WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософсько-світоглядні особливості творчості Б.Гмирі - Реферат

Філософсько-світоглядні особливості творчості Б.Гмирі - Реферат


Реферат на тему:
Філософсько-світоглядні особливості творчості Б.Гмирі
Філософсько-світоглядні засади кожного митця заслуговують на окреме дослідження. Саме цей аспект творчості висвітлює найглибші, найбільш вагомі, часом дуже потаємні його задуми та творчі наміри.
Філософсько-світоглядні особливості творчості співака розкриваються через аналіз змісту та характеру створених ним сценічних образів, виконаних ним творів, через усвідомлення епохи, в яку він творив, здійснював свої творчі плани.
Глибинними спонукальними мотивами, що визначали життєвий світогляд Бориса Романовича Гмирі було, безумовно, його соціальне походження. Він був, перш за все, українець, патріот своєї рідної землі, свого народу, він глибоко знав, шанував та всіляко пропагував досягнення української культурно-історичної спадщини.
Національний характер його творчості проявився, зокрема, в його ставленні до української народної пісні (яку він любив з дитинства), через створені ним історичні образи та особливості їх інтерпретації. У своїх спогадах Борис Романович писав: "Пісня українська - немов серце, немов любов матері... Всі грані людських почуттів віддзеркалилися в нашій народній пісні". Будучи глибоко народним українським співаком, він найбільш шанував із вітчизняних композиторів твори М.Мусоргського, П.Чайковського, О.Бородіна, М.Глінки, О.Драгомижського, М.Лисенка, С.Рахманінова, А.Рубінштейна. Він особливо шанував, захоплювався величчю і красою музики М.П.Мусоргського. Борис Гмиря відчував внутрішню близкість до ідейно-художнього кредо композитора: його любові до знедоленого люду, його прагнення високої правди в мистецтві, розкриття потаємних глибин людської душі в стражданні та радощах. Зближувало його з М.Мусоргським і бажання своїм мистецтвом служити народові [1, С.10].
З класичної української літератури Борис Романович особливо вирізняв творчість Лесі Українки і Тараса Шевченка. "Немов і народився я, вже знаючи його, великого Кобзаря", - писав співак, розповідаючи про підготовлену ним тематичну програму концерту з творів на вірші поета, який "словами якимись теплими, рідними, своїми і разом нашими, як додому, проникає у кожне серце людське і там "панує", творить діло велике - облагороджує людей" [2, С.96].Як дійсно народний митець та український патріот, він водночас шанував праці і творчі досягнення представників інших народів, зокрема: Галілео Галілея, В.Шекспіра, Гете, Ромена Ролана, прозову та поетичну творчість Марка Твена, Ч.Діккенса, К.Паустовського, О.Пушкіна, О.Салтикова-Щедріна.
Практично вся творчість Бориса Гмирі відбувалася в період засилля командно-адміністративної, тоталітарної системи, що панувала на той час в радянському суспільстві. Тому він, фактично, як і всі інші митці, знаходився під контролем відповідних владних структур. За таких умов сподіватися на вільне висловлення філософсько-світоглядних позицій було просто неможливо. Часом йому доводилося відбиватися від найбезпідставніших "наскоків" з боку тогочасної критики. Так, в своїй статті "Полеміка з критиком" він захищає себе від звинувачення в тому, що нібито ним не витримана крапка у записаному на платівці творі "Полководець", а також в транспонуванні цього твору відносно до свого голосу [1, С.10].
Також, відома всім редакційна стаття в газеті "Правда" - "Про оперу "Богдан Хмельницький" К.Данькевича, в якій Борис Гмиря виконував роль Кривоноса. Від різкої критики на свою адресу Бориса Романовича врятувало лише "талановите виконання своєї партії", - як зазначалося в статті.
Водночас саме в таких оперних творах, як "Богдан Хмельницький" К.Данькевича, "Тарас Бульба" М.Лисенка, "Князь Ігор" О.Бородіна, "Запорожець за Дунаєм" С.Гупака-Артемовського, "Мазепа" П.Чайковського та інших проявляються основні принципи філософсько-світоглядної позиції митця - це принципи історичної правди, об'єктивності та глибокої народності, поваги й любові до української історії та національної культури.
Реалізація цих принципів давалася йому шляхом великої та наполегливої щоденної праці. Так, понад два роки він працював над створенням образу Максима Кривоноса. Свій погляд на цю історичну постать Борис Романович Гмиря висловлює так: "Образ народного ватажка Максима Кривоноса складний своїми контрастами. Історичні дані про Кривоноса досить бідні, але все-таки дають уявлення про нього як про надзвичайно вольового, кришталево чистого і чесного патріота - керівника селянського повстання, нещадного до ворогів, мудрого полководця, соратника і друга Богдана Хмельницького...". "...Кривоніс - втілення духу, моралі і сили повсталого народу. Він - згусток мільйонів характерів, перед якими не встояла велика на ті часи армія польська, сильна і організацією, і доблестю, і зброєю..." [2, С.45].
Образ Максима Кривоноса має, безумовно, надзвичайно велике філософсько-світоглядне та морально-естетичне наповнення. Цей образ викликає почуття патріотизму, мужності, поваги до українського народу, що породив такого велетня. Однією з найулюбленіших партій Бориса Гмирі був образ Тараса Бульби. В одному із своїх листів він писав: "Щоразу, коли доводилося виступати у цій ролі, мене огортало почуття якоїсь урочистості, чистоти, хвилювання... Адже я повинен був відобразити через Тараса Бульбу всю багатогранність народного характеру в минулому і, протягнувши історичну нитку, - в сучасному. Відобразити його гуманізм, бездоганне служіння Вітчизні, піднесений ліризм і водночас драматизм на найвищому рівні [2, С. 47]. Крім того, він писав: "Я вважаю, що Тарас, як конденсат характеру народного, не є однобоким. Йому притаманні не тільки "невгамовність", "бранна тривога", "небоязливість", внутрішня (а не зовнішня) сила, але і (не дивуйтеся!) ніжність і любовне лише до батьківщини, але і до синів, до своєї дружини Насті" [3].
Важливим щодо світоглядно-етичного наповнення образу Тараса Бульби є його ставлення до своїх синів, зокрема, його рішення щодо вбивства свого сина-зрадника, коли в складній емоційній, морально-психологічній боротьбі перемагає почуття патріотизму, братерської єдності, усвідомленої ненависті до ворогів українського народу. Вбачається, що такий приклад прояву патріотизму з боку батька по відношенню до своїх синів є актуальним для умов сьогодення українського суспільства. На сьогодні багато із батьків українських родин не тільки не засуджують поведінку дітей, які по суті зраджують Україну, назавжди покидаючи Батьківщину, але й спонукають їх до цього.
Значними щодо філософсько-психологічного наповнення є створені Борисом Гмирею образи Антоніо Сальєрі, Мефістофеля, Кочубея, Мельника, Бориса Годунова, Івана Сусаніна. Зокрема актуальним, на мій погляд, є створений ним образ Сальєрі в опері М.А.Римського-Корсакова "Моцарт і Сальєрі" (1898 р.). В цьому образі Борис Романович відчув потребу в усій повноті передати трагедію Сальєрі, силу його фатального, темного почуття заздрощів, яке приводить його до злочину. В аналізі образу Сальєрі, в авторській (а потім і в режисерській) експлікації Гмиря йдецілком за поетом і композитором у трактуванні Сальєрі як натури сильної, небуденної, неоднозначної. "Пушкін і Римський-Корсаков, - пише він, - знайшли чудові колізії внутрішньої боротьби великої людини, ось чому кожне проспіване слово тут по-філософському насичене, глибоке" [4].
Трагедія сильної особистості, фатальне зіткнення в ній розуміння неперевершеної геніальності Моцарта, безумовно щире захоплення дивовижним даром цієї людини і пекельна, непереборна заздрість, яка призводить до того, що Сальєрі починає так само щиро, як він милувався музикою Моцарта, вірити у свою мало не історичну місію: знищити, і якомога скоріше, цей унікальний, неповторний феномен для збереження життя всіх інших музичних витворів, "простих смертних" митців.
У цій помилці - ключ до розуміння трагедій Сальєрі. В момент, коли Моцарт вже випив отруту, коли вже нічого не можна повернути, Сальєрі раптом починає розуміти, що намагання його марні, фізична смерть Моцарта - ніщо перед безсмертям його музики" [1, С.68]. Вбачається, що сценічна постановка Борисом Гмирею образу Сальєрі була актуальною в тогочасних умовах радянського суспільства. Радянська тоталітарна система, здійснюючи ідеологію "людини-гвинтика", не давала можливості талановитим людям повною мірою проявити свої таланти та здібності. Всіх, хто не вписувався в рамки цієї ідеології, як правило, знищували фізично чи духовно. Ми зараз добре знаємо, яка доля спіткала українську інтелігенцію, багатьох її кращих представників у ті часи. І нині, в умовах незалежної України, на превеликий жаль, ми ще не відійшли від практики "сальєризму", коли нерідко одні представники мистецтва прагнуть знищити інших, при цьому не зовсім усвідомлюючи причини та наслідки своїх дій.
Проблема творчої особистості, індивідуальності проявилася і в інших образах у виконанні Бориса Романовича Гмирі. Зокрема, образи Апеко, Філіна, Вотана, Кочубея, і (особливо) Бориса Годунова - це галерея до певної міри споріднених героїв, у створенні яких з величезною емоціональною силою розкрився хист співака, а його майстерне володіння палітрою найтонших інтонаційних і тембральних відтінків виявлялося щоразу по-іншому, щоразу здавалося єдино правильним.
В короткій статті неможливо розкрити всі аспекти філософсько-світоглядних особливостей творчості видатного українського співака Бориса Романовича Гмирі. Як висновок зазначимо, що зміст та характер його творчості пронизаний такими основоположними ідеями, як любов до українського народу, його історії та культури; прагнення показати велич українського професійного мистецтва; безмежне служіння народові України; знання, вміння шанувати досягнення культур інших народів та залучати їх до збагачення духовності українського народу Ці здобутки, принципи творчої діяльності митця, поза всяким сумнівом, є добрим прикладом для наслідування як сьогодні, так і в майбутньому.
Література:
1. Див.: Л.Архімович. Борис Гмиря. - К.: Музична Україна, 1981.
2. Б.Гмиря. Статті. Листи. Спогади. - К., 1975.
3. Борис Гмиря. Лист-відповідь критикові. Рукопис. - Архів Б.Р.Гмирі.
4. Борис Гмиря. Місія прекрасна, вдячна// Радянська культура. - 17 січня 1963 р.
Loading...

 
 

Цікаве