WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Феномен природи у світобаченні українців - Реферат

Феномен природи у світобаченні українців - Реферат

версій [3, 65-66], Дана у праукраїнців вважається богинею рік. Від її імені походять назви Дніпро, Дунай, Двіна, бо "да" - це вода, а "на" - неня. Тобто Дана означає "вода-мати". Вонасимволізувала Непорочну Діву, Вічну Красу, була дружиною Сонця, її дерево-символ - липа. Отже, триєдність світотворчих сил і створеної ними світобудови здавна була відома людям.
Одним з найпоширеніших у світовій символіці є образ вогню. Вогонь - символ духової енергії, перетворення і переродження, руйнівної і водночас народжуючої сили, кохання, плодючості, багатства, щастя, сімейного добробуту, сонця, зв'язку з небесним світом. У Стародавньому Єгипті він ототожнювався із життям та здоров'ям. У багатьох міфологіях - із Сонцем, блискавицею, золотом, з ідеєю очищення, знищення сил зла [5, 353].
У давні часи люди шукали засоби лікування в природному середовищі. Вогонь давав первісній людині не лише тепло і світло, а й захист від лютих звірів, набридливих комах, уявних носіїв нечистої сили - всього того, що вважали причиною хвороб. У Перунів день (четвер) щотижня люди сходилися до святилищ, біля яких горів непогасний вогонь. Тут же, під велетенськими крислатими дубами, приносили богам жертви, влаштовували ритуальні обрядодійства, а воїни клялися своєю зброєю і Перуном. Та найбільше молилися богу-громовику в липневі дні, коли дуже часті грози і зливи, які можуть зашкодити початку жнив. З цим пов'язані криваві жертвоприношення верховному небесному Богу: майже до початку XX ст. на Далекій Півночі у Перунів день різали бика, вигодуваного всім миром, й урочисто з'їдали його в сільській каплиці. Спалювання коліс із солом'яним обплетенням пов'язували із забезпеченням родючості, здоров'я і зцілення. Зокрема, в медицині давніх часів вогонь мав не тільки містичне, але й лікувальне значення. Варто навести декілька прикладів застосування вогню у слов'ян, які базувалися на вірі в його "очищувальну силу". Якщо в оселі був хворий на холеру, чуму, коклюш, віспу та інші хвороби, народні цілителі рекомендували не гасити вночі хатнього вогнища ("хвороба піде в димар").
У багатьох лікувальних обрядах очищувальну силу вогню підсилювали "вигнанням хвороби". Хворобу уявляли як живу істоту, якій погрожували залізним розпеченим предметом, обкурювали димом. Під час лікування шкіряних хвороб хворе місце припікали. Димом, особливо смердючим, рекомендували виганяти пропасницю з тіла хворого. Індійці племені "навахо" вірили, що за допомогою знака вогню - хреста, складеного з гілок так, щоб кінці його точно вказували на південь, північ, захід і схід, можна вилікувати будь-яку хворобу. Треба хворого лише покласти на цей хрест. У буддистів також знак вогню - хрест - символ благодаті, вічного життя, амулет від укусів змій.
У Давній Греції вогонь пошановувався і як уособлення домашнього вогнища. Міфологічні джерела сповіщають про палаючі смолоскипи в руках божеств, які допомагали при пологах. Вогонь символізував світло, яке побачить новонароджений. У давньогрецькій практичній медицині кровотечу зупиняли розпеченим залізом, коли інші дії не допомагали. Великий Гіпократ зауважував у своїх афоризмах: "Що не лікується вогнем, то невиліковне". Ознаки давньої традиції поклоніння вогню збереглися у купальській обрядовості. Серед її різних форм переважав звичай стрибання через вогнище як засіб зцілення від усіх недуг та злих чарів. Здавна відомий обряд на святвечір ставити перед хворою людиною запалену свічку. Хворий повинен був тричі наблизити до неї відкриті долоні, а потім прикласти їх до себе. Вірили, що так він очиститься від недуги, бо вогонь у цей день набував особливої сили. Його використовували і при лікуванні ячменя на оці: зерна ячменю кидали у вогонь, рахуючи від дев'яти до одного, і швидко тікали не оглядаючись. З лікувальною метою використовували також вугілля та дим. Ними зводили деякі дитячі недуги, рани від укусів гадюки, наврочення, "гостець". Часто рекомендували брати вугілля з "живої" ватри, тобто з вогню, добутого тертям. Димом обкурювали хворих на пропасницю, епілепсію, "родимець". Зубний біль лікували димом з блекоти або чорнобильника, бо існувала думка, що разом з ним відлетить і хвороба. Довго зберігався звичай під час епідемій обкурювати приміщення гілками сосни та ялівцю (своєрідна дезинфекція).
У світоглядних концепціях католицизму вогонь вважався засобом очищення грішних душ (у чистилищі) на їх шляху до раю. Праукраїнці вважали вогонь первісною матерією чоловічої статі, що, поєднавшись із Даною, утворила Землю та всі речі на ній. За даними С.Плачинди, вогонь "вважався вічно живою, вічно голодною та очищувальною силою. У капищах служителі язичницького культу (огнищани) утримували вічний вогонь як знак постійного доброго зв'язку з богами та безперервності життя й добробуту роду, племені…"[8, 38]. Про культ вогню свідчить давній звичай спалення покійників. Цей ритуал символізував "відхід померлого до володаря потойбічного світу; можливо, цей обряд мислився як ритуал передачі жертви божеству з тим, щоб воно, вдовольнившись, не шукало нових жертв серед живих" [2, 32].
Вогонь сприймався як посередник між людиною та божеством. Відповідно, молитви і жертви вогню могли бути адресовані і язичницьким ідолам, і богам. Готування, приміром, їжі на вогні стає фундаментальною метафорою перетворення природних явищ у культурні. У слов'ян-язичників богом вогню вважався Сварог (Сварожич). На нього не можна говорити поганих слів, плювати. За свідченням П.Чубинського, "господиня повинна поводитись з вогнем дуже обережно і поважати його: замітати чистим віником, хрестити його, ставити біля нього горщик з водою й поліно, щоб він мав що їсти й пити". Про вогонь кажуть так: "Ми шануємо вогонь, як Бога, він наш дорогий гість. Він, як розгнівається й візьме, то другому вже того не дасть" [15, 10]. Про обожнювання вогню, розгляд його як символу багатства свідчать етимологічні дані: "бог", "багатство", "багаття" (вогонь). Прикладом є слова-замовляння з української народної пісні:
Огонь-багач, не йди до нас!
Хто тебе буде звати - не йди до хати.
("Ви, зорі-зориці")
Про одухотворення вогню свідчать і такі факти: замість цього слова вживали евфемізми - "жижа", "свята жижа". У деяких регіонах до вогню зверталися не інакше, як "Іван", "Миколай" (у замовляннях). У фольклорі зустрічаються легенди про здатність вогнищ літати, говорити по-людському тощо. Вогонь, добутий тертям однієї деревини об іншу, називали "живий", "цар-вогонь", "лікувальний", "святий", "Божий". Він вважався особливо лікувальним, оберегом, символізував очищення від скверни, зла" [10]. Здавна також вважали, що поки в оселі горить вогонь, в неї не зможе проникнути всяка нечисть. Це зафіксовано у стародавньому обряді гасіння "старого" вогню в оселях, а зі сходом сонця - запалювання "нового", "живого" вогню. Саме 1/14 вересня, під час зустрічі осені-зими, опівночі справляли обряди: "Весілля свічки", "Женіння комина",
Loading...

 
 

Цікаве