WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Феномен природи у світобаченні українців - Реферат

Феномен природи у світобаченні українців - Реферат

"Запалювання посвіту" (у християн - це свято Семена Стовпника). Свято Вогню припадає на період між першою і другою Пречистими, який вважається найсприятливішим для сватання. У стародавні часи саме в цю ніч спалахувало безліч запалених у хатах скіпок або свічок. Надвечір господар знімавз горища спеціальний пристрій - кабицю (коминок, світач), на якій мала горіти у хаті скіпка, і прилаштовував її до стелі. Потім, убравшись у святковий одяг, видобував за допомогою тертя сухих паличок чи кресива з губкою "живий" вогонь. Присутні члени родини та гості ретельно стежили за дійством. Кожна свічка знаменувала велику радість, особливо, коли в сім'ї був юнак на порі, адже у світлиці тепер житиме "живий дух". Запалений посвіт означав прийняття юнака у парубоцьку громаду. У цей день господиня мастила хату і прихорошувала піч як "охоронницю посвіту". Родина, де був такий парубок, улаштовувала святкову вечерю, а гості вітали господарів із запаленням ще одного родинного посвіту, піднімали чарки й приспівували:
Світи ж, комину, ясненько,
Пробуджуй челядоньку раненько
Шити, прясти, ткати молодим,
А подарунки збирати старим…
Удень та вночі, коли не було потреби освітлювати житло, жар тримали у пічурці, присипаючи його товстим шаром попелу. Якщо жарини гаснули, то це було лихою ознакою для родини. Тому жінки - а саме в їхні обов'язки входило оберігати родинний вогонь - постійно пильнували, аби в помешканні "жив посвіт". Вогонь посвіту підтримувався аж до Великодня, щоб "не темні, а світлі сили були в оселі". Перед Великоднем, коли світлого часу було вже достатньо, скалку гасили, а кабицю виносили з хати аж до наступного "Запалювання посвіту" [1].
Здавна, проявляючи турботу про найнагальніше, людина, що мешкала на землі, навчилася з великою користю для себе і природи, яка її оточувала, знаходити, добувати і використовувати воду. Будь-яке мале джерельце, чиста криничка мали для неї життєво важливе значення. Слов'яни, наприклад, витоки деяких річок, місця їхнього народження ласкаво називали "колисками". На Україні ще й досі джерела, які живлять річки і озера, носять назви "живиць", "животоків". Бо ж Вода - це символ першоматерії, плодючості, початку і кінця всього сущого на землі, Праматері Світу, інтуїтивної мудрості; у християнстві - символ очищення від гріхів (в обряді хрещення), смерті і поховання, життя і воскресіння із мертвих, чистоти і здоров'я, чесності і правдивості, кохання, сили, дівчини та жінки. Символіка води надзвичайно багата і глибока. В Індії вона вважалася охоронницею життя, яке циркулює в природі у формі дощу, соку рослин, молока і крові. Води вважалися безмежними, першопочатком і вінцем земного буття. Народи Месопотамії ототожнювали воду із безмежною інтуїтивною Мудрістю (порівняймо сучасну українську фразу "глибока думка", у якій перше слово асоціюється теж із водою). У Стародавній Греції вода вважалася посередником між життям і смертю (ковчег-човен); на Русі-Україні Володимир Мономах "сидів на санях"… І ковчег-човен, і сани уособлюють перехід "Життя - Смерть", а вода - потік Творення і водночас - Знищення. Космогонічна українська колядка стверджує:
Що ж нам було з світа початку?
Не було нічого, - одна водонька.
За космогонічними поглядами давніх слов'ян, вода, поєднавшись із первісною матерією чоловічої статі, утворила струмки, ріки, озера, загалом усе на Землі. "Водним" божествам (Дані, Мокоші, Водянику та ін.) наші пращури приносили спеціальні жертви (рослинні, тваринні й навіть людські). Відгомін цього вірування існує і в нинішньому звичаї кидати у воду "на щастя" гроші (дрібні монети). Воду вважали святою, здатною принести щастя. Дуже поширеними у стародавньому світі були обряди обмивання - "очищення водою".
Вода свята (жива) - символ зовнішнього та внутрішнього очищення, здоров'я, богатирської сили, воскресіння, духовного відродження, оберіг від нечисті. У казках саме вода творить чудо: розрубане тіло зростається, герой оживає. Відгомін цих уявлень знаходимо в сучасних формах: "іонізована вода", "животоки" (джерела), "живильна волога", "жива вода". Особливого значення надавали "зоряній" воді: залишали у відрі на ніч під зоряним небом, а зорі, нібито, надавали їй особливого запаху і смаку, від чого корови давали багато молока [9, 50]. П.Чубинський зазначав: "Вода - символ здоров'я: вживається в заклинаннях і намовах… Свячена вода вживається як ліки при всіх недугах. Така вода набирається в річці або колодязі на богоявлення. Тримають її майже в кожній хаті" [15 , 10].
За словами митрополита Іларіона, "вода - символ розмноження й парування… Шлюби слов'ян часто бралися над водою. І взагалі парування відбувалося при воді… Умитися молодим обом разом - це символ шлюбу? Очищальну й цілющу силу, як і вода, здавна мають і сльози - в них найсильніше очищуються провини людини. Плакати за свої провини - це дуже стара загальнолюдська звичка" [4, 46]. Вода в Україні символізувала і віщу силу. Дівчата гадали на воді, пускали в річку вінок на Івана Купала, щоб дізнатися про судженого та ін. В українському фольклорі "наносити води", "хотіти напитися води" означає "кохати":
Галю ж моя, Галю, дай води напиться.
Ти ж така хороша, дай хоч подивиться.
За народними повір'ями, чиста вода символізувала здоров'я, щастя, вірність, а каламутна - зраду, хворобу, журбу, прикрість ("в мутній воді рибу ловити"). Рух води асоціювався також із плином часу, віку ("Літа пливуть, як вода"). Зберігаючи пам'ять про первісну хаотичну воду й поєднуючи її з уявленнями про світ померлих як антисвіт, предки надавали річкам (і воді взагалі) властивості бути посередником між живими і мертвими і в той же час - можливості передбачити майбутнє, бо вода є причетною до вічності. Вона є рубежем між життям і смертю, між двома станами людини: до шлюбу і після. І, що найголовніше, вода символізує силу дівчини і жінки - земних відображень Води-Праматері, господині Всесвіту.
Дерево світове - символ богині, володарки неба і всієї природи. В образі жінки - емблема невичерпної життєвої сили, що відтворює все живе, вічне. Світове дерево - своєрідна модель світу і людини, її родовідне дерево. Існує цілий ряд спрощених модифікацій дерева світового: гілка, хрест, мітла, віник, стовп тощо, які розширюють і доповнюють його символічне значення. Рослинні орнаменти вперше з'явилися на палеолітичних амулетах, коли ще не було землеробства і рослини не могли стати об'єктом поклоніння на аграрній основі [2, 375]. Образ "дерева життя" - всесвітній символ. У різних міфологіях відомі священні дерева: у Німеччині - липа, у скандинавських народів - ясен. Світовим деревом українців, як правило, виступають верба, явір, дуб, вишня, яблуня, липа та ін. Образ світового дерева пов'язаний із Богинею-матір'ю, тризубом, родоводом, горою, ставком, церквою. Цей зв'язок гарно видно на мал. 6, 7 (присутність жіночого образу поряд із деревом).
Місяць - символ Матері-Богині,
Loading...

 
 

Цікаве