WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська освіта у світовому часо-просторі - Реферат

Українська освіта у світовому часо-просторі - Реферат

урахуванням того, що виховна робота педагогів у цій сфері зводиться до мінімуму.
Тому неминучі й узагальнюючі питання:
- чи відповідною завданням є існуюча система набору на педагогічні спеціальності, коли все вирішують не якості людини, а бали?
- чи може задовольнити вимоги існуюча система проведення малоформатних педагогічних практик?
- чи є ефективною форма підвищення кваліфікації вчителів та викладачів і атестації в існуючому вигляді? Хто проводить і що засвідчують перевірки атестацій? - Чи є ефективною система набору в аспірантуру? Чи можна й далі миритися із руйнуванням наукових шкіл та зв'язків всіх ланок освіти з наукою?!
Маса анкет волає: нерідко педагоги рівнем знання і культури поступаються учням!
Деякі керівники закладів - у стані ностальгії за минулим і в цьому дусі змушують працювати вчителів. Ось один із наслідків. У розмові з кореспондентом газети "Киевский вестник" вчителька історії К.Д.Золотаренко висловила стурбованість корекцією підручників, зокрема тим, що в них переоцінюються факти, діяння, особи минулого або й сучасного, зокрема особи Л.Кучми та Ю.Тимошенко. У принципі, коли відстоюється правда, то це природна реакція. Але що відстоює К.Д. Золотаренко? "Ми, вчителі старшого віку, - говорить вона, - ставимося до найновіших інтерпретацій недалекого минулого дуже обережно. Для нас минуле - це частина нашого власного життя. І для більшості з нас радянський час був щасливим, не дивлячись на випробування суворого життя". І цілком можливо, що доба сталінізму з його голодоморами, гулагами і чорнобилями, систематичним нищенням інтелігенції для самої К.Д. Золотаренко була й насправді щасливою. І тому вона рішуче засуджує не лише "бандитские формирования ОУН-УПА", інших борців за свободу і незалежність України, а й сучасні процеси державотворення, діяльність "помаранчевих" і трактування особи Президента В.Ющенка. І вважати себе щасливою за умов сталінізму К.Д.Золотаренко ніхто заборонити не може, але при чому тут мільйони сучасних дітей? А також: як це узгоджується з діяльністю вчителя-історика?
Не лише учні, а й вчителі багатьох шкіл не володіють технікою, не забезпечені підручниками. Реальністю у підготовці й розповсюдженні підручників став диктат видавництв, які дбають не стільки про освіту й дітей, скільки про власні фінансові інтереси. Воістину - освіта, а отже, й душі мільйонів стали об'єктом не лише старорежимної психоідеології, а й ринкової кон'юнктури… Якщо взяти до уваги, що нині світ все ускладнюється, що дитині доводиться щодня долати кілька випробувань: сім'єю, довкіллям, навчально-виховним закладом, мовою, культурою, ідеалами (адже суспільство й тепер диференціюють за етнічними, мовними, культурними, партійними, конфесійними чинниками, а батьки нерідко не стільки сприяють дітям, скільки обтяжують реаліями старого способу життя; і навіть ректори й професори цілих регіонів не знають ні української мови, ні культури, ні законів і не мають планів розвитку української школи), освіта набуває універсально важливої ролі, є мірою національного суверенітету та безпеки країни.
Чи є вона такою?.. Зокрема, з точки зору системи та ефективності управління? І найперше: чи володіють управлінські структури матеріалами об'єктивного аналізу реального стану всіх ланок системи освіти? (Мається на увазі - її змісту і рівня розвитку, а не формальних (арифметичних) показників).
Де, хто й коли, у якій формі здійснював цей аналіз? Численні матеріали різних підсумкових засідань не висвітлюють саме якісних показників, характеристик та причин як досягнень, так і проблем. І особливо - у сфері гуманітарно-гуманістичній, педагогічно-виховній стосовно ролі та готовності здійснити справжню реформаторсько-інноваційну місію вихователями, педагогами та батьками. Хто і як працює з батьками - продуктом попередніх епох і орієнтацій?
Питання освіти слухалося на Верховній Раді, є згадуваний Указ Президента, десятки важливих ухвал про освіту. А чи було здійснено хоч один раз контроль за їх виконанням з адекватними аналізу висновками та оргзаходами? Цілі регіони ігнорують, а то й торпедують основоположні вимоги до стандартів та інновацій освіти, але їх керівників не було піддано хоча б моральному осуду. Тож і маємо, навіть серед прокламованих ректорів, людей, котрі володіють, скажімо, мало не дюжиною іноземних мов, але не володіють державною. І не соромляться. Як можуть вони та подібні чиновники бути прикладом і здійснювати розвиток національно-державної освіти, науки, культури? І як можна погодитися з примиренською політикою щодо них з боку МОН та Кабінету Міністрів?
Ще один напрям роздумів - виховання патріотизму. Відомо, що його зводили, як правило, до офіціозної ідеології. І, як бачимо на прикладі київського учителя історії, не без успіху. В дусі адептів імперського патріотизму досі виховують покоління молоді цілі заклади, орієнтиром для яких донині залишаються істини-фарси: "робітники не мають вітчизни" та "мой адрес - не дом и не улица…".
Ч.Дарвін зауважував: люди неодмінно мають спілкуватися з природою, вона - мати йне тільки дає матеріальні блага, а й формує душі, світогляди, світовідчуття, сказати б, "земне тяжіння" до правитоків буття кожного народу. Той, хто не спілкується з природою, спочатку бідніє емоційно, згодом деформується інтелектуально і, зрештою, занепадає морально. Є маса прекрасних передач на телебаченні про природу планети: вони розкривають і універсальність її форм, і таємниці походження світу, життя і смерті, минулого і майбутнього, а тим самим - образи народів.
Однак ті передачі - про чужі континенти й краї. Де про нас?! Як написані про природу наші підручники?.. Зокрема: чи розкривають вони взаємодію природи й людини, природи, мови й культури, геополітики і геостратегії держав і тим самим - проблему гармонії людини й природи та гармонії в самій людині. А відтак: яку пайку часу відводимо ми на дослідні роботи учнів і вчителів, на вивчення зв'язку природи й історії, зокрема на рівні археології, лінгвістики, географії, біології, екології природи й культури (душі).
Нещодавно у Будинку вчителя (Київ) ліцеїсти, педагоги, науковці КНУ імені Тараса Шевченка проводили презентацію колективного дослідження, присвяченого світовій українській діаспорі. Постали: Україна, Європа, Америка, Азія, а тим самим - справжні масштаби діянь світового українства у планетарному часопросторі та, що є найголовнішим, і масштаби душ наших ліцеїстів. Вони побачили значно відмінну історію свого народу, ніж у підручниках, де ми виглядаємо, всупереч правді, хіба що хутором на узбіччі вселюдської цивілізації і культури.
Особливо гостро усе те постає при розгляді проблем розвитку сільської школи. На жаль, їх нерідко зводять лише до матеріально-технічного забезпечення. Але ж на ділі - це також проблема фундаменту не лише освіти, а й держави.
Подивимось на склад Національної академії наук. 87% академіків у ній - вихідці із села. 94% вихідцями із села є найвідоміші полководці Другої світової війни, як і переважаюча більшість у спілках письменників, художників, у мистецьких колективах. Бо село тисячоліттями було не лише
Loading...

 
 

Цікаве