WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українське питання і російське суспільство - Реферат

Українське питання і російське суспільство - Реферат

національно-політичну автономію краю до постулатів більш віддаленої черги.
Відродження українського руху в нових формах відразу ж викликало судові репресії уряду і дало початок новому періоду боротьби офіційної Росії з українською народністю, - цього разу вже, головним чином, із національно-культурною стороною її життя як із реальним обґрунтуванням національної самосвідомості української інтелігенції. В офіційній термінології український рух цього періоду одержав назву "українського сепаратизму".
Заходи уряду проти українського руху, не враховуючи особистого переслідування українських діячів, виразилися у винятковому цензурному режимі, що обмежував вживання української мови в друці найвужчими рамками, - в утискахукраїнської драматургії і сцени, у переслідуванні української мови в школі, у загальному ворожому ставленні до будь-якого вияву української національної самосвідомості чи навіть стихійного потягу до національного українського елемента.
У часткових проявах боротьби з "українським сепаратизмом" адміністрація, особливо місцева, доходила до переслідування найбезневинніших і природних проявів національної української стихії, таких як спів народних пісень, виступи кобзарів тощо.
Якою мірою в цих випадках урядова політика не рахувалася з інтересами освіти і культури, видно з того, що з найбільшою жорстокістю українська національна ідея переслідувалася в церковно-релігійній і шкільній літературі. Саме там, де українська інтелігенція бачила найкраще знаряддя освіти і найбільш прямий шлях до морального і культурного піднесення народних мас, уряд бачив лише загрозу єдності російського народу і міцності держави.
Період інтенсивної боротьби з українським рухом тривав, з деякими коливаннями і перервами, більше 50 років, з 1847 до 1905 р. Найбільш гострі моменти: 1847 (Кирило-Мефодіївське братство), 1863 (заборона релігійної літератури), 1876 (заборона усіх видів літератури, крім белетристики), 1881 (підтвердження цього режиму). Мотивувалася ця боротьба твердженнями про етнографічну, культурну і мовну єдність окремих гілок українського народу, про рівномірну участь цих видів у створенні російської літературної мови, загальнодержавна роль якої виключає потребу в паралельному розвитку інших мов і літератур російського кореня; разом із цим підкреслювалася державна небезпека українського "політичного сепаратизму" і переважання в українському русі антидержавних соціалістичних тенденцій; нарешті, висловлювалися підозри і звинувачення в сторонньому чи іноземному походженні українського руху, що насаджувалися і підтримувалися споконвічними ворогами Росії, такими як поляки, німці і т. ін.
Урядова політика цього періоду була спрямована до визначеної мети - досягти повного злиття українців із панівною народністю і знищити шкідливе для останньої усвідомлення своєї національної осібності в українському населенні. У своїй суті ця політика великоросійського національного централізму була, таким чином, не менш сепаратистською, ніж підозрюваний у сепаратизмі український рух: тільки офіційний сепаратизм був великоросійський і схилявся до перетворення величезної, багатомовної і багатокультурної держави на нівельовану за великоросійським зразком країну, великої Росії на Великоросію.
Визвольний рух за короткий проміжок 1905 - 1907 рр. дав українцям свободу від спеціальної цензури, пресу, розширення рамок літературної роботи, спроби організованої суспільної діяльності у сфері народної освіти. Правлячі кола в поворотний момент російської історії (кінець 1904 і початок 1905) пішли назустріч і українській народності в її найбільш нагальних нестатках, результатом чого стало порушення питання про зняття з української писемності цензурних обмежень і дозвіл видати український переклад Четвероєвангелія. Українська національна самосвідомість виявила себе в цей період національним представництвом у першій і другій Державних думах, від якого виходили вагомі й обґрунтовані заяви про потреби українського населення у сфері народної школи, про націоналізацію середньої і вищої освіти, а також місцеві урядові постанови, нарешті, про реформи місцевого управління, економічних і соціальних відносин. Ці голоси, однак, уже не були почуті і разом із кризою народного представництва змовкли. Настав новий період переслідувань українського руху.
Період цей збігся з посиленням націоналістичних тенденцій у російському суспільстві, на які спирався у своїй внутрішній політиці Столипін. Боротьба з прагненнями інородців до національного самовизначення стала одним із гасел столипінського управління, - і до цих інородців уряд визначено і свідомо включає українців. Сенатський указ про закриття польської "Oswiaty", як організації, що сприяє культурному відокремленню поляків від Росії, служить вихідною точкою для дій адміністрації стосовно українських "Просвіт" та інших громадських організацій. У ряді циркулярів по відомству Міністерства] внутрішніх] справ Столипін оголошує боротьбу з українством державним завданням, що лежить на Росії з XVII сторіччя. Нарешті, як кодекс офіційних поглядів на український рух з'являється дослідження Ще голева.
Ускладнюючим моментом в українському питанні був розвиток українського руху за межами Росії - у Галичині. Там рух почався в середині XIX ст. і мав, як і в Росії, виключно культурно-національний характер із тенденцією до вдосконалення форм внутрішнього управління своєї країни. Ширші рамки політичного життя сприяли успіхам української культури в Галичині. Літературні і суспільні сили російської України в періоди посилених репресій переходили в Галичину і також брали участь у місцевій культурній роботі. У підсумку українці засвоїли погляд на Галичину як на П'ємонт українського національного відродження, тоді як російські офіційні сфери звикли дивитися на неї як на вогнище українського сепаратизму, підтримуване сторонніми впливами. Реакційні москвофільські течії Галичини служили опорою такому погляду.
Ставлення широких кіл російського суспільства до українського руху пройшло значну еволюцію. Спокійно-байдуже спочатку, з деяким інтересом до літератури, що народжувалася, і з ідейним співчуттям до національного відродження українців з боку окремих представників слов'янофільської думки, надалі воно диференціювалося.
Loading...

 
 

Цікаве