WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська освіта у світовому часо-просторі - Реферат

Українська освіта у світовому часо-просторі - Реферат

годувальником міста, а й могутнім джерелом формування традиційних засад культури, світогляду, зв'язку поколінь на джерелах гуманізму, демократії, громадянського звичаєвого права, єдності з природою, істинного патріотизму. Феномен села досі живить всю зарубіжну діаспору. Проаналізуймо і побачимо: абсолютна більшість і видатних наших педагогів - вихідці з села. До речі, і наші батьки - також. Але маємо сучасний парадокс: міські педагоги відгороджуються від народних світочів та дітей навіть мовою. Невже дожились до розпаду душ і свідомості?
Яке майбутнє чекає дітей села, а відтак і нації, культури, держави за умов продовження існуючої політичної та освітньої доктрини?!
В усі віки в державно-політичному житті провідна роль належала місту, а в сфері Духа - селу. Найоптимальнішим варіантом була гармонія національно-державницьких сил. Кращий доказ тому - доба національно-визвольної боротьби в Україні, коли становим хребтом народу стало козацтво - синтез найкращих, найбільш інтелектуальних, національно-державницьких сил суспільства.
В ім'я аналогічної єдності, на засадах гармонійного розвитку громадського суспільства маємо організувати систему сучасної якісної, національно-державницької освіти, звернувши особливу увагу на сільську школу, зокрема - на утвердження в ній ефективно діючої дистанційної освіти з її домінантами - Інтернетом та електронними аналогами всіх навчальних програм і підручників. А головне - підготувати кадри, професійно й духовно-патріотично спроможні стати на рівень вимог Часу в інтересах свого народу, нашої єдиної Батьківщини - рідної України. В інтересах єдності всіх сил суспільства має розв'язуватися і проблема "державна мова (освіта) - мови етноменшин": кожен громадянин має право на вільний вибір мови приватного спілкування, але ми всі - громадяни однієї країни як однієї сім'ї, у нас у всіх рівні права та обов'язки, тому в нас усіх є одна - українська - школа, яка має не диференціювати, а об'єднувати, готувати плацдарм для кожного задля реалізації ним своїх прав, можливостей і обов'язків. Як це є нормою для всіх цивілізованих країн.
Немає школи кримської або чернігівської, закарпатської чи донецької - є для всіх одна - українська школа з урахуванням певних специфічних реалій, але з єдиними правилами та законами і для школярів, студентів, їхніх батьків, і для вчителів, професорів, ректорів та представників управлінського апарату. Для останніх - особливо.
ІХ. Життя як підручник.
Яка школа - таке й суспільство вчора, сьогодні і завтра, така його ментальність, культура, доля, місія у грядущому.
Є підручники як творіння людського розуму, а є найвпливовіший підручник - картина життя. Від колиски до хатнього інтер'єра, житлового комплексу, пам'яток народної культури, мистецтва, міжнародних зв'язків.
Підручника як Закон і як Дух країни.
У цьому зв'язку особливої ваги набувають ЗМІ - від інтернету до газет і журналів, радіо й телебачення, а також - "дизайну" наших вулиць і площ, музеїв і місць відпочинку та розваги, монументальної пропаганди. Що розкривають, до чого кличуть вони?..
Читаємо газету "Без цензуры": "В Запорожье самый длинный в мире проспект имена Ленина. Он заканчивается одноименно и площадью, где и стоит тот самый памятник. Ленин, указывающий в сторону Днепровской госэлектростанции имени Ленина, награжденной орденом Ленина. Верхний блеф плотины называется озером Ленина, на нем есть остров Ленина, напротив которого стоит речной порт им.Ленина. А как бы вы назвали галерею современного искусства, из окон которой можно увидеть большинство объектов, носящих знаменитое имя? О, нет, вы ошибаетесь, название у нее по-эстетски просты - Lenin!" (28.ІХ. - 4.Х.2006).
А тепер запитаймо себе, як має почуватися й називати країну, в якій живе, школяр і в якій досі ціле місто лишається Кіровоградом; сотні районів ленінськими; бульвар Шевченка у Києві відривається постаментом Леніна з написом на ньому: "при єдиній дії пролетарів великоруських і українських вільна Україна можлива, без такої єдності про неї не може бути й мови"; старовинний Хрещатик увінчується аркою, на якій вибито: створена в честь возз'єднання України з Росією"; знамениті Київська і Почаївська Лаври належать Московському патріархату; програми телепередач не передбачають транслювання навіть державно-національних свят, але вщерть наповнені мало мистецькою зарубіжною продукцією; їх творці як "великі інтерглобалісти" кілька днів передають репортаж про перевезення останків імператриці до Санки-Петербурга, але так і не спромоглися на широкоформатне висвітлення ювілеїв ні великого Львова, ні геніїв - І.Франка та О.Довженка; а ювілей великого М.Грушевського облили аморальними бузиновими інсинуаціями; засоби української преси, особливо смакують провокативні заяви щодо мови сусідньої країни як державної, та й самі (понад 90% із них) виходять мовою… сусідньої держави… і все на фундаменті українських платників податків.
Отже, як маєпочуватися й думати в цій книзі життя покоління громадян вільної і незалежної держави, а кожен його представник - стати і бути високо свідомим громадянином і патріотом?!
Захисником її ідеалів і будучини за умов, коли ні частина батьків, ні частина вихователів і вчителів не є в цьому прикладом? Як не є й частина державно-політичного управління, еліта партій і конфесій?..
Коли прямо таки взірцем неповаги до українських святинь та пріоритетів став спорт і коли робимо вигляд, що не бачимо як суспільство роз'їдає цинізм двоєдушності та безпринципності, психоідеології консерватизму та байдужості, що нерідко переходить в настрій приреченості і покірності несприятливим обставинам.
Зізнаймося хоч самі собі: сьогодні ми нерідко звертаємо більше уваги на попелища старого, ніж на світло вогнів мудрості і свободи, нових перспектив. Тому нерідко, скаржачись на не надто щасливу долю, більше плачемо, ніж творчо працюємо; забуваємо геніальне Франкове: в ім'я щастя необхідно "не ридать, а здобувать хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі". Нам заповідав великий Т. Шевченко: "Борітеся - поборете!". А боротися нам не лише із зовнішніми перешкодами. Найдостойніше для честі і гідності людини - її постійні перемоги над собою, бо "найважче дорости до себе самого" (Леся Українка).
Кожна людина, наполягав Г.Сковорода, - талановита, тільки той талант у кожного - неповторний. Пізнай його - і відкриєш шлях не лише до істини, а й до щастя.
Зробімо ж українську освіту школою пізнання себе і своїх шляхів до істинного щастя. Коли видам "Букваря", лічбу, географію, історію народу, - наголошував Тарас Шевченко, - буду майже щасливим. На нас і тепер з надією дивиться весь Світ. "Яка краса - відродження країни!" - писав Олександр Олесь. Щастя - бачити рідне слово в рідній школі, а рідну освіту - у рідній Україні.
Станьмо і будьмо щасливими! Повторімо щирою душею слідом за І.Франком: "Вірю в силу Духа і в день воскресний "твого відродження, Україно. Я люблю тебе, бо ти моя. І віддаю своє серце дітям, бо вони мої…
Loading...

 
 

Цікаве