WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українське питання і російське суспільство - Реферат

Українське питання і російське суспільство - Реферат

як такому, а в упередженому трактуванні його як шкідливого і наносного явища в державному і національному організмі. З такого погляду рух, власне кажучи, природний, органічний, що має рівне право на існування з усіма аналогічними рухами, стає в ряди безправних, а тому ворожих цьому державному укладу явищ, які легко сприймають відтінки чужих впливів і тяжінь. За відмови від традиційної політики найширший розвиток української культури цілком сумісний з державною єдністю Росії, навіть при відповідних прагненням українців реформах внутрішнього ладу. Продовження ж протиукраїнської політики зберігає в державному організмі безправ'я і сваволю, що паралізує будь-який успіх прогресивних начал не менше, ніж збереження горезвісної риси осілості.
Страх перед племінним і культурним "розколом" заради абстрактної і проблематичної небезпеки укорінює небезпеку реальну - примирення з насильством і сваволею. Українці в цьому роздвоєнні культури бачать, навпаки, розквіт закладених у російське плем'я даних і бояться нинішнього фактичного розколу в російському суспільстві, що обумовлюється діаметральною протилежністю точок зору прихильників і супротивників української ідеї. Антагоністи українства не хочуть допустити свободи українського руху зі страху політичних і культурних збитків для Росії - українці бачать збитки саме у відсутності цієї свободи й у можливості сумнівів і вагань стосовно такого ясного і простого питання. Кращі з тих, хто сумнівається, не впевнені, що варто допустити український рух, українці ж вважають злочином проти загальнолюдського права протидію просвітительській і культурній роботі в будь-яких живих національних формах. Звідси зростання прірви взаємної недовіри, що переходить у ворожнечу.
Українська інтелігенція чекає від Росії повного визнання за українською народністю прав на національно-культурне самовизначення, тобто прав на вільну національну роботу в сфері школи, науки, літератури, громадського життя; українці вважають, що в інтересах не тільки місцевої української, а й загальноросійської культури не робити перешкод їх прагненням до українізації місцевого суспільного і церковно-релігійного життя, а також місцевого самоврядування. Загалом, українцівважають, що свобода українській культурі потрібна саме у зв'язку з інтересами російської справи і що зберегти українців як росіян Росія може лише прийнявши їх з усім національно-культурним надбанням як українців. Оскільки український рух органічний і живиться коренями народного життя, то він ніколи не згасне, а, отже, позитивне вирішення українського питання для держави, що не відмовляється від основних начал правового устрою, неминуче, і всілякі відстрочки у цьому вирішенні тільки поглиблюють внутрішній розлад у державі, суспільстві і народі.
Питання йде про охорону інтересів справжньої культури, яка здатна проникнути в народні маси набагато глибше і ширше, ніж та загальноросійська культура, ім'ям якої оперують вороги українського руху.
Питання йде про відмову від тих самих прийомів державного насильства в національних відносинах, що тепер так часто ставляться в докір германізму.
Питання йде про збереження за Росією культурного і політичного впливу на український рух, тому що за нинішньої політики завжди будуть підтримуватися умови, які сприяють тяжінню до зовнішніх центрів, як у поляків було до Кракова, у литовців - до Кенігсберга, в українців - до Львова і Чернівців.
Питання йде, нарешті, про збереження і розвиток російського племені з його споконвічних коренів, про посилення його опору чужим впливам, про усунення умов, що ослаблюють і розкладають українську народність і штучно відхиляють її інтереси у бік неросійських тяжінь.
Представники співчутливо налаштованих до українського руху кіл російського суспільства повинні взяти це питання у свої руки. Необхідно визнати, що ні переслідування з боку уряду, ні відсутність суспільної підтримки не призупинять роботи, що несе на собі, в інтересах свого народу, українська інтелігенція. Але суспільна байдужість перед фактом національного безправ'я може вселити в українців переконання в повній безнадійності нормального еволюційного шляху для досягнення умов, які сприяли б їх національній роботі. А звідси, як природний наслідок, можуть розвиватися, з одного боку, поразкові настрої, а з іншого боку - тенденції до ухиляння від загальнодержавної роботи і до зосередження всіх сил на інтересах своєї народності, що у всякому разі передбачає більше практичних успіхів. Переконливим прикладом у цьому сенсі є поляки і їх тактика повної байдужності до питань поточного російського державного і громадського життя, оскільки вони не пов'язані із суто польськими інтересами.
Одним із засобів, за допомогою яких можна було б видозмінити в сприятливий бік ставлення російського суспільства до українського питання, можуть бути публічні виступи, на зразок започаткованого групою вчених видання брошур із чехословацького і південнослов'янського національних питань. Можливі й інші форми впливу на малопоінформовані чи упереджені проти українського руху кола суспільства і впливові сфери.
У сфері публіцистики програма практичних заходів на перший час могла б бути такою:
а) Встановлення правильного погляду на український рух у спеціальних виданнях від імені групи російських учених і суспільних діячів.
б) Зокрема, сприяння якнайшвидшому вирішенню шкільного питання шляхом висвітлення ролі рідної мови в народній школі і заходів звільнення української мови від обмежень у цьому аспекті.
в) Сприяння введенню спеціальних дисциплін з українознавства у вищій школі і відповідних предметів у середній.
г) Сприяння скасуванню всяких обмежень у сфері літератури, преси і культурної роботи, встановлених для українців.
д) Певно, було б також не недоречно підвищити голос, у загальноросійських і українських інтересах, проти можливої віддачі українського населення Буковини і Галичини під владу Румунії і Польщі.
Це питання пов'язане із більш загальним питанням - про долю української культури в Галичині і Буковині, повне вирішення якого тепер, звичайно, передчасне, проте принципове висвітлення бажане, а деякі практичні кроки, як, наприклад, реабілітація евакуйованих із Галичини українців, - і безумовно необхідні.
Loading...

 
 

Цікаве