WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська філософія в структурі українознавства - Реферат

Українська філософія в структурі українознавства - Реферат

складової частини культури українського народу" [2, 8].
Разом з тим, слід констатувати певну непослідовність авторів таких суджень. Адже твердячи про те, що українська філософія є "буттям філософії", що встановлює "границю буття" в українській культурі, вони одночасно висловлюють і протилежну, але цілком слушну думку, згідно з якою, українську філософію створює той комплекс світоглядних учень, що визрівав і оформлювався на терені України, незалежно від того, в якому краї через обставини життя довелося формулювати відповідні вчення їхнім авторам [2, 24].
Дане твердження теоретико-методологічно відсікає плутані космополітичні візії, поширенням яких зайняті подвижники "відкритого суспільства", котрі не мають своєї батьківщини, місця і "посади" у світі. Космополітична філософія через це не має ніде ні коріння, ні доріг, якими ходить. Вона, отже, не присутня ні у світі, ні поза світом, через що не відає і про те, де і в чому проявляється та мудрість, на яку вона спирається. Нерідко космополітизм (денаціоналізація) є не більше, ніж прихована претензія певної політичної групи однієї нації запанувати на чужій їй батьківщині і тим самим привласнити життєві ресурси іншої нації. Зауважимо, що Г.Сковорода, говорячи, що він - "громадянин світу" і мислить про "світ світів", не забував підкреслювати, що таким мислителем він є виключно в Україні, яка для нього - рідна мати і рідний дім. Космополіт же в Україні ніколи так не говорив і не говорить.
Отже, в соціокультурному аспекті зміст поняття "українська філософія" виражає не всі філософські вчення, що функціонують в Україні, а лише такі, котрі зросли на основі культури українського народу. В цьому аспекті українська філософія постає як складова частина українознавства більш широкої за змістом наукової системи досліджень і знань.
2. Логіко-структурні підстави української філософії
Мовлячи про специфіку української філософії, потрібно вести мову, як навчав Л.Баранович ще у ХVІІ ст., про "начатки", тобто про її підставу. Підстава - це одне із засадничих понять української філософії, зміст якого виражає сукупність основ, обставин і умов, завдяки яким людина виділяє кожну річ або явище як щось окремо існуюче. Підстава є елементом сущого, але не сутність, котра завжди перебуває при-сущому речей і явищ. Причому змістовно, підстава, як і суще, множинна і тим самим синергійна. Тому при наявності відповідних обставин, але при відсутності необхідних умов (умовностей), ніякі речі і явища не вирізняються і не існують для людей. Так само при наявності умов, але при відсутності обставин, унеможливлюється визначення, осягання і перетворення речей та явищ людьми.
Будь-яка національна філософія також має свої підстави, тобто єдність обставин і умов, за яких вона спроможна існувати. Основною умовною та безумовною підставою філософії є існування здібних до неї людей, котрі, як підкреслював ще Аристотель, спроможні й навчати філософії. Якщо у суспільстві нагромаджений масив: знання-досвід-мудрість, але нація не має людей, спроможних проаналізувати цей масив, відповідним чином його інтерпретувати й представити у вигляді символіко-понятійних схем життєдіяльності людей у системі національної культури, тофілософії у даного народу немає. Тобто філософія як теоретико-практичне вчення про мудре світоіснування особи й нації, має підставу, насамперед, у філософах - людях, які помічають типові структури мудрого (творчого, успішного, щасливого, продуктивного і т.д.) життя або ж прагнуть це робити.
Зрозуміло, що філософи діють у цілком конкретному національно визначеному суспільстві, яке має мову, певну систему управління (державу), освіту, спосіб господарювання (економіку), звичаєвість (мораль), переказ про життя предків ("історію") тощо. Заодно це означає, що результат діяльності філософів - філософія - має досить різноманітні підстави для виникнення й існування в суспільстві. Тому дослідники філософії загалом виділяють: політичні, економічні, соціальні, мистецькі, навчально-виховні, науково-дослідницькі, комунікативні та інші підстави філософії.
Важлива роль у конституюванні філософії - притаманна їй логіко-структурна підстава, яка якраз надає філософії таку систему тлумачень світу, що робить її саме даною, а не іншою національною філософією. Початок у такій інтерпретації утворюється сукупністю основоположних понять та зв'язків між ними, що разом являють собою, згідно термінології Г.Сковороди, "першообрази", чи "головні фігури", по-грецькому - архетипи, а по-латині - принципи. Далі зміст архетипів уточнюється і витлумачується процедурами мислення, логічні схеми якого стають необхідними (тобто такими, які людям неможливо "обійти") в життєво-практичних ситуаціях даного національного суспільства. Тому Г.Сковорода й учив, що архетипів, тобто понять-першообразів або ідей, завжди мало, але "віце-фігур", тобто понять, що уточнюють зміст архетипів, - завжди дуже багато [9, 141].
Підкреслимо, що існуючі національні філософії в кожному окремому випадку спираються на деяку сукупність властивих їм архетипів. Причому, схеми архетипів даної національної філософії можуть нагадувати структуру архетипів іншої філософії, проте змістовно вони завжди відрізнятимуться "деталями". Але якраз "деталі" ведуть мислення до далекосяжних висновків, котрі, зрештою, і засвідчують особливості національної філософії. Наприклад, нині вчені, які вивчають українську філософію, інтерпретують її, головним чином, у межах архетипів греко-римських світоглядних уявлень або у межах довільно зведених і об'єднаних нібито в одній загальній логічній структурі сукупності "рис" західноєвропейської філософії.
Тлумачення української філософії в річищі архетипів філософії греків і римлян проявляється не тільки на рівні довідкової літератури, де справа обмежується поясненнями українською мовою змісту грецьких та латинських "філософських" термінів. Спроби представити українську філософію як "прикладання" греко-римських термінів до світогляду українського народу проявляються, передусім, у намаганнях побудувати її базову логіко-пізнавальну структуру на підставі архетипу "космос - хаос" [2, 31]. Даний архетип у філософії Греції та Риму виражав взаємодію упорядкованої речовості, що утворює світ (космос), та велетенського лона або пащі, ізякої постає і куди зникає ця речовість (хаос). Посередниками між космосом і хаосом були "дії", а не "боги", через те, що Бог чи Бога - це терміни слов'янських мов, котрі означують уявно присутнього у світі конкретного "подателя благ". Тобто Бог у цьому смислі не уявлявся Дієм, отже "ремісником", що створив або створював космос із елементів хаосу.
Іноді, даючи тлумачення логіко-структурних підстав української філософії, архетип "хаос - космос" прив'язують до архетипу "світового дерева", поширеного у світогляді багатьох народів. Але спроби використати цей архетип переважно в західноєвропейському розумінні для з'ясування підстав української філософії спотворюють зміст саме української філософії. Так, в західноєвропейському розумінні "низ" світового дерева означає згасання життя, смерть, що набуває філодоксичну інтерпретацію в оповідях про існування "Аїду", "Тартару" і, зрештою, християнського "Пекла".
Українська ж світоглядна тенденція з "низом" світового дерева пов'язує початок, зародження життя всього сущого, а з "верхом" - кінець, завершення життя, вічне перебування всіх людей в
Loading...

 
 

Цікаве