WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українське питання і російське суспільство - Реферат

Українське питання і російське суспільство - Реферат

Націоналістичні течії ставилися до українства вороже, пристаючи до офіційної політики. Культурне значення зневажалося, соціальна сторона викликала побоювання, національна - відкидалася. Прогресивні кола абстрактно співчували, але практично трималися пасивно, не вникаючи в позитивні сторони руху і не зупиняючись на принциповій неприпустимості утисків у сфері культури. Широкий розвиток українського красного письменства, успіхи української науки в Галичині, культурне та економічне піднесення українського населення в цьому краї як наочний доказ плідності національного начала в народній освіті - усе лишилося поза увагою російських суспільних кіл. На цьому тлі суспільної байдужості лише інколи траплялися поодинокі випадки глибокого розуміння питання й активно співчутливого ставлення, мотивованого широко тлумаченими інтересами національної єдності і цілісності Росії. Вираженням такого позитивного ставлення до українського питання стала записка Академії наук 1905 р. про скасування обмежень малоросійського друкованого слова, яка мала величезне значення як противага відчуженню, що встигло утворитися, між українською інтелігенцією і російським суспільством.
В останнє десятиліття з посиленням у суспільстві націоналістичних настроїв виявилося негативне ставлення до українського руху навіть у відомій частині прогресивних елементів суспільства, з погляду яких головна небезпека руху полягає саме в його культурній ролі, що загрожує Росії національним і культурнимрозколом. Ці елементи свідомо підтримують протиукраїнську політику уряду, їх не шокують адміністративні способи оцінки і вирішення питань педагогіки, філології, культури. З цього середовища з'являються потім провісники великоросійського імперіалізму, що визнають право творити культуру тільки за великими націями і на цій підставі прирікають культуру 30-мільйонного українського народу на розчинення у великоросійському морі.
Ворожість офіційної і націоналістичної Росії до українського руху викликала до себе інтерес і увагу в ідеологах і керівниках войовничого германізму, для якого вона видавалася сприятливим фактором у випадку можливої боротьби проти Росії.
Ця увага німецьких політиків до українського питання не тільки не спонукала російський уряд і суспільство змінити своє до нього ставлення і вирішити його відповідно до принципів загальнолюдської справедливості, настійних потреб української народності і користі держави, але остаточно озлобило ворожі українству елементи, об'єднавши їх у ненависті до нового "мазепіанства".
Війна 1914 р. певною мірою стала результатом таких настроїв, тому що відносини між Росією й Австрією визначалися переважно слов'янофільсько-націоналістичною ідеологією, у якій одне з головних місць посідало вороже ставлення до зростання української культури в Галичині і прагнення до "возз'єднання під'яремної Русі" з Росією на засадах етнографічної єдності.
Успіхи Росії на австрійському фронті в перші місяці війни дали можливість уряду за сприяння націоналістів розпочати знищення ненависного "вогнища мазепіанства". Здійснювався цей план із суто німецькою послідовністю і жорстокістю - шляхом повного руйнування української громадськості і культури в Галичині та насильницького вигнання з неї інтелігентних сил.
Період невдач, який спричинив відступ зі Львова, протверезив націоналістів і спонукав уряд пом'якшити свою нетерпимість до української національності в окупованих частинах Галичини. Але загальне ставлення до українського руху не змінилося, про що свідчить важке становище висланих галичан і постійні цензурні утиски української преси і літератури в Росії, що останнім часом, очевидно, мають тенденцію відновити для українського слова дію доконституційного режиму.
Разом із тим, "звільнення під'яремної Русі" набуває подальших своєрідних форм. У договорах союзних держав із Румунією помітне місце посідає передача їй Буковини, а в переговорах із поляками щодо державного устрою майбутньої Польщі згадується майбутня уже тепер заміна російського управління польським у "завойованих частинах польської території"; припущення це, очевидно, стосується окупованої російськими військами частини східної Галичини, що, як відомо, є не польською, а споконвіку українською територією. "Звільнення" звелося, таким чином, спочатку до руйнування української культури задля російської єдності, а потім - до віддання українського населення Буковини і Галичини в жертву румунізації і полонізації.
Нового в цьому для української народності, утім, мало. І в минулому її інтереси жертвувалися державою на користь більш сильних чи більш потрібних у цей момент сусідів - частіше на користь поляків, незважаючи на споконвічну російсько-польську ворожнечу. У XVII столітті Андрусівський договір розділив українську територію між Росією і Польщею. У XVIII столітті Катерина II допомогла полякам придушити повстання українського селянства проти польської влади в той час, як повстанці вважали, що вони діють в інтересах Росії. У XIX столітті уряд стає на бік польських аграріїв проти українського демократизму, а сліпа боротьба з унією сприяє полонізації Холмщини. У XX столітті здійснене російськими руками знекровлення східної Галичини відновило в ній колишній вплив польської культури, підірваний було розвитком культури української. У подібних випадках інтереси російської справи, російської ідеї, російської єдності керівниками російської політики до уваги не бралися.
На думку українського суспільства, російські прогресисти пасивним ставленням до українського питання роблять величезну історичну і політичну помилку. Вони посилюють цим позицію уряду і націоналістів, замість того, щоб своєю критикою, побудованою на тих самих вихідних точках, якими користується офіційна теорія, викривати її шкоду і небезпечність. Голос української інтелігенції, за укорінених упереджень проти українського руху, не може бути переконливим для уряду і широких, мало знайомих із сутністю питання суспільних кіл. Тоді як авторитети російської науки і визнані представники російської громадськості своїм впливом могли б якщо не остаточно розв'язати українське питання, то все-таки зрушити його з мертвої точки і наблизити вирішення цього вікового, тяжкого державного непорозуміння.
Небезпека для Росії не в українському русі
Loading...

 
 

Цікаве