WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософсько-психологічні підстави використання теорії українознавства як філософії освіти в Україні - Реферат

Філософсько-психологічні підстави використання теорії українознавства як філософії освіти в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Філософсько-психологічні підстави використання теорії українознавства як філософії освіти в Україні
...всі твердження теорії виступають в ролі засобів розв'язання деяких практичних завдань, або вся теорія в цілому виступає як метод.
М.В.Попович. О философском анализе языка науки.
Сучасне українське суспільство переживає добу великих докорінних змін. Це зумовлює і новітній напрям розвитку і філософської, і педагогічної думки. Останні роки у засобах масової інформації багато уваги приділяється особистості вчителя. Яким він має бути? Що є необхідною умовою його професійного становлення? А що є несумісним з його образом? Ці та багато інших питань постають на сторінках газет і журналів, часом зовсім і не педагогічного спрямування. Чому ж суспільство так зацікавила постать вчителя? Мабуть, це закономірне явище. В теперішніх складних умовах, коли держава не забезпечує впевненістю не тільки в завтрашньому, але й у сьогоднішньому дні, в освітянських колах, як і в інших ланках нашого суспільства, почалось розшарування. Одні школи поступово переходили в стан занепаду і ледь-ледь животіли. Найтерплячіша частина нашого суспільства - вчителі - в таких умовах не витримували і починали вдаватися до страйків, сподіваючись хоч таким чином привернути увагу держави до освіти (а це все одно, що до її майбутнього). Так ми почули в той час про події у Павлиській середній школі, що пов'язана з ім'ям видатного українського педагога Василя Сухомлинського. Пам'ятається, в голосі кореспондента, що вела радіопередачу, чулися нотки осуду по відношенню до вчителів, що наважилися на цей вимушений крок. Як виявилося, суспільство не дуже співчуває тим, хто, тримаючи в руках його майбутнє, виявляється безсилим перед обставинами.
Інші школи пішли іншим шляхом. Намагаючись вижити в сучасних умовах, вони відшукували засоби підтримки свого існування. Так почали з'являтися ліцеї, гімназії, приватні школи тощо. І хоча вони також не уникли суспільного осуду, оскільки їх діяльність не вкладалася у звичні рамки, але привернули до себе увагу, їх критикували, але до них ішли. І не тільки учні. Вчителі також стали прагнути виявити свої педагогічні здібності, свій творчий потенціал у стінах таких закладів. Саме в них на перший план вийшли не тільки якість навчання, але і якість стосунків вчителів та учнів. Саме в них особистісний підхід до навчання став вимогою, а не примхою вчителя-новатора. Це також не залишилось поза увагою суспільства. Журналісти, методисти, психологи, самі вчителі, учні та їх батьки - хто тільки не кинувся обговорювати питання комунікативної культури вчителя. Звичайно, з'явилися і порівняння з американськими, європейськими, єврейськими, японськими зразками. І якщо в питанні оволодіння теоретичним матеріалом та набуття певних навчальних навичок наша школа не пасла задніх, то в питаннях стосунків вчитель-учень, вчитель - батьки наш учитель традиційно займав авторитарне положення. Такий стан справ не міг задовольнити школи нового напрямку. Тому й постало завдання з'ясувати, як же в своєму загалі, складаються стосунки між вчителями та їх вихованцями і що можна змінити в цих стосунках, щоб наблизити це спілкування до творчої співпраці.
Кожен першокласник, переступаючи у вересні поріг школи, сповнений готовності отримати від неї щось невідоме і віри, що це невідоме буде цікавим і добрим. Але за час багаторічного навчання в школі ця цікавість і готовність до сприйняття, як правило, кудись зникають. А на їх місце приходять байдужість, недовіра, навіть ворожість. Що ж відштовхує велику кількість школярів від вчителів? Ці питання почали звучати на педагогічних радах. І відповідь на зразок: "Вади сімейного виховання", "Підлітковий вік", а то й "Що вони собі дозволяють!" - перестали влаштовувати одних з головних учасників цих стосунків - самих вчителів. До шкіл почали запрошувати психологів - тепер вже не тільки для проведення експериментів, а для надання постійної професійної допомоги вчителям, учням, їх батькам. Під час спостереження за поведінкою вчителя та учнів перш за все впадає в око те, що в школі вияви ворожості не обов'язково пов'язані з окремою особистістю чи характером когось з дорослих чи дітей. Ворожість в школі нагадує морську стихію, яка час від часу захоплює мимоволі то одних, то інших. Співвідношення інтересів вчителів та учнів, з погляду теоретичної педагогіки, мають співпадати. Тому педагогічна думка всі випадки існування ворожості відносить до винятків. Але як часто ці винятки стають правилом у реальному житті. Вчитель підготувався до уроку, сповнений цікавих ідей, чекає, що разом з вихованцями буде їх втілювати у життя, але... клас залишається байдужим, мляво реагує на те, що з ентузіазмом пропонує вчитель. Або виявляється певна група учнів, що в роботі участі не бере, заважає всім іншим (вчитель, звичайно, відволікає на них свою увагу, звучать нотки ворожості з обох сторін). Такі ситуації виникають на уроках всіх учителів. Цікаво, що чим більший досвід вчителя, тим більше в нього виробляється звичка до свого центрального положення в класі. І тоді врешті-решт виникає ситуація, коли на уроці тільки вчителю дозволяється бачити і знати, що "правильно", а що ні, що "добре", а що "погано", "цікаво" і "нецікаво". Абсолютизація своїх вчительських прав стає для нього апріорною. Вчитель забуває, що здійснює свою діяльність саме в інтересах цих дітей, які стають чомусь ворожими його високим і благородним цілям.
Як же уникнути цих тенденцій? Очевидно, що сьогодні проблема постає глибше, ніж зміна зовнішніх форм спілкування чи застосування в своїй роботі новітніх технологій, що тільки на перший погляд покращують ситуацію, а насправді виявляти себе активно, вона починає впливати на підсвідомість. Тому, незважаючи на появу шкіл нового типу, на створення нових форм і методів навчання, в психологічних центрах все більше з'являється дітей з "шкільними відхиленнями" у психічному здоров'ї. Ми бачимо, що в нашій освітянській системі, незважаючи на зовнішні зміни, з величезними труднощами вдається зачепити фундаментальну цільову базу. Але саме вона є тим колесом, яке зможе розвернути нашу освіту в майбутнє.
Яка основна мета продовжує побутувати в
Loading...

 
 

Цікаве