WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська філософія в структурі українознавства - Реферат

Українська філософія в структурі українознавства - Реферат

"Ірії", біля сонця. Отже, "Пекла" український світогляд не знав, як не знав грецького космосу і хаосу, а також багатьох інших "деталей", принципово важливих для розуміння особливостей логіко-архетипної структури як зарубіжної, так і української філософії. Адже це такі "деталі", котрі, разом з багатьма іншими, відрізняють греко-римську філософію від, наприклад, германської, спертої на архетипи співвідношення "буття і небуття" та "буття і ніщо". Засадничі архетипи національних філософій специфічні саме тим, що вимагають побудови нетотожних логіко-структурних схем світу, виробляючи тим самим неспівпадаючі системи і структури цінностей діяльно-конструктивних аспектів національних світоглядів.
Констатуємо, таким чином, що тлумачення логіко-структурних підстав української філософії нерідко зводиться до "застосування" греко-римських та інших іноземних архетипів і термінів у спробах побудови властивих їй учень або ж до україномовного пояснення змісту цих термінів. Через це в українських ВНЗ домінує не вивчення філософії, а заучування рідною мовою значення тих чи інших іноземних висловів. Підкреслимо, що не менш масштабною в Україні є спроба представити українську філософію як продовження нібито "предківських" північноафриканських (християнських), особливо візантійсько-сирійських (тобто православно-християнських), перетлумачень елліністичної думки (стоїки, кініки, платоніки, гностики, перипатетики, епікурейці тощо). Для цього українську філософію намагаються представити як теоретичну розробку деякої суми підставно-архетипних проблем, пов'язаних із православним богослів'ям.
Зокрема, висловлюється думка, що основним архетипом для філософії Київської Русі була структура: "людина - Бог". Протягом ХVІ - ХVІІІ ст. українська філософська думка зосередилася на структурі: "людина - Всесвіт". А в ХІХ ст. і 1-й третині ХХ ст. основною стала структура: "людина - нація" [2, 25- 27].
Отже, українську філософію намагаються представити в даному разі у межах юдо-християнської філодоксичної формули "Бог - світ Божий - народ Божий", котра набуває більш модернізованого вигляду за допомогою структури "Бог - Всесвіт - нація". Все це дозволяє твердити, що українську філософію намагаються інтерпретувати як різновид теософії у межах філодоксичних уявлень. Теософсько-філодоксичних тому, що в юдо-християнському розумінні Бог існує для людей не як "єстєство", а як "інообраз". Точніше - Бог мислиться як "неденний ранок ночі, єдиний центр собі, непроникна для слуху сущність, некупно сильний, некупно чистий, безначальний, єдиносповідна трійця Божа, єдиносущий, єдиносильний, єдиновладний, єдинопануючий, єдиноцарюючий, всеєдинознаючий, присно сущий, ненароджений, безначальний, невимовний, невидимий, неописуваний, недомисленний, невстановлений, неперемінний, безмірний, безпристрастний, всьому створеному і утримуваному промисел - небу і землі, морю і водам" [3, 21].
Ураховуючи специфіку тлумачення Бога в християнстві, Г.Сковорода мав підстави висловити думку про те, що на основі визнання існування Бога неможливо побудувати філософію. "Бог, - писав мислитель, - это скверная машина, из которой нельзя сделать ничего путного; сплав лжи и истины всегда дурная вещь, и нам не нужно ни священников, ни богов" [8, 353].
Дане твердження Г.Сковороди хоч і замовчується авторами, котрі плутають українську філософію із теософською філодоксою, проте ніким ще не було спростоване - ні богословами, ні тими недалекоглядними і малограмотними високовладними політиками, котрі жалкують і тепер: "Підмінили Бога служінням якомусь абстрактному Світлому Майбутньому" [10]. Всупереч подібним плутаним заявам, сучасні далекоглядні й компетентні українські вчені досить добре розуміють різницю між релігією та філософією, масовим марновірством і методично обґрунтованою аргументацією, тому й констатують: "Релігія не визнає аналізу й логіки, знання й розуміння, її фетишем є беззастережна віра. Тому фідеїзм органічно тяжіє до фанатизму і не так солідаризує, як диференціонує народи чи цілі раси" [4, 27].
Загалом же філософія мовить про єство і суще, про те, з чим людина може встановити прямий чи опосередкований контакт, що вона може дослідити, описати, використати тощо, а не про "інообразне" уявлення про не-суще, з яким неможливо встановити ніякий контакт, бо воно невимовне, невидиме, не підлягає ніякому опису, незмінне, невиникаюче і незникаюче Ніщо, неосяжне ніяким розумом, крім уявного "світового розуму". Це означає, що спроба спертися на богослів'я при розробці проблем української філософії приведе не до її піднесення, а до створення витонченого варіанту місцевої теології, як це трапилося на початку ХІХ ст. з німецьким ученим Г.Гегелем, який своєю філодоксою спробував пояснити, яким насправді був християнськи зрозумілий Бог ще до створення ним світу "із нічого".
Підставу українській філософії, як було зазначено раніше, намагаються також знайти, "підлаштувавши" її під деякі схеми, абстраговані від комплексу західноєвропейських раціоналізованих світоуявлень. Уперше таку логіко-структурну схему в діаспорі запропонував у 40-х роках ХХ ст. І.Мірчук, а в 70-х роках минулого століття її повторив у дещо модернізованому вигляді О.Кульчицький. Тепер же ця схема увійшла в деякі видані в Україні підручники, де мовиться про особливості української філософії. Зокрема О.Кульчицький, а з 90-х р. минулого століття і С.Кримський, інші дослідники в Україні, за аналогією до тлумачення архетипів К.Юнгом, ведуть мову про так звані "кристалізаційні осі українського світогляду", до яких віднесені: "філософія життя", "український антеїзм", "тяжіння до мессіанства" як до "досконалого синтезу між Сходом і Заходом", "філософсько-антропологічний персоналізм", "філософія серця", "меліоризм" як віра в можливість спрямувати існуюче до ідеалів, "оптимізм" у межах невизначеного "якось воно буде" тощо [5, 60 - 65].
Всі ці "кристалізаційні осіукраїнського світогляду", безумовно, пропонують певну логіко-структурну підставу для упорядкування та систематизації змісту i української філософії, і численних філодоксичних уявлень одночасно. Тому й не дивно, що О.Кульчицький визнає: "кристалізаційні осі" диференціонують світогляд, зрозумілий як "суцільність поглядів на світ", але не утворюють інтегративно-теоретичну структуру української філософії. Вони акцентують не архетипи, а лише сукупність "філософічних ставлень" людей до світу й самих себе. Тому і в цьому випадку виникає питання про те, чи має українська філософія логіко-структурну підставу не для виділення "рис", яких загалом можна було б відшукати набагато більше, ніж це є у працях І.Мірчука й О.Кульчицького, а для створення власного теоретичного рівня? Чи справа й далі обмежуватиметься використанням і тлумаченням українською мовою термінів, взятих із зарубіжних філософських учень?
Очевидно, що українська філософська думка давно має відповідну логіко-структурну підставу, хоча через різноманітні політико-соціальні перепони, що століттями гнобили Україну до встановлення в 1991 р. незалежної національної держави, вона спеціально не досліджувалася і не виражалася у формах теоретичної філософії. Принаймні у 2-й половині ХІХ ст. П.Куліш, В.Антонович, М.Драгоманов, Т.Рильський та інші дослідники зверталися до питань побудови теорії українського світогляду, логічні схеми якого виражені в народній творчості, проте філософську теорію так і не
Loading...

 
 

Цікаве