діти, а нинішні перевертні при владі та братки, що спопуляризувалися у роки "незалежності". Саме в цих місцях, де ходив Великий Тарас, повиникали "маліни" можновладців, а козацьким духом тут уже й не пахне... Однак про характер використання Національного Заповідника ми зупинятимемося нижче.
Божа іскра нашого національного поета навертала таїну процитованої поезії до Хортиці як колиски запорозького козацтва. Це важлива категорія пам'яті культури для всієї вітчизняної поезії. Проте в нинішньому Запорожжі на генія українського народу виливають чимало бруду. Ще не вщух скандал в місцевих мас-медіа про перейменування Шевченківської топоніміки в шевченківському районі міста, де шовінізуюча челядь проросійської орієнтації, не моргнувши оком, перейменувала шевченківську топоніміку на клімовську [5], а сесія міської ради все це одноголосне прийняла. Не лише прийняла, а тут же удостоїла організатора цієї ганебної акції званням "Почесний громадянин Запоріжжя". На цьому українофобство в краї, котрий оспівав Шевченко, не закінчилося. Влада озвучила через Запорізьке відділення Національної спілки письменників чергове ноу-хау: пам'ятник Т.Г.Шевченку, звернення якого організовується в Запоріжжі з 1989 року, споруджуватимуть не в центрі, найпрестижнішому майдані міста, а на п'ятачку, затиснутому міською забудовою, прирікаючи його пам'ятник міській забудові. Зате пам'ятник Іллічу, Феліксу, Кірову, Фантомасу (комсомолу) продовжують репрезентувати образ міста і зберігаються як домінантні цінності соцреалізму, біля яких збирається 60-річна "комса" і нинішнє керівництво.
"Якщо вам, "уважаємиє товаріщі", дозволено плювати, - пише поет-комуніст Б.Олійник, на - батька і матір, то можете плювати на свою Вітчизну, світочів українців: Шевченка, Франка, Лесю Українку, Ольгу Кобилянську. Я називаю це індексом бездуховності," - підводить підсумок наш націонал-комуніст [6, 4], залишаючись високим громадянином і поетом. Ейфорія незалежності дійсно перейшла в інше - бездуховне - русло. Поет правий, ми знову опинилися в зоні. Було б нічого, якби це було лише "регіональним патріотизмом", але це стало державною політикою на Запорожжі.
Ілля Рєпін, вивчаючи "культурологію" козацтва за консультацією Д.Яворницького, завдяки своїм запорожцям розніс "по світу не тільки історію, а й характер, вдачу, силу січовиків [7, 95]. Картина "Запорожці пишуть листа тур. султанові" увійшла в десятку світових шедеврів жанрового живопису, вона пропагувала і стала надбанням мільйонів українців.
Микола Віталійович Лисенко в 1878 році прибув на Хортицю з археологічною експедицією Л.Беренштама, обходив її скелі й укріплення, наслухався козацьких пісень і створив безсмертні "Наталку Полтавку" (1889), "Енеїду" (1910), і, нарешті, народну музичну драму "Тарас Бульба" (1890). А ще варто згадати Хортицю, змальовану в творах Івана Буніна - першого російського Нобелівського лауреата, в чудовій новелі "Козацьким ходом"; твори Ю.Яновського "Вершники"; низку праць Д.Яворницького; основоположника Хортицького заповідника Миколу Киценка; прозу й поезію О.Гончара, С.Скляренка, М.Лиходіда, С.Кириченка... Ціла плеяда гігантів української культури обумовила Хортиці вищий статус духовності, національна святиня Хортиця цим по праву набула гербового статусу в Україні.
В 1993 році Указом Президента України цей статус був затверджений. Здавалося, Хортиці зновуусміхнулося сонце, але, як виявилось, упродовж останніх 10 років сонце те було ілюзорне, несправжнє і нещире.
Стосовно Національного Заповідника "Хортиця", який знаходиться в центрі великого промислового міста, заселеного потемками будівничих Дніпрогесу і пристосованого до "нужд трудящих", місцевою владою не національної орієнтації не робилося нічого для покращення стану екології та культури, які знаходяться під агресивним пресом зденаціоналізованого невігластва. Тут все гостріше проявляються недоліки як в охороні екології, так і охорона історичної і культурної спадщини. З найбільш характерних виділимо три: 1. Стан нормативно-правової бази в регулюванні діяльності
Loading...

 
 

Цікаве