WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український етнос як один важливих концентрів українознавства - Реферат

Український етнос як один важливих концентрів українознавства - Реферат

Ірина вважає, що нам треба працювати не над творенням української нації, а створювати націю народу України. Безсумнівно, така нація буде говорити на "общедоступном й общепонятном", сповідувати відповідні цінності, а значить рухатися не до Європи, а до "рідної по духу" Росії з її неоімперськими амбіціями. Ми вважаємо, що український етнос хворий і хворий дуже серйозно. Нам не потрібно зараз українізувати росіян, поляків тощо, нам потрібно українізувати самих українців, вилікувати їх від хвороби під назвою "меншовартісність" і "малоросійство". Тільки тоді, коли український етнос вичавить ізсебе по краплі рабську кров, він перетвориться на високорозвинену націю. Але й цього буде замало. Отже, коли українці стануть не просто нацією, а політичною (державною) нацією. Під державною нацією ми розуміємо таку політичну спільність громадян різних етносів, які проживають на території нашої країни, вважають її своєю рідною Батьківщиною і віддають всю свою енергію, наснагу, працю, творчість на розбудову Самостійної Соборної Української Держави. Отже, у цьому випадку росіяни, поляки, угорці, румуни, євреї перетворюються з потенційної "п'ятої колони" в побратимів і однодумців українського титульного етносу-нації. Нам дуже потрібні колективізм, добра агресивність росіян, шляхетність і гоноровість поляків, розум і виваженість євреїв, завзятість угорців тощо. Ось тому Україна не тільки для українців, а для всіх етнічних спільнот, які проживають на її землях. Разом з тим повинна існувати взаємоповага і взаєморозуміння між українцями та іншими етнічними меншинами. Український етнос сприяє розвитку їх мовно-культурних проблем, вони ж у свою чергу мають поважати і знати наші культурні традиції, розуміти і розмовляти в міжетнічному спілкуванні не російською, а єдиною державною українською мовою.
Вчений Михайло Степико пише: "Стосовно етнонаціонального розвитку України історія висуває безальтернативне завдання: з конгломерату понад 130 народів - етносів, що її населяють, створити самовизначений монолітний народ - населення з міцною серцевиною - "політичною нацією", над котрою тільки й спроможна підноситись правова держава і в базисі якої поступово могло б визріти громадянське суспільство".
Ми погоджуємося з думкою науковця, за винятком фрази "конгломерату понад 130 народів - етносів, що її населяють", бо це вже від лукавого, це вже підтасовка фактів. Зовсім ненауково ставити знак рівності між титульним українським етносом, який нараховує за останнім всеукраїнським переписом населення більше 37 млн. чоловік, і кількома сотнями чи десятками навіть декількома представниками малочисельних етносів, які проживають на теренах нашої Вітчизни. Ось так деякі науковці створюють міфи, які потім використовують непорядні політики, коли заявляють, що Україна багатонаціональна і багатоетнічна країна, і тому українська мова має рівні права, можливості для розвитку і функціонування як, наприклад, російська, польська, угорська, румунська, іврит тощо. Ні! В Україні існує тільки одна державна мова - українська, і кожен громадянин нашої країни повинен її знати і спілкуватися нею, особливо ті з них, що перебувають на державній службі, від рядового вахтера до найвищих чиновників, урядовців і депутатів усіх рівнів. Щодо використання мов етнічних меншин, які живуть на наших землях, то будь-ласка, хай спілкуються ними в місцях свого компактного проживання, в своїх культурницьких організаціях і представництвах тощо. А поки в Україні панує у всіх сферах російська мова, а українська перетворилася на бідну родичку-жебрачку, гармонійного, справедливого суспільства не буде. Ми поважаємо російську мову, але коли вона витісняє українську мову на околиці в її рідній державі, перетворюючи її врешті-решт на вимираюче "нарєчіє", то тоді вже не до любові і поваги. Питання постає руба - запанує в Україні російська чи українська мова, бо це є визначальним для долі народу, культури, держави. Якщо російській мові надати статус офіційної, чи другої державної, то через декілька поколінь наша "солов'їна" перетвориться спочатку на мову пісенно-фольклорних ансамблів, а потім і взагалі на мертву мову. А представники українського етносу знову стануть малоросами, а потім і взагалі кондовими росіянами - громадянами агресивної неоліберальної імперії. А цій новітній російській імперії конче необхідні будуть працьовиті руки малоросів і хохляцьке гарматне м'ясо, але не будуть потрібними люди високої громадянської свідомості. Так що в українського етносу немає вибору, точніше вибір є завжди, а саме: чи етнічна смерть і забуття, чи національне народження, відродження і життя - повнокровне і перспективне. Українці! Все в наших руках. Якщо ми не збережемо рідну материнську і батьківську мову, то поступово втратимо етнічну самоідентифінацію, забудемо власну культуру, спотворимо свою ментальність і врешті-решт асимілюємося в російській політичній нації. Це гірка правда, але така реально здійснима. Велике починається з малого, перед українським етносом важкий шлях розвитку власної політично-державної нації. Ми, українці, повинні його здолати і перемогти - в ім'я слави предків, в ім'я наших нащадків. Кожна історична епоха ставить свої завдання і надзавдання, кидає виклик і вимагає відповіді. Ми, українці XXI століття, повинні виграти свої Жовті Води, створити політичну націю і розбудувати демократично-правову могутню сучасну європейську державу.
Недаремно вчені - українознавці Петро і Тарас Кононенки наголошують: "Тому кожне покоління на питання: коли виник український етнос, яким був і є його зв'язок з нацією, державою та вселюдством; що він вносить у загальноосвітній розвиток цивілізації і культури, - повинне знайти свою відповідь. Без цього ми не будемо господарями своєї долі".
Безумовно, ми маємо знати власну історію, творити в напруженій праці сьогодення, закладаючи тим самим фундамент нашого майбуття. Науковець Михайло Степико зауважує: "Виникає парадоксальна ситуація: щоб розбудувати українське суспільство, українську національну державність, потрібна якась концепція, певна ідеологічна основа, але самі ідеї можуть виникнути тільки на основі осягнення специфіки буття українського народу, яке не має поки що характеру цілісності й самодостатності".
Так, ми погоджуємося, що український етнос ще в процесі кристалізації, і не став він, на жаль, поки розквітлою нацією, тому що хворий, і хворіє він, як зазначалося нами вище, на меншовартість і малоросійство. Але ліки від цієї важкої, але виліковуваної хвороби є! Це українознавство! Це саме та концепція, саме та ідеологічна основа, на відсутність яких так бідкався шановний пан Степико.
Тільки українознавство, повторимо, як цілісна інтегративна система наукових знань про Україну, українознавство в просторі і часі, може і повинно стати етнонаціональним ідеологічним стрижнем Української держави, української політичної нації і кожного громадянина-українця. Українознавство як надійна ідеологічна основа
Loading...

 
 

Цікаве