WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український етнос як один важливих концентрів українознавства - Реферат

Український етнос як один важливих концентрів українознавства - Реферат

більшість великих етносів, землі яких лежали вздовж північного кордону Римської імперії, що визначально вплинуло на європейську цивілізацію у ранньому середньовіччі. Після великого переселення народів та падіння Риму у V ст.ситуація в Європі стабілізується. Тому саме з цього часу простежується безперервний розвиток не тільки українців, а й інших народів, розташованих у зоні безпосереднього впливу Римської імперії - французів, іспанців, англійців, німців, румунів, чехів, поляків"
Вчений Володимир Баран, ґрунтуючись на численних археологічних матеріалах, прослідкував безперервність культурно-історичного розвитку слов'ян на теренах Північно-Західної України від склавинів Волині V ст. до епохи Київської Русі. Ці, та інші наукові факти дають можливість дослідникові Леоніду Залізняку стверджувати, що цей відтинок слов'яногенезу є першим, додержавним етапом формування українського етносу, тому тяглість етноісторичного розвитку на українських етнічних землях між середнім Дніпром і Карпатами, від склавинів Волині V ст. через лука-райковецьку культуру до південних русичів ІХ - ХІV ст. і далі, до козацької України, дає підстави бачити коріння українського етносу вже в кінці V ст. нашої ери. Зокрема, Леонід Залізняк пише: "Отже, так звані ранні слов'яни / - ІХ ст. (корчацька, пеньківська, лука-райковецька археологічні культури) насправді були праукраїнцями. Ранні слов'яни - це абстрактне, штучне і далеке від історичної реальності поняття. Іншими словами, такого народу ніколи не було, як не існувало іранського, германського чи романського етносу взагалі, а існували окремі народи цих мовних груп. ... Український етнос почав формуватися дещо раніше, а саме в V - VІІ ст. на теренах північно-Західної України. Пояснюється це перш за все його близькістю до центрів античної цивілізації, впливи якої були потужним каталізатором культурно-історичних процесів у всій ранньосередньовічній Європі".
Займаючись дослідженням українського етносу як одним із важливих концентрів українознавства, треба наголосити, що ця проблема має багатовимірний характер. Професор Петро Кононенко наголошує: "Маємо на увазі, що різні етапи генезису українського етносу - це етапи не тільки з'єднання в національну цілісність, а й диференційні процеси: і в самому етносі (в плані формування духовно-інтелектуальних, соціопсихічних типів, груп та особистостей), і між етносами в процесі їхньої взаємодії. При цьому і єднальний, і диференціюючий процеси дуже складні, оскільки зачіпають сфери і біофізичні (природний генотип людини) й духовні, адже в ході схрещення людей і рас відбувається багатоаспектна взаємодія на рівні як фізичних, так і соціальних та культурно-релігійних структур, точиться боротьба формованих тисячоліттями якостей і рис, наслідком якої стає перемога одних первнів й асиміляція інших або гармонізація частин, або повне відчуження їх". А науковець Олександр Мостяєв гадає: "...Оскільки українці як етнос репрезентують себе перш за все як етнос історичний, урбанізований, політичний, письменний, то початок активної історичної творчості населення України і є початком етногенезу українського народу, а тяглість, безпосередня зв'язаність найдавніших історично зафіксованих подій з пізнішими етапами розвитку упритул до сучасності є підставою для виокремлення часу та території початку цього етногенезу. Всі інші (побутово-економічні, народно-мистецькі, лінгвістичні тощо) ознаки, які вивчаються етнографами, є або успадкованими від етнічного субстрату, який знаходиться по той бік української історії, або похідними емерджентними властивостями цілісної етнічної системи".
Українському етносу, як дуже складній соціально-біологічній людській спільноті, притаманні такі головні ознаки: спільність мови, наявність певної території формування, традиційна культура, етнічна і національна самоідентифікація, ментальність тощо. Розглянемо найважливіші з них.
Насамперед - це мова. Вчений Михайло Тиводар пише: "Однією з найважливіших рис етнічних спільнот є наявність мовної єдності. Мова, будучи головним засобом спілкування спільноти, системою збереження, приймання і передавання інформації, водночас відмежовує їх від людей інших етносів. Вона безпосередньо пов'язана з біологічною природою людини, бо функціонує шляхом дії механізму другої сигнальної системи. Водночас мова належить до найбільш стійких і добре зовнішньо виражених компонентів культури етносів, найчастіше виступає головною етнодиференціюючою рисою. Всі люди, які належить до одного етносу, як правило, говорять однією мовою (у тому числі її діалектами), яка для них рідна, тобто засвоюється з дитинства в сім'ї родин та навколишньому етнічному середовищі. Мова є становим хребтом етнічних культур, вона виконує важливу етнотворчу і етнооб'єднавчу функції. Мова найповніше пов'язана з культурно-побутовими особливостями етносів, бо їх культура, особливо духовна, найповніше виражається рідною мовою. Більше того, мова входить у культуру етносів, зберігає і передає способи їх мислення і психології. Це підтверджується й тим, що виняткова більшість етносів світу говорять своїми рідними мовами: українці - українською, грузини - грузинською, поляки - польською, словаки - словацькою, японці - японською і т.д.".
Доля української мови, як і доля її носіїв українців, - важка і терниста. Скільки б не говорили про мелодійність, милозвучність, чарівність і старовинність нашої мови, один лише аспект буття українського етносу, а саме - бездержавність і перебування його в складі інших держав - метрополій перетворював "солов'їну" в то зіпсовану польську, чи то зіпсовану російську (так зване "малоросійське нарєчіє"), одним словом другосортну мову рабів і холопів. Ось так уся мовна краса спочатку розчавлювалася підкованим чоботом завойовника, а тепер (яка гірка іронія долі) супермодним черевиком чиновника-малороса. Отже, скільки живе в просторі і часі український етнос, скільки він бореться за існування, повторюємо, хоча б за існування власної рідної мови. Дуже влучно зауважив вчений Михайло Тиводар: "Так у минулому полонізація і русифікація українського етносу зумовили глибоке руйнування української мовної культури. Але це руйнування не було суцільним до того часу, поки зберігалось традиційне село, яке виконувало етнозахисну роль. Совєтська влада сплюндрувала традиційне українське село, а російсько-більшовицькі колонізатори розробили цілу концепцію двомовності українського етносу, а нині, розгорнувши російську мовну агресію, прагнуть домогтись надання російській мові особливого статусу. Мовний імперіалізм сучасної Росії втілився у політиці захисту зденаціоналізованого "русскоязычного населення", яке Т.Шевченко влучно називав "перевертнями" і "недолюдками".
Ось тому питання державного статусу української і конкуруючої з нею російської мови надзвичайно загострилося. Для українського етносу це питання не тактичне, а стратегічне, тому що рідна мова служить не тільки вербальним механізмом передачі
Loading...

 
 

Цікаве