WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська філософія в структурі українознавства - Реферат

Українська філософія в структурі українознавства - Реферат


Реферат на тему:
Українська філософія в структурі українознавства
Об'єктом українознавства, як цілісної, але внутрішньо диференційованої на різні аспекти й напрямки науки загалом, є терен буття українського народу у світі. Проте найближчим предметом українознавчого дослідження є, безумовно, життя українців в Україні, тобто в межах своєї Материзни і Вітчизни. Логічно можна було б висновувати, що єдність Батьківщини знаходить свій соціокультурний вираз і пізнавально-інформаційне продовження у спільності національного світогляду, концентрованим виразом якого постає українська філософія. Вона функціонує і як складова частина українознавства, і як відносно самостійний (у її межах та в українській культурі в цілому) спосіб дослідження світовідношень "української людини".
Однак доводиться констатувати, що і в 90-і рр. ХХ ст. пізнавально-екзистенціальна ситуація в Україні прикметна світоглядною розпорошеністю, ґрунт якій утворюють правдоподібні та різні інші вигадки про світ, суспільство, людину, державу, владу тощо. Раціоналізація ж вигадок утворює філодоксу (суму ідеологій, релігій, гороскопів, "правових актів", партійних статутів, програм дій, прогнозування, передбачення, ворожіння і т.д.). Внутрішнє розмаїття філодокси (тобто "любові до вигадок") матеріалізується текстами, зміст яких утворює "керівництво до дії" для спільнот, згуртованих на основі фідеїзму своїх вождів навколо конкретних знаків (прапорів, хоругв, портретів, ікон, книжок, наметів, могил тощо).
Світоглядна розпорошеність у структурі практичної філософії, особливо у таких її складових, як мораль, політика, економіка, педагогіка, проявляється в суперечностях монізму та плюралізму цінностей внутрішнього українського буття і його міжнародних орієнтацій, у зростанні фідеїзації навчально-виховної системи українського суспільства. Світоглядна розпорошеність проявляється і в одночасній боротьбі влади із "законними багатіями" та із "законними бідними", в заповненні порожнечі існування безробітних, тобто соціального Небуття громадян, "бритогринджольним мистецтвом", у лихоманці "чесної приватизації" і "чесної реприватизації", а також в обов'язковості існування для певних політичних груп "ворогів нації" та в інших хитавицях повсякденності.
Філософія, тобто "любов до мудрості", в таких суспільно-екзистенціальних ситуаціях (а свідчить про це вся історія як української, так і світової культури) завжди ставиться під сумнів. Домінує філодоксичне свавілля, вищим естетичним виявом якого є оманливість масового голосування, необхідного для підтримки "прекрасної" обіцянки. Суть у тому, що публічні вибори до структур державної влади є тільки методом легалізації фізичних осіб, вже вибраних партіями, фондами і т.п., для чого їм і потрібна правдоподібність. Але навіть схожа на правду вигадка, сказана авторитетною для маси людей особою, ніколи не буває кращою за всі інші вигадки. Отже, омана правдоподібності, як і "зовсім неправдива" фантазія, мають для суспільства рівнозначну, тобто нульову, пізнавально-інформаційну значущість.
Тільки одиниці-дослідники в українському суспільстві знають "amen", тобто "так і є", або істину. Всі ж інші переважно довіряють їм на основі свого й чужого досвіду, а хто не довіряє, той фанатично "бореться за істину", нагромаджуючи скрізь, де це можливо, хибність. Хибність - не помилка, а воля людей оволодіти неіснуючим і привласнити його. Мовлячи міфопоетично, хибність є безмірно хвалькуватий і бундючний грецький Іксіон, що своїм базіканням наповнює суспільство естетикою порожнечі говоріння про Ніщо.
Зважаючи на наявну в українському суспільстві світоглядну розпорошеність, однією з актуальних проблем українознавства у теперішній екзистенціальній ситуації є не тільки емпіричне й теоретичне, фундаментальне і прикладне, індивідуально-авторське і колективно-групове, суб'єктне і об'єктне дослідження українського суспільства для сприяння його самостояння і поступу. Істотним завданням у цьому плані стає також встановлення значущості української філософії як теоретико-практичної (антропоцентричної) форми українського світогляду та її місця в системі українознавства. Дана стаття сприятиме з'ясуванню й вирішенню цього завдання.
1. Поняття "українська філософія"
Уперше поняття "українська філософія" почав вживати у 30-і роки ХХ ст. відомий український філософ і теоретик літератури Д.Чижевський. Він написав статтю "Українська філософія" для збірки лекцій "Українська культура", виданої 1940-го р. у Подебрадах (Чехія) під редакцією Д.Антоновича [11]. Проте Д.Чижевський вів мову, по суті, не стільки про українську філософію, скільки, й переважно, про появу в Україні відомостей про зарубіжних (від давньогрецьких до новочасних) авторів і про поширення їхніх учень українцями.
Перша в Україні книга, в якій вживається поняття "українська філософія" ("Концепця пізнання в українській філософії"), видана в 1993 р. Інститутом системних досліджень освіти МОН України (директор К. Левківський) [12].
Нині поняття "українська філософія" стало звичною прикметою функціонування пізнавально-інформаційної системи українського суспільства. Про це свідчить збільшення протягом останнього десятиліття монографій та посібників з проблем української філософії. Але в них не завжди вказується, що визначеність національної філософії зумовлена не міжнародним звичаєм використовувати грецький термін "філософія" (адже у кожного народу є власні слова, що виражають зміст мудрості та зв'язок із мудрістю), а іменем (назвою і змістом) того геополітичного й соціокультурного комплексу, що утворює батьківщину конкретної нації. Зміст мешкання нації у межах своєї батьківщини фіксується властивою нації мовно-символічною формою, що кодує основні схеми людської поведінки й утворює "свою мудрість". Осмислення й використання такої мудрості якраз і утворює національну філософію і її теоретико-практичний зміст.
Зважаючи на це, можна твердити, що українською є філософія, утворена на основі таких знань про світоустрій і схеми людської діяльності в ньому, що сформувалися в межах України, тобто в межах Батьківщини українського народу. Саме життя в Україні, тобто в цілком визначеному місці нашої планети, зумовлює формування і функціонування такого світорозуміння, яке не може мати інший народ, розглядаючи світобуття з іншими геополітичними й соціокультурними вимірами. Отже, без України, як Вітчизни українців, не може існувати філософія українська, тобто філософія "з іменем", з відповідною мовою, особливостями тлумачень світу й перебування людей у світі, а також із способами взаємодій з іншими національними філософіями. Останні, на рівні збірного теоретичного образу, тобто абстрактно-невизначено, утворюють уявну "світову", або "космополітичну" ("глобальну"), філософію.
Зауважимо, що наявність національних філософій, коли прямо, а коли опосередковано, оспорюється в Україні та за її межами. Насамперед, невизнання національної філософії навіяне космополітизмом більшості підручників, виданих вУкраїні протягом останнього десятиліття із спільною назвою: "філософія". Написані різними авторами й авторськими колективами, вони загалом продовжують менталітет "марксистсько-ленінської філософії" (тобто одного з різновидів філодокси) з її греко-римською та германо-західноєвропейською орієнтацією, спрямованою в річище міфологем "російського марксизму".
Автори
Loading...

 
 

Цікаве