WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософсько-психологічні підстави використання теорії українознавства як філософії освіти в Україні - Реферат

Філософсько-психологічні підстави використання теорії українознавства як філософії освіти в Україні - Реферат

навчанні? Дати певну суму знань, умінь і навичок основ наук - і чим більше, тим краще. Але світ не постає перед нами розділеним на дисципліни. Не існує явищ фізичних, хімічних, біологічних, алгебраїчних тощо. Дисципліни - це лише засоби, за допомогою яких ми вивчаємо явища цього світу. Але багаторічне вивчення окремих дисциплін під час шкільного навчання розбиває уявлення про світ на безліч уламків не тільки у тих, хто навчається, а й утих, хто навчає. І ми всі починаємо дивитися на світ через свій уламок чарівного дзеркала, дивуючись, чому він такий викривлений. Однією з основних проблем сучасного шкільного навчання є відновлення цілісного образу світу. До недавнього часу вирішення цієї проблеми було досить складним через відсутність вітчизняних теоретичних та методологічних розробок вцьому напрямку. Певною мірою, спробою знайти вихід з такої ситуації стало поширення використання міжпредметних зв'язків, проведення інтегрованих уроків, але ці фрагментарні заходи не вирішували проблеми в цілому. Повернення на терени України науки українознавства створило теоретичну основу для розв'язання цих питань. Виникає слушне питання: чому ж саме теорія українознавства здатна забезпечити таку можливість? Адже що в школі тільки не вивчається: і філософія, і суспільствознавство, і народознавство, і краєзнавство тощо. Чому ж жодна з цих дисциплін (навіть філософія) не може взяти на себе цієї системної функції? Саме тому, що, виступаючи в ролі окремої дисципліни, кожна з них обертається на той самий уламок дзеркала світу, через який не можна побачити нічого, крім себе. В теорії українознавства дозволяє позбутися цієї дисциплінарності запропонована П.Кононенком концепція концентрів як певних явищ українського буття. Потреба в об'єднанні знань про світ у цілісну систему поглядів з'являється з необхідності розчленувати його, щоб глибше в нього зануритись (що ми і робимо під час вивчення окремих дисциплін). Але давайте уявимо науку як систему вже пов'язаних між собою поглядів. В такому випадку необхідності знову об'єднувати ці погляди - не виникає. На думку Н.Сінгера, завдання синтезу взагалі ґрунтується на непорозумінні: результати різних наукових (в нашому випадку - навчальних) дисциплін приймаються за точки відліку нашого досвіду замість того, щоб зробити концептуальний аналіз досвіду як цілого вихідним пунктом наукового аналізу, який здійснюється різними дисциплінами. Саме такий підхід до вивчення досвіду українства ми бачимо в концепції сучасного (чи новітнього, за Т.Усатенко) українознавства. Організація сприйняття цілісності світу через українознавство здійснюється шляхом розкриття взаємозв'язків і взаємозалежності між основними універсаліями: нація (етнос) - мова - природа - культура - пам'ять - держава. Домінантою в цьому розгляді є нація (етнос), що визначає підхід до всіх інших універсалій. Як без ядра не існує клітини, так без людини - нації, а без нації - вселюдства (П.Кононенко). Знищення хоч одного компонента неминуче призводить до порушення космічної цілісності не лише в матеріальній сфері, а й у духовній, оскільки закони організації та самоорганізації складних систем мають універсальний характер і виявляються не лише в житті природи. І на духовному рівні суспільство, людина, культура можуть існувати лише завдяки закономірному поєднанню своїх компонентів. Це поєднання не є механічне чи біоорганічне. Воно надорганічне. Але при всіх своїх особливостях воно залишається системним утворенням, тобто певною структурою. Тому її вивчення стає нагальним завданням наук про культуру, людину, про дух, якщо ми хочемо зрозуміти закони їхньої цілісності. Найбільш розвиненим проявом системного принципу організації буття є людина в єдності її біологічних, соціальних і культурних параметрів. Ця система на декілька порядків складніша за біологічні форми життя. Саме тому унікальність стає законом існування як реальної, конкретної людини, так і кожної конкретної нації.
Кожному народу притаманний свій унікальний спосіб мислення і бачення світу. Духовну сутність народу становить його мова, оскільки наше світобачення дорівнює мовній картині світу. Звідси мова - це не класичні морфологія чи синтаксис, а код нації, основа її єдності, самовизначеності. У мові людина, як і народ у цілому, об'єктивує свою думку і завдяки цьому має можливість затримувати її перед собою і піддавати обробці. Тому головна функція мови не комунікативна, а творча.
Природа - не лише географічний опис чи природні багатства, а перш за все - визначальний фактор формування ментальності нації, її фізичних і духовних сил. Адже географічний ландшафт протягом мільйонів та сотень тисяч років свого формування створив характерний для певного терену тип рослинності, клімат, що в свою чергу визначають тип людини, яка формується в даному регіоні (В.Сніжко). Тому кіммерійці, скіфи, анти, київсько-руські богатирі, запорозькі козаки черпали силу з джерел рідної землі. Український філософ Г.Сковорода бачив основу життя в єдності людини з матір'ю-природою, в "сродності" їхнього буття. І ми, сучасні українці, росіяни, поляки, євреї, що народилися тут, на цій землі, вбираємо в себе її енергію, її силу, її любов. Мабуть, відчуття цього і робить нас єдиним народом. А коли ми забуваємо про це, або не хочемо зрозуміти і відчути цей зв'язок, то перестаємо бути народом, стаємо населенням, яке займає певну територію, та не проростає в неї корінням. Але тоді все життя стає тимчасовим, як в готелі.
Історія є рівнодіюча всіх духовних сил і здібностей народу (О.Довженко). Тож повернення сьогодні до літописної традиції та до творів давньої писемності відкриває широкі можливості відновлення історичної правди, спотвореної в свій час на замовлення імперії. Тож пам'ять - не розірвані історичні факти, підігнані під певну ідеологію, а укоріненість нації в просторі і часі.
Держава як самоусвідомлення і самовизначення нації. Першим аспектом теоретичного підходу до цієї проблеми постає питання: чи мали українці державу? Причина альтернативних відповідей на нього полягає у різних методологічних підходах та політичних цілях. Тому історія української державності має розглядатися в ході її еволюції. Тоді лише вона постане в зумовленій життям великій
Loading...

 
 

Цікаве